Чи може Макрон втратити крісло президента? Що і чому відбувається у Франції, де низка відставок прем'єрів занурила країну в небачений хаос

Ситуація для Макрона стала ще гіршою після того, як улітку 2024 року він несподівано оголосив дострокові вибори в парламент — реагуючи на небачено високий результат ультраправої партії Національне об'єднання (колишній Національний фронт) на виборах у Європарламент (червень 2024).

Результат дострокового «перетасування» парламенту Франції рік тому зробив його ще більш роздрібненим. Нині у Національних зборах присутні понад 10 політсил, а загалом сили поділені приблизно порівну між трьома напрямками політичних партій — лівими, ультраправими та центристсько-правоцентристським альянсом Макрона, який не має більшості. Пропрезидентські сили мають лише 161 голос у 577-місній нижній палаті.

Це призвело до того, що протягом останніх двох років Францією керували вже п’ять урядів, три з них — після парламентських виборів 2024-го. Частина прем'єрів пішли у відставку, деякі не змогли подолати голосування про вотум довіри у парламенті.

Усі призначені Макроном уряди намагалися скоротити державні витрати Франції, нарощування яких призвело до зростання боргу країни та сповзання деяких її показників до обтяжених боргами периферійних країн єврозони, таких як Греція, пише WSJ.

Кабінет 14 годин: відставка уряду Лекорню як остання крапля

Антирекордсменом став уряд Себастьяна Лекорню, який протримався лише 14 годин після призначення — до того, як Лекорню подав у відставку 6 жовтня 2025-го. Сам він пробув на посаді прем'єра лише 28 днів, що також є рекордно коротким терміном для Франції.

Очільник уряду подав прохання Макрону про відставку після того, як новопризначений уряд став об'єктом масштабної гострої критики всередині країни — адже в ньому залишилося чимало прізвищ з попереднього кабінету. Серед них французів найбільше обурила присутність Бруно Ле Мера, міністра фінансів у попередньому складі уряду, якого звинувачують у зростанні французького боргу до $4 трлн доларів протягом семирічного перебування Ле Мера на посаді очільника Мінфіну. «Уряд, народжений мертвим, проіснував 836 хвилин», — резюмує New York Times.

Питання фінансів стало тригерним ще й тому, що основне завдання, яке стоїть перед будь-яким новим урядом — знайти шляхи до політичних компромісів та об'єднати законодавців у розділеному парламенті так, щоб можна було прийняти новий бюджет жорсткої економії і скоротити значний дефіцит Франції. Співвідношення її боргу до ВВП є третім за величиною в ЄС і майже вдвічі перевищує граничний показник, дозволений правилами ЄС — як і прогнозований дефіцит бюджету у майже в 6%, нагадує The Guardian.

6 жовтня Макрон дав уряду Лекорню останній шанс, попросивши його протягом 48 годин (до вечора 8 жовтня) провести екстрені переговори з лідерами парламентських сил, щоб таки спробувати заручитися підтримкою для прийняття нового бюджету.

Утім, ультраправе Національне об'єднання — партія Марін Ле Пен і найбільша політсила в парламенті — відмовилася від участі в цих «незліченних переговорах», заявивши, що «вони спрямовані вже не на захист інтересів французького народу, а на захист інтересів самого президента».

Тож Лекорню мала б знадобиться підтримка інших політсил, зокрема лівоцентристської Соціалістичної партії, аби мати надію на більшість голосів у парламенті. Водночас ця партія вже закликала до «зміни курсу» за нового уряду лівого спрямування.

«Макрон загнаний у кут»: чи піде у відставку президент Франції та чи може він знову розпустити парламент

Розпал політичної кризи у Франції найбільше вдарив по її очільнику Еммануелю Макрону. Заголовки провідних світових медіа лаконічно окреслюють ситуацію, в якій нині перебуває французький президент: «Макрон опинився під тиском: оголосити дострокові парламентські вибори чи піти у відставку» (The Guardian), «Ізольований Макрон випробовує межі політичної системи Франції» (The Wall Street Journal), «На тлі політичних потрясінь у Франції Макрон загнаний у кут» (The New York Times).

Еммануель Макрон не зобов’язаний іти з посади на тлі череди урядових криз. Він був вдруге переобраний президентом країни навесні 2022 року і нині працює свій останній термін на цій посаді. Формально він має ще півтора року: вибори президента Франції мають пройти в квітні 2027-го. Попри численні кризи останніх років, Макрон неодноразово заявляв, що планує повністю допрацювати свій термін і не збирається достроково йти з посади.

Однак цього разу хор голосів із закликом до відставки Макрона звучить як ніколи гучно. До нього на тлі відставки уряду Лекорню приєдналися навіть деякі колишні союзники французького президента.

Едуар Філіпп, перший прем'єр-міністр від пропрезидентської більшості Макрона у 2017−2020 роках, а нині лідер прихильної до нього правоцентристської партії Горизонти (Horizons), 7 жовтня висловив думку, що після прийняття бюджету Франції на наступний рік Макрон має оголосити дострокові президентські вибори. Він закликав «не продовжувати те, що ми переживаємо протягом останніх шести місяців». «Ще 18 місяців [до виборів президента 2027 року] — це занадто довго, і це шкодить Франції. Політична гра, яку ми ведемо сьогодні, є гнітючою», — заявив Філіпп. Він також гостро назвав поточну політичну кризу в країні «крахом держави».

Водночас міжнародні медіа підкреслюють, що Філіпп є зацікавленою стороною, оскільки планує балотуватися на посаду президента і в опитуваннях має чи не найкращі результати серед політиків близького до Макрона центристського політичного сектору.

Не утримався від критики і Габріель Атталь, наймолодший прем'єр-міністр в історії Франції, який керував урядом у січні-вересні 2024 року. Атталь, який нині очолює партію Макрона Відродження, заявив, що «більше не розуміє рішень, які приймає президент». Він нагадав, що протягом року Макрон тричі намагався стабілізувати ситуацію і призначити нові уряди, і натякнув, що настав час розділити владу з іншими партіями. «Я думаю, нам слід спробувати щось інше», — наголосив Атталь.

Однак, як нагадує WSJ, замість власної відставки Макрон воліє максимально використати найдієвіший інструмент своєї президентської влади — загрозу розпуску парламенту та призначення дострокових парламентських виборів. Видання припускає, що цей розрахунок базується на небажанні політичних сил Франції знову йти на вибори, і саме тому Макрон доручив Лекорню провести новий 48-годинний раунд переговорів, аби таки знайти міжпартійний компроміс для ухвалення бюджету.

До того ж, як наголошують фахівці, дострокові вибори не змінять корінну причину кризи у Франції. «Розпуск [парламенту] не вирішить проблему, — цитує WSJ Олів'є Косту, професора паризького університету Sciences Po та Національного центру наукових досліджень Франції. — Проблема залишиться незмінною: як керувати країною без більшості».

Адже на відміну від часів де Голля і десятиліть опісля нього, коли у Франції почергово приходили до влади або соціалісти, або консерватори, нині політичний ландшафт докорінно змінився. Хвиля піднесення популістських та ультраправих партій в усій Європі призвела до формування найбільш роздрібненого парламенту в новітній історії Франції, і саме тому країна зіткнулася з політичним глухим кутом.

Як свідчать опитування у Франції, якби парламентські вибори було оголошено зараз, найбільшу підтримку отримала б партія Ле Пен, ультраправе Національне об'єднання (32%), друге місце посів би лівий блок Новий народний фронт (25%), третє - центристи Макрона включно з його партією Відродження (15%), до яких наближався б Союз правих і центристів (12%). При цьому жодна з політсил не могла б сформувати парламентську більшість самостійно.

«Не існує жодної конституційної демократичної системи, яка б дозволяла підтримувати політичну стабільність, маючи підтримку лише третини Національних зборів», — констатував Бенджамін Морель, професор публічного права в Університеті Париж-Пантеон-Ассас, думку якого наводить WSJ. Тож єдине, що зараз об'єднує лівих і правих у Франції - це їхня готовність кинути виклик владі Макрона, резюмує видання.

Тож, як вказують міжнародні аналітики, якщо президент Франції не готовий піти у відставку, у нього залишилося небагато опцій: або розпустити парламент; або попросити лівоцентристського політика сформувати уряд — чого Макрон досі уникав; або ж ще раз формувати новий кабінет зі своїх союзників, сподіваючись на диво.

«Нинішня інкарнація П’ятої республіки не нагадує ніщо так сильно, як передсмертні муки Четвертої республіки, коли хронічна нестабільність у парламенті та уряді змусила Шарля де Голля у 1958 році розробити конституцію, в якій повноваження були б переважно надані президенту», — резюмує New York Times, натякаючи на назрілу потребу фундаментальних змін у Франції.