Ера бойового лазера. Фахівець розповів про переваги й труднощі використання новітньої зброї і пояснив, чому деякі розробки досі «сирі»

Нині оборонні компанії з США, Великої Британії та Ізраїлю проводять випробування своїх перспективних лазерних систем. А в грудні 2024-го до числа цих країн доєдналася й Україна: командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Вадим Сухаревський оголосив про появу власного лазерного комплексу Тризуб.

NV звернувся до Анатолія Храпчинського, авіаційного експерта, колишнього офіцера Повітряних сил ЗСУ, а нині — заступника директора miltech-компанії, з проханням проаналізувати, наскільки Україні під силу виробляти лазерну зброю, у чому її перевага та чи проявить вона себе у війні проти Росії.

— На вашу думку, наскільки взагалі променева зброя складна для реалізації та чи справді це можливо в Україні?

— Насамперед, не слід забувати, що в Україні є не тільки державні, а й приватні компанії, які досліджують це питання й працюють у галузі променевої зброї.

Але попри все, використання лазеру як засобу ураження системи протиповітряної оборони (ППО) є ще доволі «сирою». Те, що можна побачити у випробуваннях США, Великої Британії та Ізраїлю, все ж потребує суттєвого доопрацювання.

Річ у тім, що існує низка труднощів, які можуть постати при використанні променевої зброї. Щонайперше, для ефективної роботи такі комплекси потребують великої кількості енергії. Крім того, достеменно невідомо, наскільки довго можна буде використовувати, умовно кажучи, лінзи чи дзеркала для формування потужного лазерного променя. Досі немає точного розуміння, яку кількість лазерних пострілів можна буде зробити з такої системи. Звісно, що є теоретичні розрахунки кількості пострілів, але на цей показник впливає чимало чинників, як от інтенсивність використання променевих систем, бойові та погодні умови тощо. А ще є питання фокусування лазерного променя в одній точці, щоб він не розсіювався, і при цьому на заданій дальності ураження була стабільна потужність.

Ба більше, використовуючи бойові лазери як засіб ППО, перед розробниками постає питання виявлення, захоплення та супроводження повітряної цілі. Як відомо, можливе радіолокаційне, звукове або візуальне виявлення. Так от, більшість продемонстрованих західних зразків лазерних комплексів використовують візуальне виявлення цілі й супроводження її через відеокамеру. Фактично на цьому етапі мова може йти про використання в лазерних системах штучного інтелекту.

— Коли вже мова зайшла про іноземних виробників, то чи могла б Україна до них звернутися й отримати бойові лазери для протидії російській армії?

— Як на мене, то Велика Британія могла б надати Україні свою перспективну лазерну систему DragonFire. І таким чином провести спільні випробування комплексу в реальних бойових умовах, відпрацювати злагодження і взагалі предметно проаналізувати його можливості.

— Проти яких повітряних цілей можна буде використовувати лазерну зброю взагалі?

— Нагадаю, що для формування й випромінювання лазерного променя, комплексу за короткий проміжок часу необхідно надати велику кількість енергії. І тут слід розуміти, яка потрібна енергія, якщо йдеться про безпілотний літальний апарат (БпЛА). Якщо він летить назустріч випромінюваному лазерному променю, то це не викликає труднощів. Якщо ж мова про крилату ракету чи літак, які віддаляються від променя, то тут з’являються складнощі.

Поясню. Класична система протиповітряної оборони передбачає підрив бойової частини зенітної ракети поряд із повітряною ціллю. Унаслідок цього вибуху утворюється хмара уламків, які й уражають крилату ракету або фюзеляж літака.

Коли ж мова про ураження ворожої балістичної ракети, то застосовується кінетичний спосіб перехоплення, який передбачає пряме зіткнення з повітряною ціллю.

Тому слід розуміти, що лазерна зброя застосовує саме кінетичне, точне ураження ворожої цілі. А для цього потрібен надзвичайно якісний і точний балістичний калькулятор, який би вираховував, на якому етапі та в якій точці необхідно перехопити повітряну ціль.

Але й тут виникають запитання: А куди ми цим променем влучимо — у крило, паливний бак чи деінде? І наскільки суттєвої шкоди завдамо ворожому повітряному об'єкту?

Таким чином, щоб опанувати ефективну роботу бойового лазера, необхідно ретельно відпрацювати методики використання променевої зброї на різних цілях.

Отож, на мій погляд, Сили оборони України спершу відпрацюють ефективні методики на БпЛА, а згодом перейдуть на відпрацювання підходів знищення інших повітряних цілей — крилатих ракет і літаків.

— Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Вадим Сухаревський заявив, що Тризуб здатний знищувати повітряні цілі на висоті 2000 м. На ваш погляд, це достатня висота для лазерної зброї?

— Оскільки російські крилаті ракети, а віднедавна й шахеди, щоб обійти українські засоби радіолокації систем ППО, використовують політ на висоті до 500 м, то заявленої висоти цілком достатньо для ураження.

Але важливо мати на увазі, що перед нами не стоїть задача створити універсальну зброю, яка виконуватиме всі задачі й збиватиме всі повітряні цілі. Я розумію, що багатьом хочеться взяти якесь шасі, поставити на нього оглядову радіолокаційну станцію, стрільбову установку, бажано, щоб на ній стояло два кулемети, запускались ракети, вилітали дрони, а на додачу ще й був лазер. Звісно, так не буває.

Тому ефективність використання новітніх лазерних систем полягатиме ще і в коректній та злагодженій комунікації і роботі усієї наявної зброї підрозділів. Це дасть змогу Силам оборони бути прогресивнішими й злагоджено виконувати надскладні задачі.

— У такому разі, скільки енергії може потребувати українська лазерна система для ефективної роботи на висоті 2000 м?

— Думаю, десь 50−100 кВт.

Слід розуміти, що залежно від активного середовища, необхідного для формування променя, лазери бувають твердотільні (кристал, скло, волокно), газові (вуглекислий або інший газ), хімічні (збудження та інверсія відбуваються за рахунок хімічної реакції) та електронні (напівпровідникові). А деякі лазери передбачають ще й комбіновані системи.

Тому у випадку з Тризубом слід мати більше інформації, що саме використовується для формування лазерного променя, щоб можна було точніше сказати, як система працюватиме та скільки енергії потребуватиме насправді.

— Тобто це, напевно, має бути якась стаціонарна система?

— Такі системи можуть бути й мобільними чи пересувними.

Але, з огляду на споживану енергію, такі комплекси, мабуть, варто розміщувати десь поруч з АЕС. Зрештою, будь-яке підприємство енергетики точно могло б дозволити собі такий лазер, щоб захиститися від загроз з повітря.

— Які ще існують переваги використання лазерної зброї?

— Щонайперше, слід сказати, що використання лазера як засобу ураження стало можливим коштом демократизації високих технологій і як наслідок — створення сучасних систем, що дають змогу обчислювати, моделювати й створювати нові засоби озброєння. А тому цілком може бути, що для забезпечення одного пострілу лазерної системи достатньо буде на 3D-принтері роздрукувати якусь умовну лінзу.

Щодо бойових лазерів, то тут мова йде про суттєву економію й здешевлення засобу ураження. Оскільки для одного пострілу з лазеру, на противагу від ракети, не потрібна розробка та виробництво окремої головки самонаведення, двигуна, паливного баку й бойової частини.

Тому можна з упевненістю сказати, що це — суперкрута й дешева зброя, за якою майбутнє. І напевно, 2025-й цілком може стати роком, коли Україна разом із західними союзниками увійде в еру лазера і стане першою країною, яка в бойових умовах протестує, відпрацює й отримає справді робочий зразок цієї новітньої зброї.