З усіх відповідей на ці запитання мене наївно зачепили два. Перша – офіційна: нашої допомоги попросив легітимний президент Башар Асад. Другу теж можна назвати офіційною. Вона прозвучала від одного з лідерів точок зору Росії, загартованого українофоба з дивним прізвищем Шевченко. Мовляв, Росія – велика країна, і вона повинна там бути присутньою, щоб впливати на цей важливий геополітичний регіон.
З цього приводу виникають теж два не менш наївних запитання. По-перше, мало хто кого про що просить. Завжди вступають у війну через це? По-друге, в чому вимірюється велич Росії і її впливовість? Адже в цьому випадку виходить, що кількістю жертв і руйнувань.
Варто нагадати, що Сирія для Росії далеко не завжди була важливою, як і Близький Схід взагалі. Навіть всюдисущі радянські спецслужби стали впроваджувати своїх агентів в цьому регіоні тільки на початку 1960-х. Адже було ясно, що сонмище народів з незрозумілими віруваннями, які розділяли досить умовні кордони, – зайвий головний біль.
Кремль почав торувати стежку на Близький Схід майже випадково, обхідними шляхами – через Єгипет. Тоді влада в країні була у полковника Насера, який вирішив боротися зі світовим імперіалізмом в особі британців і французів, і хотів відбити у них Суецький канал.
Зброї у Насера не було, а з тих, хто ії мав у надлишку, ближче всіх був СРСР. У 1955-му Насер замовив зброю у Москви. Там від такого трохи стрепенулися. Досвід продажу великих партій зброї був – Іспанії в 1936-му. Але тепер! Всього два роки минуло, як помер Сталін, і в Кремлі йшла жорстка боротьба за владу. Було невідомо, у що вона могла вилитися. Все ж зважилися, але таємно і через іншу країну. Вибір припав на Чехословаччину.
Коли Насер всьому світу повідомив, що купив велику партію зброї, весь світ одразу звернувся до Москви: мовляв, як це так? А звідти заступник голови МЗС Володимир Семенов відповів: «Загальновідомо, що Радянський Союз не постачає зброї Єгиптові чи будь-якій іншій країні на Близькому Сході. Що ж стосується поставок зброї Єгиптові Чехословаччиною, то ми вважаємо, що це справа рук двох зазначених суверенних держав».
Щоразу, коли в Росії змінюється влада, на Заході, затамувавши подих, чекають: ну, може цього разу щось зміниться, буде хтось новий і приємний. І щоразу, чуючи такі відповіді, Захід видихає: ну, зрозуміло, на чорне кажуть біле, на словах хочуть з усіма дружити, і в той же час грюкають гарматами, коротше, ті самі яйця, тільки в профіль. Навіть миротворець Горбачов відзначився збройним придушенням повстань в Тбілісі та Вільнюсі.
Насер московською зброєю відбив-таки Суецький канал. Вічним від цього полковник не став: у 1970-му він раптово помер від інфаркту в 52 роки. А його наступник, Анвар Садат, незабаром прогнав російських військових з країни.
Але через рік Сирію очолив Хафез Асад. Цей політик викачав із Союзу грошей, мабуть, більше за всіх. «З Москви я ніколи не приїжджаю без мільярда», – любив вихвалятися перед підлеглими Асад, повернувшись із чергової, як правило, неофіційної поїздки в радянську столицю. Є дані, що в 1975-78 роках Дамаск отримав від Москви зброї на загальну суму понад $4 млрд.
У мене була ідея-фікс – створити під своїм керівництвом якусь подобу Арабського халіфату, ісламської імперії, що існувала в середні століття. До нього в 1958-му Сирія і Єгипет вже об'єднувалися в одну державу. Але проіснувала вона всього три з гаком роки.
Тепер Кремль ризикнув і поставив на Асада. Але знову програв. По-крупному. Асад програвав всі війни, в які вплутувався. І всякий раз нарікав на недосконалість російської зброї. На момент розпаду СРСР борг Дамаска перед Москвою досягав $12 млрд. Асад тоді переграв свого кредитора – не визнав Росію правонаступницею Союзу, і московські мільярди пішли в пісок.
Всі ці цифри – з відкритих джерел і, звичайно ж, можуть бути чиєюсь маніпуляцією. Але це ніяк не спростовує простої істини, що війна – це завжди дорого. І скільки московських мільярдів піде в пісок нинішнього Асада, з точністю ми навряд чи дізнаємося.
Видно, не вчитися на своїх помилках – в природі роду людського. Як всього людства, так і окремих народів. Та що там, далеко не кожен індивід обійде небезпеку на другій-третій раз. І завжди згодом знаходиться красиве і навіть деколи розумне виправдання того, чому тебе туди понесло.
Уроки минулого з Олегом Шамою – щопонеділка
Тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Момент в історії з Олександром Пасховером – щопонеділка
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Більше точок зору тут