Рік тому Селін, 33-річна мешканка французького містечка Сен-Ло неподалік від Ла-Маншу, відкрила невеличкий продуктовий магазин. Відтоді вона працює по 14 годин на день і зарплату собі не платить, осікльки все зароблене витрачає на погашення кредиту.
"Мій чоловік отримує 1,8 тис. євро на місяць, але з трьома дітьми цього замало, - зізнається француженка. - На Різдво ми не зможемо купити їм подарунки".
Щоб висловити невдоволення своїм матеріальним становищем, Селін одягла жовтий жилет і разом зі співгромадянами блокує ключову автомобільну розв'язку в Сен-Ло. Аналогічні акції протесту ось вже більше місяця у вихідні проводять сотні тисяч французів по всій країні.
За останні тижні список вимог демонстрантів обріс новими пунктами - від зниження податків і підвищення зарплат до введення референдумів громадянської ініціативи та відставки президента Еммануеля Макрона.
"Все починалося як бунт проти однієї проблеми [подорожчання палива], а тепер це загальний протест проти бідності та зростаючої нерівності", - характеризує рух "жовтих жилетів" Філіп Марльє, професор французької та європейської політики в Університетському коледжі Лондона.
Серед бідняків усе частіше опиняються працюючі французи. За даними Eurostat, в 2016 році серед працевлаштованих громадян Франції налічувалося близько 8% малозабезпечених - менше, ніж в Австрії або в Німеччині, але на 3% більше, ніж у сусідній Бельгії.
"Мільйони жителів Франції, яка вважається найбагатшою державою, є працюючими бідняками", - констатує Марльє.
Акції "жовтих жилетів" у Франції переросли в загальнонаціональний протест: всі подробиці
Свобода, рівність і ніякої політики
За даними французького Національного інституту статистики та економічних досліджень (Insee), в 2018-му газ для домогосподарств подорожчав на 16%, а вартість оренди житла виросла в середньому на 1,5 тис. євро на рік. За рік з серпня 2017-го на 13% зросла ціна енергоресурсів і на 2,1% подорожчали продукти. Стали дорожчими також поштові послуги, смартфони і вакцини.
"Жовті жилети" - люди, як правило, аполітичні, які нечасто голосують і не завжди можуть визначити, праві вони чи ліві
При цьому якщо для 10% найбідніших домогосподарств наявний дохід - тобто кошти після сплати податків, які йдуть на особисте споживання та на заощадження, - складає в середньому 11 тис. євро на рік, то для 10% найбагатших - понад 37,5 тис. євро, підрахували в Inse. Невдоволення розривом у доходах між багатими і бідними поступово накопичувалося.
"Довгі роки рівень життя незаможних верств населення у Франції не підвищувався", - підкреслює Нік Хьюлетт, професор досліджень Франції в англійському Університеті Уорвіка.
Ось як описує портрет типового протестуючого Марльє: це білий працюючий 45-річний чоловік без університетського диплома, який живе в провінції та від самого початку не надто сподівався на президентство Макрона.
"Жовті жилети - люди, як правило, аполітичні, які нечасто голосують і не завжди можуть визначити, праві вони чи ліві", - додає штрихи до портрета протестуючих Юлія Шукало, викладач соціології в паризькому Університеті Західний Париж - Нантер-ля-Дефанс, яка майже 20 років живе у французькій столиці.
[Gallery]
Протест "жовтих жилетів" в Брюсселі: поліція застосувала водомети і сльозогінний газ
[/Gallery]
Експерт називає ще дві категорії учасників протесту: крайні ліві і крайні праві політичні партії, які намагаються заробити на поточних подіях політичний капітал, а також радикальні угруповання, що на будь-який маніфестації прагнуть спровокувати насильство.
На думку Марльє, унікальність протестів полягає в тому, що жовті жилети не визнають лідерів.
"Вони не хочуть ніякого представництва і делегування - ані з боку партій, ані від профспілок, і це дуже нове явище для наших суспільств, які звикли до представницької демократії", - говорить експерт.
Однак в хаосі вимог протестуючих можна виокремити кілька найбільш популярних. У першу чергу це збільшення купівельної спроможності - за що, за даними опитування газети Le Monde, виступають більше половини учасників протесту. Також незадоволені хочуть зниження податків і зборів та кращого розподілу багатств. При цьому п'ята частина опитаних виходять на протест, щоб висловити своє невдоволення урядом і особисто президентом.
"Макрон - їхня головна мішень", - підтверджує Марльє.
Президент для багатих
На президентських виборах 2017 року Жюльєн Банкі, 26-річний юрист з Бордо - на той момент студент - голосував за Макрона, молодого, амбітного і без великого досвіду в політиці. Він і сьогодні підтримує лідера держави, тому що впевнений: той прагне звільнити французьку економіку і розвивати підприємництво. Однак не заперечує: багатьох французів злить сама особистість Макрона, якого називають президентом для багатих і дорікають у зарозумілому та буржуазному ставленні.
"Ми повинні визнати, що середній клас у Франції платить дуже багато податків; люди відчувають, що їх оббирають", - говорить Банки.
Про помилки в комунікації та порушення балансу в держуправлінні говорять і експерти. Так, доктор Флоран Пармантьє, завідувач лабораторією в Інституті політичних досліджень Sciences Po в Парижі, підкреслює: за 18 місяців свого президентства Макрон централізував владу, послабивши роль профспілок, політичних партій та НДО - тобто систему стримувань і противаг.
Протести змусили президента дати задній хід і навіть зробити крок їм назустріч
"В результаті між Макроном і розлюченими людьми не залишилося проміжної ланки", - констатує Пармантьє.
Однак протести змусили президента дати задній хід і навіть зробити крок назустріч своєму народу: податок на паливо вже викреслять з бюджету на 2019 рік, а Макрон пообіцяв підвищити мінімальну зарплату на 100 євро в місяць, не обкладати податком позаурочну роботу і полегшити податковий тягар для пенсіонерів з місячним доходом менше 2 тис. євро.
Анонсовані президентом заходи обійдуться бюджету в 10 млрд євро, підрахували в уряді. І все ж ці кроки виявилися запізнілими. Багато протестувальників не мають наміру зупинятися, поки Макрон не подасть у відставку, констатує Банкі.
За словами спостерігачів, своїм антімакронівськім упором рух "жовтих жилетів" нагадує травневі протести 1968, націлені проти президента Шарля де Голля. Тоді були зроблені серйозні реформістські заходи на користь робітників, і цього разу будуть потрібні дії такого ж масштабу, упевнений Марльє. Інакше, якщо напередодні Різдва протести і згаснуть, невдоволення залишиться і рано чи пізно люди знову вийдуть на вулиці.
"Протести - як джин із пляшки, якого, одного разу звільнивши, складно загнати назад", - резюмує Пармантьє.
Читайте повну версію цього матеріалу в свіжому номері журналу Новое Время - №47 від 20 грудня 2018 року