Місце под сонцем

Щороку працювати за кордоном їдуть тисячі українських ІТ-фахівців: до прощання з батьківщиною їх штовхає не довгий євро, а кар'єрні перспективи та прагнення жити в заможній країні

Анна Павленко

"Після 1,5 року життя тут фраза "поїхав до Німеччини, щоб розбагатіти" здалася мені кумедною",— каже 27‑річний Павло Возненко, керівник департаменту розробки в мюнхенському офісі AutoScout24, найбільшого в Європі інтернет-майданчика з продажу автомобілів. Три роки тому Возненко покинув рідний Київ і переїхав до Німеччини разом зі своєю дружиною-данкою.

Сьогодні він знімає приватний будинок із садом у Мюнхені, щокварталу подорожує з сім'єю по Європі та насолоджується всіма благами німецького життя, зокрема питною водою з крана та розвиненою інфраструктурою для велосипедистів. І хоча в перший рік після переїзду майже вся зарплата Возненка йшла на оренду житла, податки, комунальні послуги, харчування та дозвілля, сьогодні йому вдалося піднятися кар'єрними сходами.

"В Україні, наприклад, хороші дороги, парки, воду, повітря не купиш; у світі є щось важливіше, ніж гроші",— не шкодує про свій переїзд ІТ-спеціаліст.

На батьківщині Возненко обіймав позицію тімліда в міжнародній компанії з розробки програмного забезпечення (ПЗ) Ciklum. Таких, як він, сьогодні в Україні чимало: загальна кількість висококласних розробників ПЗ наближається до 100 тис. Причому в 2015 році залишили батьківщину від 2 тис. до 5 тис. таких фахівців, оцінює відтік кадрів інформаційний портал для ІТ-фахівців DOU.ua.

Саме співробітники ІТ-сфери частіше, ніж інші "білі комірці", думають про міграцію, підтверджує свіже дослідження кадрового порталу HeadHunter. Так, з 8 тис. ІТ-фахівців, опитаних порталом DOU.ua, 43% думають про еміграцію, а 9% вже активно готуються до переїзду. Найбажанішими країнами для релокації респонденти називають США, Німеччину та Канаду. За ними йдуть Польща, Велика Британія і Нідерланди.

Трудовій міграції сприяє міжнародна кон'юнктура ринку: сертифіковані ІТ-фахівці, за кількістю яких Україна посідає четверте місце в світі після США, Індії та Росії, затребувані у багатьох країнах. Наприклад, у ЄС дефіцит таких кадрів оцінюється в 900 тис.

Самі українські програмісти готові виїжджати, щоб поліпшити умови життя, отримати широкі соціальні гарантії та досвід роботи у провідних глобальних компаніях. "Їдуть заради кар'єрних перспектив і можливості жити в цивілізованому суспільстві з чистими вулицями, поліцією, яка працює, соціальним захистом",— говорить про причини трудової міграції Максим Іщенко, засновник DOU.ua.

При цьому гроші зазвичай не відіграють вирішальної ролі, хоча рівень доходу програміста в Україні та, наприклад, в Німеччині суттєво відрізняється. Згідно з минулорічними даними міжнародної консалтингової компанії Hay Group, в середньому в Україні програміст отримує близько $16 тис. на рік, в Німеччині його заробіток наближається до $100 тис., а в Польщі — до $40 тис. Утім, дешевизна життя в Україні пом'якшує цю різницю.

Рік тому 30‑річний уродженець Мінська Володимир Горшунов разом із сім'єю перебрався до Лондона. На позицію старшого керівника технічних програм і проектів його запросила американська компанія Amazon, найбільший онлайн-ритейлер зі штатом 250 тис. осіб. Успішно пройти співбесіду Горшунову допоміг досвід, набутий у дочірній компанії глобального ІТ-гіганта IBM і робота з іноземними клієнтами в Ciklum.

"Під час добору менеджерів Amazon дивиться на два головних критерії: досвід роботи у глобальних компаніях і різних регіонах, що дозволить кандидату влитися в мультикультурну команду",— перераховує вимоги світового лідера онлайн-торгівлі Горшунов. Саме можливість працювати в глобальній компанії стала для нього вирішальним аргументом на користь переїзду за кордон.

Така робота дозволяє ІТ-фахівцю спостерігати, як провідні гравці керують процесами та приймають рішення. "Якщо ти розумієш роботу лідерів ринку зсередини, твоя цінність як фахівця зростає і тобі легко працювати як у великій, так і в маленькій компанії, і в стартапі — цей досвід можна застосувати скрізь",— каже Горшунов.

Поки повертатися до рідного Мінська він не планує, але розглядає цю перспективу як питання можливостей. Саме можливості, що відкрилися в рідній країні, колись повернули в Україну після трьох років роботи в Туманному Альбіоні киянина Олексія Синельниченка. Щоправда, за кілька років доля знову змусила його обживатися в британській столиці, де розширював свою присутність його роботодавець.

“У мене сім'я і діти, яким я зобов'язаний надати безпеку, освіту та добрі умови життя,— пояснює Синельниченко своє повернення до Лондона.— На теперішньому етапі я бачу, що Велика Британія мені може дати цю можливість, і тому я маю намір кинути тут якір і пришвартуватися на довгий час".

До того ж зовсім недавно Синельниченко успішно пройшов конкурс на вакансію менеджера з розвитку ІТ у компанії Burberry, яка входить у першу десятку світових fashion-брендів класу luxury. На позицію претендувало понад сто кандидатів, а п'ять раундів співбесід тривали близько 1,5 місяців. На думку самого Синельниченка, отримати посаду йому допомогли набуті за 10 років роботи в індустрії технічні, комунікаційні та презентаційні навички, а також хороший рівень англійської мови та досвід розробки ПЗ.

Те, що кваліфікація українських ІТ-фахівців відповідає високим вимогам зарубіжних роботодавців, підтверджує і досвід Возненка, який перебрався до Мюнхена. Понад два роки роботи в Ciklum розробником, а потім тімлідом дозволили йому вивчити роботу різних бізнес-напрямків — від продажів до проектного менеджменту. Цей досвід допоміг йому очолити технологічний підрозділ великої німецької компанії.

"Щоб робити свою справу добре, потрібно розуміти специфіку всіх сфер, які залучені в процес, бо ІТ у розробці проекту продуктової компанії займає лише невелику частину",— зізнається Возненко.

Також українські фахівці часто мають звичку працювати більше й ініціативніше, ніж їхні європейські колеги. За словами Возненка, в Німеччині темп роботи значно розміреніший, немає завдань "сьогодні на вчора".

Комфортний побут і соціальне забезпечення членів сім'ї залишаються провідним чинником для більшості українських ІТ-фахівців, які вирушають на зарубіжні заробітки. Так, маючи загальний стаж життя за кордоном більше дев'яти років, майбутній менеджер з розвитку ІТ в Burberry Синельниченко перераховує низку побутових переваг. Серед них загальна безпека, життя в середовищі, де дотримуються і застосовуються закони, якісні медицина, система освіти, чисте довкілля, добра логістика (від транспорту до електронного уряду), більше можливостей подорожувати.

Мешканець Лондона Горшунов доповнює цей список загальною культурою населення. І хоча соціальне страхування у Великій Британії не поширюється на членів сім'ї трудового мігранта, його робоча віза автоматично забезпечує право на роботу дружині, вся його сім'я може безкоштовно відвідувати терапевта, а діти до п'ятирічного віку отримують безкоштовні ліки від держави.

Більше соціальних гарантій мають іноземці в Німеччині. "Якщо хтось у родині працює, то на всю сім'ю поширюється медичне страхування",— розповідає Возненко. Тут запроваджена система сімейного доктора, офіс якого розташований по сусідству з місцем проживання застрахованих. У разі необхідності він дає направлення на відвідування інших фахівців, чиї послуги, а також медикаменти в 99% випадків покриває страхова компанія.

Після народження дитини держава щомісяця виплачує батькам близько €350 в перший рік і €190 до досягнення нею повноліття. "Додатково ми витрачаємо лише €120 плюс плата за напівдержавні дитячі ясла близько €600 на місяць",— підраховує "дитячий" бюджет своєї сім'ї Возненко.

Щоправда, за широкі соціальні гарантії працівникам у Німеччині доводиться сплачувати істотний прибутковий податок, розмір якого може досягати 45% доходів. І, незважаючи на вищі зарплати порівняно з Україною, можливість робити заощадження тут менша, визнає Возненко.

При цьому в разі непередбачених великих витрат — як, наприклад, переїзд у нове житло з оплатою за три періоди вперед плюс купівля меблів — трудовому мігранту в Німеччині легко отримати банківський кредит під 4,9% річних. Головна умова — щоб строк кредиту не перевищував терміну дії дозволу на роботу.

Великі витрати чекають на українців під час самого переїзду за кордон. Однак пом'якшити фінансове навантаження їм часто допомагають роботодавці. Так, перебираючись з Києва в британський офіс Ciklum, Синельниченко отримав від компанії безкоштовний квиток, фінансовий бонус, щоб покрити тимчасову оренду до знімання довгострокового житла і витрати до виплати першої зарплати, а також інформаційну підтримку.

Програми релокації діють у багатьох міжнародних компаніях. "Крім релокаційного пакета та допомоги в оформленні документів, ми надали тим, хто переїхав у наш словацький офіс у Кошиці, інформацію про місто, правила проживання іноземних громадян, корисні контакти, допомогу з розумінням законодавства",— розповідає Дарина Горницька, генеральний директор українського відділення міжнародної компанії Astound Commerce, що спеціалізується на рішеннях в галузі електронної комерції.

Після переїзду мігранти переживають період адаптації, який, за словами Горшунова, триває близько року. За цей час вони перестають переводити ціни в рідну валюту, формують нове коло спілкування і звикають обходитися без допомоги родичів.

"Сьогодні ми, наприклад, не можемо спонтанно сходити в кіно",— каже про труднощі розлуки з батьками батько дворічної дитини Возненко.

"За кордоном немає сім'ї та друзів, тому завжди потрібно покладатися на себе",— продовжує його думку Синельниченко.

Серед незручностей лондонського життя — необхідність місяцями чекати прийому у вузькоспеціалізованих лікарів. Схожа ситуація — у багатьох країнах Євросоюзу. Проте в разі небезпеки для життя медична допомога надається негайно. "Мене на нетермінову операцію до хірурга записали за два місяці, але, коли у дитини до 40ºС піднялася температура, її негайно поклали до лікарні",— уточнює Возненко.

Нарікання викликає і дорожнеча життя. Витрати на оренду житла або його придбання в кредит з'їдають до половини зарплати. Ускладнюють життя за кордоном чужі мова і культура, конкуренція на ринку праці, бюрократія і труднощі з пошуком житла, відзначають опитані порталом DOU. ua мігранти. Хоча, згідно з травневим дослідженням порталу Портрет ІТ-спеціаліста—2016, незважаючи на всі недоліки, від загального числа ІТ-фахівців–емігрантів до України повертається лише 1%. Для більшості з них повернення пов'язане або із закінченням строку контракту, або з невиправданими очікуваннями від життя за кордоном.

Саме останній чинник змусив повернутися на батьківщину Олега Гришкевича, 38‑річного керівника відділу автоматизації бізнес-процесів у київському офісі Ciklum. "Я довгий час мріяв виїхати і в червні 2013‑го покидав Україну з чіткою впевненістю, що не повернуся",— ділиться з НВ Гришкевич. Проте за три роки життя в сонячному Майамі Гришкевич попрощався зі своїм американським роботодавцем і поїхав у Київ.

"Коли дивишся на США в розрізі дешевшиих айфонів і автомобілів, законів, що працюють, якісної медицини та привітних людей, в голові складається ідеальна картинка",— розповідає киянин. У Майамі його вразили жорсткі методи ведення бізнесу: відпустка два тижні на рік, звільнити недбайливого співробітника можуть без будь‑яких відпрацювань. Цей досвід був корисний для розуміння, завдяки чому США є світовим економічним лідером.

Після ейфорії перших шести місяців Гришкевич опинився в чужому суспільстві з іншою ментальністю. "Через відстані та брак живого спілкування втрачається контакт із родичами і друзями, і почуваєшся самотньо навіть у великій компанії нових друзів",— розповідає про закордонне життя киянин.

Сьогодні він не шкодує про здобутий досвід, але й виїжджати з України надовго вже не готовий. "Рівень життя ІТ-фахівця в Україні дуже хороший; якщо буде гідна пропозиція [роботи], я міг би виїхати роки на два для отримання нового досвіду, але не на ПМП",— резюмує він.