Україна піднялася на 64-е місце (із 190 країн) в рейтингу Світового банку Doing Business, продовживши рух нагору, яке почалося з принизливого 152-го місця, на яке країна скотилася у 2012 році. Прем'єр-міністр Олексій Гончарук відреагував на цю новину радісним постом у Facebook, зазначивши, що «це позитивний сигнал для українських підприємців і зелене світло для іноземних інвесторів». Здавалося б, до чого тут він? Дані для рейтингу зібрані станом на 1 травня поточного року, коли в будівлі на Грушевського засідали зовсім інші люди. Але для тих, хто поглиблено мав справу щодо цього проекту, не є секретом, що BRDO, якою керував нинішній прем'єр, була двигуном роботи української влади зі зміни практик взаємодії бізнесу і влади, а нинішній міністр юстиції, за оцінкою знаючих людей, особисто написав відсотків 80 нормативних документів, на підставі яких принижувались рішення про місце України у всесвітньому рейтингу. Тому для прем'єра, отриманий результат, з одного боку, є результатом роботи на попередньому місці, а, з іншого, своєрідним викликом — адже в планах уряду подальший рух рейтинговими сходами.
Однак при всій важливості досягнутого результату я б не поспішав віддаватися ейфорії — рейтинг Світового банку, всупереч поширеній думці, оцінює не інвестиційний клімат в різних країнах, а його дуже обмежену частину, витрати часу і грошей на проходження різних бюрократичних процедур (створення нової компанії, відкриття банківського рахунка, проходження митних процедур, отримання дозволів на будівництво або на підключення до електричних мереж тощо
Пояснення цьому лежить на поверхні, варто тільки трохи подивитися на компоненти, які входять до підсумкового індексу — там геть відсутні будь-які індикатори, що дозволяють оцінювати якість інституційного середовища (суди, правоохоронні органи корупція, ступінь одержавлення економіки тощо). Але дорікати в цьому «батьків» рейтингу так само безглуздо, як докоряти футбольних арбітрів в тому, що вони забороняють гравцям на полі грати руками. Правила прочитання таблиці з рейтингом Світового банку прості та зрозумілі — його можна використовувати для відповіді на запитання «У якій країні легше вести бізнес стосовно складнощів бюрократичних процедур?», порівнюючи країни з приблизно однаковою якістю інститутів. Так, Нову Зеландію (1-е місце) доречно порівнювати з Австралією (14-е), Швецію (10-е) з Фінляндією (20-е), Казахстан (25-е) з Росією (28-е), Україну (64-е) з Молдовою (48-е). Але ось використовувати цей рейтинг для порівняння того ж Казахстану з Німеччиною (22-е місце) або Канадою (23-е місце) я б уже не радив — втім, на мою думку, можна знайти дуже незначну кількість інвесторів, які дійсно вибирають між Казахстаном і Канадою (коли не йдеться про нафту і газ).
Тому, підтримуючи зусилля уряду Олексія Гончарука щодо подальшого зниження бюрократичного тиску на бізнес, я б порадив йому (тим більше, що мене вже дехто записав в його радники) звернути увагу щонайменше на ще одне порівняння — індекс глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, який, на мій погляд, набагато краще зображає якість інвестклімату та привабливість економіки для інвесторів. Якщо подивитися на дані цього рейтингу, де Україна посідає 85-е місце (між Шрі-Ланкою і Молдовою), то в ньому добре видно всі больові точки України: 104-е місце (з 141 країни) за загальною якістю інститутів, 101-е — за рівнем довіри до правоохоронних органів, 109-е — за рівнем довіри до судів, 115-е — за спроможністю влади забезпечити стабільність економічної політики, 136-е — за якістю фінансової системи. Але точно також можна побачити і конкурентні переваги: 60-е місце — за спроможністю до інновацій, 44-е — за якістю робочої сили.
Домагатися просування вгору в цьому рейтингу набагато складніше: тут недостатньо змінити вимоги до кількості папірців, які потрібно принести чиновнику, і встановити більш жорстку вимогу до чиновника за швидкістю розгляду отриманої заяви. Тут потрібно ламати занадто багато звичок як у чиновників і політиків, так і бізнесменів, потрібно домагатися, щоб не було «тютюнових» поправок до закону 1049, наїзду СБУ на «Арселор Міттал», корупційних скандалів в держкомпаніях.
Рух угору в рейтингу ВЕФ, безсумнівно, буде даватися набагато важче і триватиме повільніше, але можна впевнено стверджувати, що віддача (у вигляді темпів зростання економіки і темпів зростання рівня життя населення) буде набагато вищою. Розробники цього рейтингу визначають конкурентоспроможність як сукупність інститутів, політик та інших факторів, що забезпечують зростання (не враховуючи працю і капітал), тобто те, що в економетричних формулах називається «сукупний фактор продуктивності», те, що ставить країну в один ряд з технологічно просунутими державами. Тому хочеться, щоб саме ця мета постала перед нинішнім поколінням українських політиків.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ