МВФ погіршив макропрогноз для української економіки. Нацбанк заявив про перевищення у вересні свого прогнозу інфляції. Україна посіла 134 місце серед 162 країн світу рейтингу економічної свободи канадського Fraser Institute і все ще залишається в економічно невільній групі, разом з такими країнами як Іран, Ірак, Пакистан, Білорусь, Зімбабве та інші.
Новини в такій конотації ми читаємо практично щодня, а експерти і коментатори розганяють їх далі – по соцмережах і телеефірах. Потім за свою справу беруться політики. І в підсумку все обертається суцільною «зрадою». Мовляв, це все наслідок реформ, нас чекає крах, а значить, такі реформи нам не потрібні.
Водночас з якимось сарказмом сприймаються навіть хороші новини.
Наприклад, про те, що Україна піднялася на 7 позицій у рейтингу Doing Business. Майже зрівнявшись з такою країною ЄС, як Греція. Або, наприклад, новина про те, що президент вчора підписав низку важливих законів: про корпоративне управління в держбанках, про захист кредиторів, про захист бізнесу від зловживань чиновників і рейдерства. Ці закони були ухвалені Радою раніше і суттєво поліпшують інвестиційний клімат. Але чомусь вони теж сприймаються з іронією. І «зрадофіли» криють тим, що, мовляв, набагато вище в цьому рейтингу не тільки сусідня демократична Польща, а й авторитарні Росія і Білорусь, які ніяких реформ під диктовку не проводили. А, отже, знову ж, такі реформи нам не потрібні, у нас свій особливий шлях.
Так створюються сильні економіки. Не завдяки, а всупереч зовнішнім факторам
Буду непопулярний. Альтернативи реформам, які проводяться, не існує. Їх треба було проводити оперативно ще відразу після проголошення незалежності. Крапка.
Тому питання навіщо не стоїть, а значить, обговорювати його взагалі не має ніякого сенсу.
Натомість актуальним є питання: як? Як реформи провести краще, швидше і ефективніше? Ось навколо чого повинна точитися справжня і гаряча дискусія. Дискусія по суті, а не на емоціях.
То як же?
У бізнес-менеджменті є таке правило «10 тисяч годин», яке ще 10 років тому відкрив канадський письменник і журналіст Малкольм Гладуелл у своїй книзі «Генії й аутсайдери».
Автор проаналізував біографії найуспішніших людей з різних сфер діяльності та історичних епох. І дійшов висновку, що якщо хочеш досягти висот і стати великим у якійсь справі, ти повинен витратити на досягнення мети (тренування, репетиції, навчання, набуття навичок тощо) не менше 10 тисяч годин.
Якщо від людей перейти до суспільств, країн, їхніх економік і застосувати правило 10 тисяч годин, то експерти сходяться на 10-річному терміні цілеспрямованої трансформації, яке неодмінно приведе до відчутного зростання і навіть може показати світу нове економічне диво.
Звідси випливає, що якщо до 2014 року Україна за великим рахунком не знала системної трансформації, то сьогодні ми з вами на півдорозі до мети. Це, по-перше. А по-друге, дороги назад у нас немає. Всі мости спалені. Позаду прірва. Тому, по-третє, у нас є тільки один шлях – вперед.
Але як рухатися вперед, якщо все навколо так неоднозначно і турбулентно: і прогнози, і рейтинги, і корупція, і боротьба з нею?
Кілька тижнів тому економіст Пол Ромер отримав Нобелівську премію за те, що заклав основу нової теорії так званого ендогенного економічного розвитку. За цією теорією економічне зростання є результатом внутрішніх, а не зовнішніх чинників.
Звісно ж, зовнішні фактори важливі. І дуже добре, якщо вони супроводжують зростання. Але якщо не супроводжують або не зовсім супроводжують, як у нашому українському випадку, то це не означає, що потрібно склавши руки чекати кращих часів, а тим більше нарікати, битися в розпачі головою об стіну, приміряючи на себе роль жертви. Радше навіть навпаки.
Так, труднощі і складності виводять нас із зони комфорту. Ми навіть занурюємося в якийсь хаос. І в розгубленості, що межує з панікою, не знаємо, що робити і за що хапатися в першу чергу.
Але такі ситуації якраз по-справжньому загартовують нас і відкривають нові можливості. Тому що в процесі струсу зайве і непотрібне відсіюється, а залишається головне. Як кажуть, на темному небі краще видно зірки. І такі зірки в Україні є. Вони дороговказні. Вони нам і вказують, де шукати наші внутрішні фактори зростання. І якщо таких факторів ми наберемо, а точніше створимо, критичну безліч, то вони неодмінно переростуть у якість і дадуть мультиплікативний ефект випереджаючого зростання.
Нещодавно я мав честь бути на міжнародному форумі мерів, який проходив у Києві. Там ми говорили про те, як залучити інвестора в те чи інше місто. І щодо цього я поділився програмами і проектами, які Ощадбанк вже реалізував або реалізує спільно з муніципалітетами. Від впровадження інновацій у громадському транспорті та кредитування альтернативної енергетики до підтримки експортерів, фермерів і нових бізнес-ідей малого і середнього бізнесу. Я залишаюся прихильником того, що іноземний інвестор прийде в Україну тоді, коли побачить, що сюди інвестують свої гроші передусім самі українці. Зокрема й через українські банки.
Але справа не в цьому. Зі мною на тематичній панелі досвідом залучення інвестицій і не тільки поділився мер 30-тисячного містечка Чорткова (Тернопільська область). Володимир пройшов АТО, потім виграв вибори і став одним з найактивніших мерів України. Так ось він розповів, як залучив німецьких, австрійських і японських інвесторів. Як у його містечку створюються нові робочі місця з гідною зарплатою. І як цю зарплату збільшити, щоб з Чорткова люди не їхали в сусідні Польщу та Чехію на заробітки.
Також Володимир поділився планами щодо будівництва сучасного хостела для тих, хто приїжджає в його місто працювати на нових підприємствах з інших населених пунктів. І, мовляв, ця тенденція, за його словами, буде тільки зростати. Тому що приїхати на роботу до Чорткова вже зараз хочуть навіть з Тернополя. А прибулих треба кудись селити. При цьому умови проживання, підкреслює мер, у них повинні бути не гіршими, ніж на заробітках у довколишніх країнах ЄС.
А ще у Володимира в планах створення індустріального парку в старій покинутій промзоні міста площею 90 га. І він вірить, що доб'ється свого і побудує найбільший індустріальний парк не тільки в Західній Україні, а й у Східній Європі. Вірить, бо працює над цим 24 години на добу 7 днів на тиждень.
Чи це не про наш основний внутрішній актор зростання і ендогенний економічний розвиток?
Адже реальні інвестиційні проекти втілюються в життя, як кажуть, на землі, а не в кабінетах. І створюють їх реальні люди, такі як Володя. Вони і є тією останньою милею до конкретного інвестора. Інвестора, який повірить таким, як Володя. Прийде, викладе свої гроші і створить нові робочі місця з хорошою зарплатою. Буде заробляти сам, а з ним люди, територіальна громада і країна.
Так, звичайно ж, важлива політика уряду, законодавча підтримка парламенту, міжнародні рейтинги, боротьба з корупцією і справедливі суди, які будуть захищати інвесторів і кредиторів від рейдерства. Без цього ніяк.
Але в сухому залишку всі закони і постанови залишаться лише папірцями, якщо такі, як мер Чорткова і подібні до нього не візьмуть і не зроблять цей найкращий у світі інвестиційний клімат частиною нашої реальності. Нової реальності.
Так створюються сильні економіки.Не завдяки, а всупереч зовнішнім факторам. Ламаючи всі стереотипи. Створюються на сильній внутрішній основі. А щоб вона була ще сильнішою, необхідно навіть у найскладніших обставинах говорити собі – продовжуй рухатися вперед. І при цьому рухатися і досягати поставленої мети.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени