До кого переходить влада у Росії. Про наслідки указів Путіна, найвпливовішу групу в його оточенні та можливі бунти — інтерв'ю НВ

— Зайти у віддаленій перспективі може далеко. Наприклад, так розпадався СРСР, коли регіональна влада відчула достатню суб'єктність щодо Москви. Завжди є важливий момент невдоволення народу верхами, що збігся із невдоволенням еліти, яка намагається взяти владу у свої руки. Поки що цей момент ще не настав. Росіяни сяк-так почали обурюватися мобілізацією і тікати від неї сотнями тисяч. Це могло призвести до кризи, але поки що влада тимчасово ситуацію згорнула. Нарив стався, але не прорвався, і, я думаю, деякі губернатори вже розмірковують над тим, як вони проткнуть цей нарив.

Той же Сергій Собянін, на мою думку, цілком свідомо став влаштовувати скандально публічні та гучні облави на вулицях Москви в межах мобілізації. Тому що, коли йому виставили цифри і терміни, в які людей треба мобілізувати, він показав, що буде або так чи вже ніяк. І в Кремлі зрозуміли, що з його боку це по суті шантаж, і публічну мобілізацію згорнули для Москви. Але прецедент є і тепер питання, коли наступний регіон зробить щось подібне.

— У російській політиці залишилася лише умовна «партія війни», які внутрішні процеси у ній відбуваються протягом півроку неуспішної війни?

— Це дійсно так. Але ця партія відрізняється лише відтінками, наприклад, умовний Собянін не проти повоювати, але, напевно, готовий і домовлятися, бо ресурсу на війну не дуже багато. Є партія пропагандистів, вони у цьому випадку виступають як яструби війни і як ті, кому нема чого втрачати. Тому що вся їхня робота пов’язана з війною. Чим гірше країні, тим краще живе пропагандист, тим вищий його вплив. Вони свою впливовість збільшують, їм навіть дозволяють трохи виходити з-під контролю. Цю їхню обмежену неконтрольованість підтримують такі радикали, як, наприклад, перший заступник голови Адміністрації президента Олексій Громов. Є російський ВПК, який спочатку сидів тихо, бо боявся, що йому пригадають розвалену з технічного погляду армію, але коли майже всі мінуси вдалося списати на віце-прем'єра Борисова, то виробники зброї теж виявилися тими, кому вигідно, щоб війна затягувалася на дуже тривалий термін. Їм поразка не потрібна, відступ не потрібен, вони проти радикальних ситуацій, але їхня мета — якомога більше клепати зброї.

— Чи є серед цих людей хтось, хто все ж таки хотів би сьогодні згортати цю війну, оскільки вона все ж таки ризикова?

— Я думаю, ті, хто виглядає найбожевільнішими у цій ситуації, на кшталт [секретаря Ради безпеки РФ Миколи] Патрушева, найбільше готові до великих переговорів із Заходом. Такі люди хотіли б повернутися до ситуації станом на січень 2022 року. Вони себе бачать таким собі Радянським союзом, який все ж таки був готовий не тільки воювати, а й домовлятися — на відміну від молодших.

— Тобто вони готові були б відійти на кордони 24 лютого?

— Боюся, що в них є впевненість, яку активно підтримують пропагандисти, а серед них є і соціологи, наприклад, що відійти не можна, бо їх ніхто не зрозуміє. Тому що обвалиться рейтинг, населення почне бунтувати. Все це повна нісенітниця, звичайно, але поки що ніхто до відступів не готовий. Теоретично, ще кілька великих поразок, бої десь набагато ближче до кримського перешийка або втрата Мелітополя, паралельно якісь протести в Росії, не важливо які, можуть їх до переговорів простимулювати, і це єдина група, яка при цьому може вплинути на Путіна, тому що на Путіна вже майже ніхто на сьогодні не впливає, і він мало кого слухатиме.

— Інститут вивчення війни говорить про те, що мобілізація у Росії провокує соціальний розкол і маргіналізацію етнічних меншин. Чи це так?

— Щодо маргіналізації, то ні. Є специфіка російських національних регіонів. Вони поділяються на регіони із значним російським етнічним населенням і незначним. Тобто на Північний Кавказ і Якутію, та всі інші. У регіонах типу Татарстану, Башкирії, Якутії, де росіяни становлять від 30 до 60% населення, вони досить сильно маргіналізовані місцевими національними елітами, і цей процес триває з 90-х. Коли нам кажуть, що з Башкирії набирають у межах мобілізації найбідніших башкирів, і йде геноцид башкирського населення, це далеко не так. Хоча б тому, що в найбідніших населених пунктах Башкирії мешкають татари. На другому місці за чисельністю в селах будуть росіяни, і їх призивають у великій кількості, що видно по прізвищах у мобілізаційних списках. Насамперед влада в етнічно відмінних регіонах рятує від мобілізації «своїх» за рахунок «чужих», і росіяни нерідко ті самі «чужі».

Щодо розколу, то є цікаві тенденції: вперше в мобілізацію стали медійно помітними місцеві націоналісти. Очевидно, за згодою місцевого керівництва, оскільки реальних націоналістів там немає вже досить давно. Націоналісти починають жити власним життям, протестувати проти мобілізації, і на цю ситуацію накладається феномен, який вже з’являвся в останні роки життя СРСР, коли ті, хто найменш лояльний до режиму, намагаються шукати у себе етнічне коріння, в стилі: «Та я не росіянин, у мене бабуся башкирка», і ця тенденція теж цікава. Тобто пошук національної визначеності збігся з темою гноблення національності через мобілізацію.

— В українській мові з’явилося словосполучення «хороші росіяни», а є ще «корисні росіяни», тобто групи та персоналії, які свідомо чи несвідомо можуть допомагати Україні, створюючи напруження всередині Росії. Хто ці «корисні росіяни» сьогодні?

— По-перше, це солдатські матері. Наразі старі комітети солдатських матерів свої повноваження вже давно склали, а нові не утворилися, але це питання часу. У той момент, коли вони складуться в явно сильний рух, вони, звичайно, стануть найбільш корисними росіянами. В Афганській війні на цей процес було потрібно два роки, тому я дуже сумніваюся, що раніше наступного літа такі комітети виникнуть, як реакція на нинішню війну. Наступні «корисні росіяни» — це неросійські «росіяни», саме ці національні еліти в етнічно відмінних регіонах Росії.

— Україна днями визнала незалежність Ічкерії, наскільки це є політично значущим кроком?

— Це є політично значущий крок, якщо Україна готова мати справу на якомусь етапі з Рамзаном Кадировим як головою республіки Ічкерія. Тому що у ймовірному сценарії саме Рамзан Кадиров, з якихось причин програвши битву за центральну владу в Росії, зрозуміє, що свої владні мотиви він зможе розвинути лише в межах Чечні, і піде у сепаратизм. Саме він буде тим першим главою незалежної Ічкерії. Україні це важливо враховувати. Якщо з ним зараз почати розмовляти, то в середньостроковій перспективі, це принесе якусь користь. Якщо ж ні, то це символічний жест, який у дуже віддаленій перспективі може вплинути на щось. Наприклад, коли після того, як впаде путінський режим, а за ним, не обов’язково відразу, але впаде кадировський режим у Чечні, і буде якась ре-ічкеризація. Але тут важливо пам’ятати, що в лавах кадировців колишніх дудаєвців більше, ніж в імміграції. [Йдеться про колишніх дудаєвців, які воювали проти Росії в Першу чеченську війну, а під час і після Другої чеченської перейшли на службу до Кремля].

Ще одна неочевидна група корисних росіян — це РПЦ, яких українці зі зрозумілих причин не люблять. Це ті батюшки, які залишилися адекватними і мають свої парафії, як правило, невеликі і в глибинці Росії, їх мало, але вони таки є. Ба більше, серед них багато тих, хто приїхав з України, оскільки приходу всередині країни їм свого часу не знайшлося. Такі люди до того ж не втрачають зв’язків з Україною, і мають більш-менш об'єктивну інформацію про те, що відбувається.

— Що змінила у російському суспільстві масова мобілізація?

— Виникло відчуття мобілізації як колективної небезпеки, але не встигла сформуватися колективна дія у відповідь або реакція на мобілізацію, оскільки її швидко згорнули. Процес пішов, але завис, нормалізувати мобілізацію, як вдалося нормалізувати війну, Путіну не вдається. Якщо раніше колективною небезпекою в Росії усвідомлювалися лише Україна та Захід, то тепер близько 50% росіян усвідомлюють небезпеку президента Путіна для себе особисто.

— У розрахунках багатьох експертів перемога над Росією як виключно військова неможлива. Важливими є також політична та економічна складові. Наскільки ефективними виявилися західні економічні санкції для життя російського суспільства?

— Парадоксально, але працюють насамперед ті російські анти-санкції, які [голова Центробанку РФ] Набіулліна та уряд запроваджували, а саме масові обмеження на роботу західних компаній. Вони призвели до того, що західні компанії масово залишили країну, десь це вбило цілі галузі, як, наприклад, машинобудування. Закрився Роснано, помер Ростуризм. Ну і це, звичайно, впливає на ринок праці, влада насправді сьогодні не знає, скільки людей залишаються без роботи.

Зараз почалася повноцінна інфляція, як і передбачала Набіулліна, почало зростати навіть офіційне безробіття, неофіційне і так, як мінімум 20%. Уряд вже ухвалив рішення вилучити з основного фінансового резерву країни трильйон рублів на погашення соціальних виплат і трансфер на регіони. Поки що є чим затикати дірки, але всі ці бюджети швидко худнуть. Той самий Фонд національного добробуту закінчиться за кілька місяців, якщо так справа піде.

Західні санкції теж працюють, але вони ефективніші в російському ВПК, який не здатний підтримувати випуск озброєння у необхідній кількості та якості. Наприклад, у постачанні чипів, які напівлегально йдуть з Китаю, до 40% браку, а раніше цього браку було 1−2%. У цій сфері західні санкції мають видимий ефект.

— Чи практикуватиме Росія гібридний тероризм щодо енергетичних об'єктів на території ЄС? Останні затримання росіян, які вели зйомку стратегічних об'єктів у країнах Європи, свідчать, що швидше буде.

— Я впевнений, що готова і цим активно займатиметься. Це можуть бути кібератаки чи інші способи дії. Важливо розуміти, що дуже багато російських фірм, які працюють з енергетикою, досі працюють на території ЄС. Так, наприклад, ті підприємства в Чехії, які були пов’язані з атомною галуззю, ще нещодавно належали, нехай і через треті руки, Росатому. Для багатьох АЕС у Європі Росатом продовжує постачати ядерне паливо. Отже, проблема може виявитися навіть глибшою, ніж вона виглядає на перший погляд.