«Миру не буде ще пів року». Те, що сталося з Покровськом, може трапитися з Павлоградом, Дніпром, Харковом і Києвом — інтерв'ю NV з Фірсовим

— Перше, я не хочу говорити, що все пропало, ми програємо, «капітуляція повна» тощо. Мій посил геть не про це. Мій посил про те, що країні треба продовжувати жити війною, розслаблятись не можна, миру в найближчій перспективі (місячній, можливо, піврічній) не буде, виборів так само не буде. І треба продовжувати всі свої ресурси — енергетичні, фінансові, людські - вкладати в війну. Це елемент нашого виживання.

Коли [підвищилася] температура в організмі людини, організм бореться, а не просто складає руки, а це говорить про те, що організм загине. Так от, щоб нам не загинути, треба продовжувати боротися. Перший момент.

Другий момент. Позитивні моменти є. Більше того, я вам скажу, що, наприклад, успіхи у сфері БпЛА зараз на дуже високому, можливо, навіть, я би сказав, найвищому рівні. Величезну кількість [російського ресурсу] ми спалили, ми ще спалимо в найближчий час. Є багато успіхів у проведенні операцій, наприклад, в БпЛА.

Але є загальний момент, є критерій, KPI: фронт, на жаль, рухається в бік заходу [України]. На жаль, якщо раніше Авдіївка трималася майже два роки повномасштабної війни, а взагалі 10 років, Бахмут тримався близько року, то скільки протрималось Курахове? Скільки протримався Торецьк? Набагато менше. Очеретине під Авдіївкою протримали взагалі дві доби. І не буде вже навіть такого, що Покровськ ми зможемо обороняти півтора року.

Ситуація з піхотою не та, ситуація з настроєм трошки нижча (це я м’яко кажу), і буде набагато важче. Тобто війська [РФ] вже під Покровськом. Ось головний критерій.

Можна довго говорити про те, що нам вдалося відбити, що ми загалом зараз живі, що є Київ.

Але Покровськ, який три місяці тому… Ви можете знайти фотографію, яку я зробив три місяці тому в Покровську. Де був парк, де були люди, зокрема і військові, і цивільні, які грали в теніс, займалися на спортивному майданчику. Зараз такого геть немає, тому що за два кілометри від Покровська ворог. Я зробив, до речі, ту фотографію, тому що розумів, що це, можливо, історична фотографія. Одна з останніх фотографій, де Покровськ ще живе, і що він не [занурився] в військову пітьму, якою вона була в Авдіївці.

І я хотів би, щоб люди усвідомили: як ми колись приїжджали до Покровська, гуляли по парку, їли морозиво, а зараз туди вже прийшла війна, так само це може трапитись у найближчій перспективі з Павлоградом, з Дніпром, з Харковом, з Києвом. Якщо ми не перестанемо всі вестися на цю мантру, що ось вже закінчився війна, почнуться вибори, за кого ж нам проголосувати? Чи за Буданова, чи за Залужного? Та ні за кого не треба буде голосувати, якщо ми просто програємо.

Ворог завтра також, теоретично, можливо, піде на Київ, щоби сковувати наші резерви, щоб ми забрали війська і відправили свої частини військ для захисту Києва, аби росіяни окупували Донецьку область. Я переконаний, що такий план у них також зараз розглядається.

— Від перегріву дронової тематики складається враження, що це суто війна дронів, а насправді реальний результат на полі бою не стільки дрони забезпечують, скільки хлопці в окопах. Як правильно балансувати в цій темі? Що важливе? Хоча я не думаю, що ви скажете, що щось неважливе є в цій війні. Можливо, не лише на піхотинців ми менше уваги звертаємо?

— Ви на 100% маєте рацію, увага піхоті дуже важлива, особливо проблемам піхоти, які в них є. Їхній соціальний захист. Їм обіцяли платити додаток до 100 тисяч, — не скрізь платять, м’яко кажучи. Ми про піхоту маємо говорити і маємо максимально опікуватися нею.

Але фронт тримає і піхота, і дрони. Я переконаний, що якщо б не дрони, повірте мені, лінія фронту взагалі була б вже десь давно по Дніпру. І другий момент. Якраз засушити війну (змусити ворога до якихось переговорів і досягти якогось миру) можна саме дронами, але за умови наявності якісної піхоти. І саме дронами, і не так, як зараз — непогано. Має бути дуже гарно. Мають бути на всій ділянці фронту якісні підрозділи, які літають, які знищують усе, що рухається.

І, на жаль, нам ще треба попрацювати для цього. Тому що ви і загалом суспільство бачите тільки верхівку айсберга. Бачите наш підрозділ, 3-ю ОШБр, 92-у бригаду, Альфу тощо. Але, на жаль, це 20% підрозділів. Є ще 80% підрозділів, в яких або вдається не так, або взагалі не вдається. І їх обов’язково треба підтягувати до того рівня, який є високим.

Лінія фронту — це загальна лінія фронту, уся наша, відповідальність на всіх нас. Якщо нам вдається на одній частинці, а в якихось бригад не вдалось на сусідній частинці, то постраждаємо в кінцевому підсумку і ми як сусіди, і сусіди з іншого флангу — постраждають всі. Тому, якщо якийсь підрозділ (а таких немало) просідає не тільки в піхоті, а ще й в БпЛА, на це також треба звертати увагу — відправляти до них виїзних інструкторів із підрозділів, в яких вдалося, щоби вони налагоджували там роботу.

Я все кажу до того, що нам треба робити роботу над помилками, починаючи від захисту піхоти, закінчуючи тим, що нам треба суттєво посилити організацію у [сфері] БпЛА. Незважаючи на те, що там є успіх, але цей успіх не гарантує того, що ворога ми максимально нищимо і стираємо в порох, як це має бути взагалі на всій лінії фронту.

— Так, у нас є легендарні підрозділи, де всі хочуть служити, яких 20%. А є ті, які, скажімо так, робочі конячки. Одна з рот ударних БпЛА бригади територіальної оборони розповідає: «Ми непоганий підрозділ, у нас є хороше забезпечення, але ми медійно непідігріті, від нас люди почали переводитися, скажімо, до Мадяра, до Ахіллеса». І виникає ситуація, що дрони є, працювати вміють, але немає людей. Я, чесно кажучи, не знаю, що з цим робити. Така проблема є. І, справді, будуть просідати ділянки, якщо поруч з дуже потужними підрозділами будуть не такі потужні.

— Тисячу відсотків, повністю з вами погоджуюсь, така проблема є. Я скажу так, у всьому потрібен баланс.

З одного боку, є підрозділи, в які люди хочуть перейти. І не раптово перейти, тому що в них, у підрозділі не все так гарно, а вони бачать якісь гарні приклади. Де цінується ініціатива, де є повага до військового, де є сучасний погляд, де, коли ти висуваєш якусь ідею, пропозицію, її одразу беруть на радар, обговорюють її, приймають як ідею, або відхиляють, якщо вона трошки сира.

А є інша історія, коли в нас залишаються підрозділи, я їх називаю, з червоним відтінком, червоної армії, де є певна радянщина тощо. Але треба баланс.

Ми у своєму, наприклад, підрозділі вирішили наступним чином: нікого не приймаємо з інших підрозділів, тому що це неправильно, буде перекос. Нехай краще цей пілот продовжує працювати і старатись там, де він є. Але є рекрутинг, наприклад, де ми агітували якогось свого сусіда, якийсь хлопець до нас звернувся, ми його виховали, ми його навчили. І ми залучили нову людину до Збройних сил України.

Це неправильно, що певні підрозділи «напилососили» собі за рахунок медійності кращих, але виконують свою функцію на одній, на двох, максимум на трьох ділянках лінії фронту, а все решта просідає.

На жаль, дійсно, так відбувається.

Люди думають, що скрізь так літають, скрізь є успіхи, скрізь палять танки. На жаль, ні. На жаль, ми не бачимо того, де падають птахи, де птахи не долітають. Де дрони (за рахунок того, що виділила держава неякісні дрони) не змогли переробити, вони всі попадали просто в посадках, повибухали там, і це фактично гроші на вітер.

Тому так, тут має якраз верховне головнокомандування, зокрема і Міністерство оборони, зробити певні запобіжники, щоб була або відсоткова [межа] переводів, або виїзні групи — смикати [спецалістів] тих підрозділів, у яких вийшло.

І висувати [успішних] нагору. Тому що в Генштабі і в усіляких управліннях, на кшталт оперативно-тактичного управління, мають працювати не люди, які воювали, як колись, а зате мають звання генерала, наприклад; а мають працювати ті хлопці, в яких вийшло на цій війні, які масштабували весь цей процес, які цей процес розуміють. І їх треба підтягувати, щоби вони керували цією дроновою війною далі.