Заклики відмовитися від виконання Мінського протоколу пролунали в Україні майже відразу після його підписання, а з 2015 року критика цього формату стала однією із найбільш популярних тем політичних спекуляцій.
Як і будь-яке інше політичне оформлення військової поразки, комплекс мінських угод легко критикувати, та важко втілювати. Сьогодні він являє собою простий і дешевий спосіб набрати політичні бали. Та простих і дешевих способів виходу з поточної ситуації на Донбасі в України немає - і тому ідея відмовитись від «Мінська» навряд чи є шляхом до успіху.
Партія «Голос» днями заявила про потребу в новій стратегії перемоги, і тут же сформулювала її ключовий елемент — вихід із мінських угод та заморожування ситуації «до посилення власних позицій». Ця формула має прихильників не лише серед невеликих парламентських фракцій, а й певною мірою відбиває розчарування і відчуття глухого кута, яке поділяють широкі кола українців.
Тим не менш, це поверхневе і просте рішення не лише не підпадає під «стратегію перемоги», а навіть не є більш-менш продуманим політичним планом, являючи собою натомість набір кліше, гасел і нереалістичних сподівань. З огляду на вразливість українського суспільства останнім часом до різного роду міфів, маніпуляцій та необґрунтованих закликів, важливо розібратись із нюансами.
Логіка, яку пропонує «Голос», проста і аж надто далека від реалій: зробити Україну сильною, дочекатись сприятливої міжнародної ситуації, «накачати економічні м’язи» — і нав’язати Росії мир на власних умовах. Навіть якби в документі містилися обов’язкові для стратегічного планування відповіді на питання «наскільки сильною має стати Україна?» та «чого саме треба чекати?», він був би далеким від рецепту перемоги.
По-перше, зробити Україну сильнішою — завдання, з яким послідовно не можуть впоратися покоління української політичної еліти. Питома вага нашої економіки у світі зменшується, як і кількість населення, а натомість множаться та наростають проблеми. Набагато більше підстав вважати, що у середньостроковій перспективі Україна стане слабшою, аніж сподіватися на підсилення. І вже точно не варто будувати довгострокові стратегії лише з розрахунку на оптимістичний розвиток подій без конкретних відповідей на питання про шляхи його забезпечення.
По-друге, підстави сподіватися на покращення міжнародного середовища є так само сумнівними. За останні п’ять років Україні не вдалося розв’язати жодну з пріоритетних задач власної зовнішньої політики. Натомість ми отримали нові виклики — від проблем у відносинах із Польщею та Угорщиною до активізації глобальної ролі Росії. В епоху руйнування інститутів міжнародної безпеки позиції країни, що надійно застрягла у «сірій зоні» по сусідству з агресивним та сильним ревізіоністом, можуть лише послаблюватись.
Віра в те, що час працює на нас, вимагає обґрунтування, а без нього є невдалою основою для стратегії. Очікування цілком може погіршити, а не покращити наші шанси.
Тема окремої розмови — «накачування економічних м’язів» та «посилення військової спроможності України» як рецепт успіху. Крім того, що це — розмова про все хороше без жодної конкретики, в око впадає очевидна суперечливість: посилення військового потенціалу відбувається за рахунок скорочення можливостей для економічного розвитку. Цю дилему Україна, одна з найбідніших країн Європи, вже давно встигла відчути на власному досвіді. Фінансування військових видатків вже відбувається за рахунок економічних реформ або зміцнення державних інституцій та інститутів. Наявні чотири мільярди доларів військового бюджету даються нам величезною ціною. За рахунок кого або чого конкретно відбуватиметься подальше збільшення оборонних видатків, і яких кількісних показників ми плануємо досягти? Військовий бюджет Росії перевищує 60 мільярдів доларів, тож коли саме наших можливостей буде достатньо для нав’язування власних умов миру? В найкращому випадку нам доведеться обирати між економічним розвитком та зміцненням армії, в гіршому — ми не зможемо виконати жодне з цих завдань.
Повернути людей ментально — ще одне цікаве гасло, вигадане задовго до заяви «Голосу». Боротися за свідомість людей — це чудово, та, по-перше, така боротьба пов’язана з відповідями на питання про методи й ціну — в тому числі про сумісність із процесом перебудови національної ідентичності, що активно і прискорено триває останніми роками. По-друге, ми все ж маємо справу з територіальним конфліктом: відновлення контролю має передувати всім іншим процесам реінтеграції та постконфліктного врегулювання. Нерозуміння цієї логіки перетворює гасло про «війну за розум» людей на інструмент демагогії або маніпуляцій. Навіть тотальна перемога за розум людей на окупованих територіях, у чому би вона не вимірювалась, не принесе розв’язання конфлікту без відновлення контролю над територіями.
Відсутність відповідей на прості, базові питання, наявність та актуальність яких доведена досвідом останніх років, створює глибокі сумніви у продуманості стратегії перемоги «Голосу». Поряд із цим є і більш загальні зауваження, пов’язані з можливим виходом України з мінського формату.
Ми — слабка сторона асиметричного конфлікту. Домовленості, навіть погані, допомагають нам збільшувати ціну агресії. Відмова від них означатиме зменшення потенціалу стримування Росії. Якщо ми хочемо повертати Донбас на якихось інших умовах — треба якнайшвидше їх озвучувати й доносити до громадян України та наших міжнародних партнерів. Останні вбачають у комплексі мінських угод звичний шлях врегулювання конфліктів, подібних до того, що триває на Донбасі. Наш вихід із домовленостей зменшить дипломатичну підтримку та загальне розуміння кроків України — навіть якщо режим антиросійських санкцій збережеться.
Взагалі, основна небезпека виходу з Мінська полягає не в санкціях — хоча саме вони найчастіше згадувалися в дискусіях останніх п’яти років з цього приводу. Парадигма управління конфліктом без Мінська буде для нас менш вигідною, і не завдяки раптовій перспективі просування російських танків, а через послаблення дипломатичних позицій України. Основна ставка росіян — на дипломатичну та політичну, а не військову перемогу. Навіщо ж їм підігрувати?
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени