У серпні 1941-го, ще до того, як США вступили в Другу світову, британський
прем'єр Вінстон Черчилль і американський президент Франклін Рузвельт
таємно зустрілися на берегах Ньюфаундленду, щоб обговорити, яким має
стати світ після війни. Два десятиліття до того те ж саме намагалися
з'ясувати й у Версалі, але нічого не вийшло.
Зустріч Черчилля і Рузвельта завершилася Атлантичною хартією, що
закріпила цілу низку спільних принципів та інститутів, які досі
визначають світовий порядок. Вісім десятиліть потому. У 1944-му
Бреттон-Вудська конференція заклала основи для Міжнародного валютного
фонду. Трохи пізніше з'явилася ООН. Переможені країни "осі"
трансформувалися у динамічні демократії з ринковою економікою та
інтегрувалися до нової глобальної системт. А стабільність підтримувалася
структурами безпеки, які охоплюють трансатлантичну та тихоокеанську
арену.
У 70-х пройшли економічні реформи в Китаї, в 90-х стався крах СРСР. Здавалося, мрія про глобальний і багатосторонній світ, закладена Атлантичною хартією, почала реалізовуватися. У 1995-му на зміну бреттон-вудській ері прийшла Світова організація торгівлі, і через два десятки років частка торгівлі у світовому ВВП зросла з 40% до 70% (багато в чому завдяки вступу Китаю до СОТ у 2001 році).
За час золотого століття глобалізму, соціального й економічного розвитку
понад мільярд людей забули про бідність. Але потім настала нова ера.
Спогади про становлення світового порядку і трагедії, які зробили його
необхідним, зблякли. Щоб кинути виклик Заходу в умовах все більшої
поляризації з'явилися нові сили. І нещодавній підйом авторитарних
режимів поставив під питання майбутнє демократій.
І хоча базові структури післявоєнного порядку залишаються на місцях,
вони розмиваються перед обличчям російського ревізіонізму, китайського
самоствердження, американського розладу і європейської невпевненості. З
метою перегляду принципів Атлантичної хартії і забезпення нового
безпечного світу два імениті аналітичні центри — Atlantic Council в США і
Centre for International Governance Innovation у Канаді — зібрали
законодавців і експертів із 19 різних країн. Я теж увійшов до цього кола
і хочу поділитися тим, що ми обговорювали.
У спробі створити нові принципи найбільшим викликом виявилося питання:
чи варто їх робити такими, щоб їх могли застосовувати і враховувати не
тільки світові демократії, але і Росія, Китай та ОАЕ?
Очевидно, що зараз демократія — найкращий спосіб забезпечити дотримання
прав людини, але дебати все одно мають бути відкритими для всіх — навіть
для тих, хто відстоює інші цінності. У нашому випадку ми хотіли
створити документ, здатний знайти відгук як на класичному Заході, так і в
Бразилії, Алжирі, Ірані, Індії та В'єтнамі.
Результатом обговорення стала Декларація принципів, представлена на
Мюнхенській конференції з безпеки. Сім розділів із заголовками Свобода і
справедливість, Демократія і самовизначення, Мир і безпека, Вільні
ринки та рівні можливості, Відкрита і здорова планета та інші. У кожному
ми намагалися сформулювати принципи, які могли б стати догмою для
нового консенсусу під час глобальних дебатів.
Ця декларація — не просто підтвердження моїх попередніх переконань.
Проблеми екології дійсно стали важливішими, питання суверенітету дійсно
мають бути заново сформульовані для більш об'єднаного світу.
Стурбованість тим, як достаток розподіляється у різних країнах і за
їхніми межами, набула надзвичайного значення.
Але і такі базові цінності, як дотримання особистих прав, залишаються
важливими, так само, як і те, що влада, звітує перед своїми громадянами,
краще вирішує проблему нерівності і відновлює справедливість. Адже
зараз багато хто нехтує цією умовою на свій страх і ризик.
Час розпочати цю дискусію. Звісно, ніхто не плекає ілюзій та не
припускає, що цей документ зможе конкурувати з Атлантичною хартією, з
огляду на її історичне значення. Але хіба хтось має сувнів у тому, що
світ вже на тій стадії, коли настав час поговорити? Час поговорити про
базові принципи глобального управління. Без цих дебатів старий порядок
просто згниє, поступившись місцем гоббсівським джунглям, де панують сила
і корисливість. Ми ж знаємо, чим це закінчилося минулого разу.
Copyright: Project Syndicate, 2019
Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 28 березня 2019 року. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени