«Київський Нюрнберг» 1946-го. Як судили нацистських злочинців

Сергій Лозниця працює над створенням документального фільму з архівних матеріалів, знятих в період з 1941-го (з моменту вторгнення нацистської Німеччини на територію СРСР) по 1966 рік, коли був організований перший архітектурний конкурс на проєкт меморіалу у Бабиному Яру.

Фільм буде складатися з 20−25 короткометражних епізодів. Кожен епізод — завершений сюжет, так чи інакше пов’язаний з трагічним минулим Бабиного Яру. У майбутньому вони увійдуть в експозицію музею, також з них буде створено повнометражний документальний фільм.

У період з вересня 2020-го по вересень 2021 року епізоди фільму будуть опубліковані на онлайн-платформі Меморіального центру. З епізодами, присвяченими Київському процесу 1946 року, читачі НВ можуть ознайомитися ексклюзивно в рамках спецпроєкту «Бабин Яр. Контекст».

Першим увазі читачів пропонується епізод «R12/ ГАНС ІЗЕНМАН»: показання обер-єфрейтора дивізії СС «Вікінг», Ганса Ізенмана, на судовому процесі у справі № 1679 «Про злодіяння німецько-фашистських загарбників на території Української РСР» в Києві 19 січня 1946 року.

Після завершення Другої світової війни в багатьох країнах Європи відбулися судові процеси над нацистськими воєнними злочинцями, яких вдалося взяти у полон або заарештувати. Найбільш відомий процес, де на лаві підсудних опинились головні нацистські злочинці, відбувся у Нюрнберзі у листопаді 1945 — жовтні 1946 років. Водночас із ним у Радянському Союзі відбулася низка процесів над злочинцями «місцевого масштабу» — в Києві, Миколаєві, Ризі, Мінську, Смоленську та інших містах. Сталінський тоталітарний режим, який вийшов із війни переможцем із найбільшими втратами та руйнуваннями, мав дві основні мети:

1) покарати нацистських воєнних злочинців;

2) продемонструвати громадянам СРСР, що режим вміє швидко й суворо карати винних, каналізувати суспільний гнів на підсудних і таким чином знівелювати реальні й потенційні звинувачення на свою адресу в численних стражданнях, яких зазнали люди під час війни.

Подібні судові процеси почалися після Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року «Про міри покарання для німецько-фашистських злодіїв». Згідно з указом, для винних передбачалося покарання у вигляді смертної кари через повішення або каторжних робіт терміном 15−20 років. Ці види покарань були унікальними для радянської правової системи, оскільки ні до, ні після того офіційно не запроваджувалися.

17−28 січня 1946 року в столиці України відбувся «київський Нюрнберг» — судовий процес над нацистами, які здійснювали воєнні злочини під час окупації України протягом 1941−1944 років. Кримінальну справу розглядав військовий трибунал Київського військового округу під керівництвом полковника юстиції Т. Л. Ситенка. Державне обвинувачення підтримував генерал-майор юстиції О. О. Чепцов. Засідання відбувалися у Київському окружному будинку Червоної Армії по вулиці Кірова (нині - Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України по вулиці Грушевського, 30/1). До суду було віддано двох генерал-лейтенантів, одного генерал-майора, одного оберштурмбаннфюрера (підполковника), а також військовослужбовців нижчих звань — загалом 15 осіб.

Показання Ганса Ізенмана

Серед підсудних був Ганс Вільгельм Ізенман (1922 — 1946) — колишній обер-єфрейтор 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг». На Київському процесі 19 січня 1946 року він свідчив про свою участь у масових стратах цивільного населення, зокрема євреїв міста Львова.

У Львові розстріли відбулися на початку липня 1941 року, невдовзі після взяття міста німецькими військами. Ізенман повідомив, що командир взводу Реннер наказав зібрати єврейське населення та розстріляти його. Німці здійснювали обшук єврейських осель, забирали всі коштовності (золото, срібло), арештовували євреїв (при цьому одного чоловіка викинули через вікно). За 2 дні було здійснено 4 облави і заарештовано близько 800 євреїв. Їх відконвоювали на 4 км на схід від Львова до завчасно приготованих могил (можливо, це був протитанковий рів) та розстріляли з кулемета, двох автоматів і карабінів. Ізенман особисто брав участь в облавах і розстрілах. Загалом у Львові за два дні він особисто розстріляв 120 осіб.

Одразу після Львова, у липні 1941 року, Ізенман прибув до Бердичева (місто було зайняте німецькими військами 7−8 липня 1941 року). Тут так само за 2 дні було здійснено 4 облави, під час яких заарештували 850 євреїв. Їх розстріляли у кількох кілометрах за містом. Особисто Ізенман розстріляв до 120 осіб.

Далі група вирушила до Таращі (місто окуповане німецькими військами 23 липня 1941 року). За 2 дні наприкінці липня або в серпні 1941 року там було розстріляно близько 400 євреїв, із них до 60 осіб — особисто Ізенманом.

Ізенман також зазначив, що взвод дивізії СС «Вікінг», який займався облавами і розстрілами, був набраний на добровільних засадах, але він також виконував завдання і як саперний підрозділ.

Військовий трибунал Київського військового округу визнав усіх підсудних винними у здійсненні масових розстрілів, звірств та насильств над цивільними громадянами і військовополоненими, руйнуванні міст і сіл, пограбуванні населення та вивезенні на примусові роботи до Німеччини. До смертної кари через повішення були засуджені 12 підсудних: Пауль Шеер, Карл Буркхардт, Еккардт фон Чаммер унд Остен, Георг Хейніш, Оскар Валлізер, Георг Труккенброд, Вільгельм Геллерфорт, Еміль Кноль, Фріц Беккенгоф, Ганс Ізенман, Еміль Іогшат, Віллі Майєр. 20 років каторги отримав Йоганн Лауер, по 15 років каторги — Август Шадель і Борис Драхенфельс-Кальювері. Засуджених було страчено о 17 годині 29 січня 1946 року на головному майдані Києва — площі Калініна (нині Майдан Незалежності).

Історичний коментар підготував Владлен Мараєв,
кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту дослідження території та ландшафту пам’яті Бабиного Яру при Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр»