Сам факт прийняття окремих принципів співіснування з якоїсь країною, не кажучи вже про найжорсткіші формулювання, безпрецедентний. Немає ніякого сумніву, що він безпосередньо пов'язаний із заявою польського міністра оборони про теракт 2010 року під Смоленськом. Той, хто оскаржить це – мовляв, Росію там прямо не назвали, просто не розуміє, що після оголошення Кремля винним у знищенні президента європейської країни та всього її військово-політичного керівництва неминуче довелося б оголосити Росії війну, а на це мало хто в Європі готовий.
Зверніть увагу, як методично перевіряв Путін на вошивість західні країни. Спочатку просто порушував всі підписані раніше договори про виведення військ із Грузії та Молдови – нуль реакції. Потім відкрито окупував Самачабло (і Абхазію тишком-нишком) – європейці узяли абсолютно повійську позицію. Потім відключив взимку від газу кілька країн Європи – Захід звинуватив Україну. Потім збив літак з польським керівництвом – і світ покірно вдав, що повірив у версію аварії.
Чи дивно після всього, що Путін так сміливо поліз потім в Україну – до того ж Буша давно змінив у Білому домі голуб миру Обама? Анітрохи! Правда, тут, як знаємо, Акела промахнувся. І ситуація перетворюється на якесь зовсім уже неприємне для нього фіаско – зокрема у Сирії. Хоча тут, можливо, є зв'язок з іншими терактами – в Туреччині. Та й спроб тиску через маси біженців Європа, здається, терпіти довше не готова. Як і свавілля пропаганди.
Сподіваюся, під фашистським режимом незабаром горітиме земля.
Текст публікується з дозволу автора.