У понеділок пішов з життя постійний представник Росії в ООН і найефективніший дипломат Віталій Чуркін.
Я була постпредом в ООН з 2013 року і, напевно, найпомітнішим ворогом посла Чуркіна останніх кількох років. Він віддано захищав смертоносні дії президента Володимира Путіна в Україні та Сирії.
У той же час, Віталій був віртуозним оповідачем з прекрасним почуттям гумору, хорошим другом і надією на спільну роботу між США і Росією. Його смерть дуже засмутила мене, пише Пауер.
За її словами, сумно, що «похвала Віталію - дипломату і людині - сприймається як згода на агресію Росії».
Після його смерті, я назвала його «маестро дипломатії» в Twitter. За це мене почали критикувати і звинувачувати у виправданні злочинів Росії. <...>
Я вважаю своїм обов'язком спробувати будувати відносини з окремими росіянами, які нічим від нас не відрізняютьсяРосійський уряд вбивав політичних опонентів, захопив території суверенних сусідів, вбив незліченну кількість цивільних в Сирії і втрутився в демократичні вибори, зокрема у США.
Але ще я вважаю своїм обов'язком спробувати будувати відносини з окремими росіянами, які нічим від нас не відрізняються: вони такі ж складні й суперечливі. Більш того, наша безпека залежить від здатності подолати ідеологічні бар'єри - розуміти один одного і намагатися разом вирішувати проблеми.
Коли я приїхала в Нью-Йорк, моя попередниця Сьюзан Райс зазначила: «Приділи увагу відносинам з Чуркіним. Він зведе тебе з розуму, але ви один одному будете потрібні». Віталій шість років представляв Росію в ООН, а дипломатом - близько 40 років. Мені потрібна була підтримка Чуркіна, щоб забезпечити заяву про засудження поради відправити миротворців в конфліктні зони або ввести санкції проти окремих людей і націй.
Як зазначає колишній постпред, «все часто закінчувалося гарячими, іноді отруйними суперечками про засадничі питання фактів та справедливості. У питанні окупації українського Криму, офіційна лінія Росії пішла настільки далеко від правди, що я заявила, що він міг би писати художню літературу не гірше Толстого. З питання Сирії, я безпосередньо зажадала від нього відповіді за різанину під час сирійсько-російсько-іранського нападу на Алеппо. «Невже ви насправді не здатні соромитися?».
Він же був майстром ухилень, переводячи увагу від України і Сирії до американських воєн у В'єтнамі та Іраку.
Іноді, коли він безглуздо заявляв, що цивільні в Алеппо самі посипали себе пилом, щоб виглядати жертвами бомбардування для фотографів, моя відраза впливала на наші робочі стосунки.
Але ми знали, що нам потрібно працювати разом, і ми працювали. Зокрема й з питань жорстких санкцій проти Північної Кореї, допомоги в боротьбі з епідемією Еболи і виборі нового генерального секретаря. <...>
Всім відомо, що це Віталій Чуркін шість разів піднімав руку, щоб накласти вето на резолюції щодо Сирії, але мало хто знає, що Віталій гарячково (і в результаті безуспішно) працював, щоб внести достатні зміни, щоб їх схвалила Москва, пише Пауер. <...>
Ми зідзвонювалися, навіть коли наші погляди розходилися. Коли я запропонувала зустрітися з соцпрацівниками, що спостерігали криваві злочини (зокрема вчинені російськими силами) він обіцяв приїхати. Коли в Сирії зникали журналісти чи правозахисники, і я просила його звернутися до їх посла в Дамаску, щоб той натиснув на уряд Асада, він часто телефонував і уточнював деталі, щоб провести питання через свою систему.
Пауер відзначає: незважаючи на те, що відносини між країнами погіршилися, у неї особисто було багато спільного з Чуркіним. <...>
Я запросила його з дружиною Іриною в дім моїх батьків на День Подяки, він став першим колегою з ООН, що потрапили на вечір моєї великої ірландської сім'ї. Під час однієї з останніх зустрічей, він зрадів можливості викладати зі мною в випускних класах на пенсії, може навіть, помінявшись ролями.
Віталій все своє професійне життя захищав свою країну, плекав її культуру і традиції. Він ніколи не говорив мені, що думає про свого президента. Мені здається, хоча він і цінував те, що Путін відновив роль Росії на міжнародній арені, але вважав би за краще мирні методи. Наскільки я знаю, він ніколи не думав про відставку на знак протесту проти путінських жахів. Але цілком можливо, якби він так зробив, то його замінили б людиною, менше готовою до компромісу, послаблюючи здатність ООН зміцнювати мир і безпеку, і яка й далі б погіршувала російсько-американські відносини.
Поки інші дипломати приїжджали і від'їжджали з Нью-Йорка, одне залишалося незмінним: Віталій Чуркін - грізний ворог, турботливий друг і лютий захисник Росії, країни, яку він любив і якою хотів пишатися.
Повну версію колонки Саманти Пауер читайте на The New York Times