Господарка мідної гори

30 років вільної економіки і утримання від корупції чиновників, а також глобальне лідерство з видобутку міді перетворили Чилі на найбільш успішну країну Латинської Америки

Анна Павленко

Нещодавно Ганна Балент, програмний директор київського Просто Раді.О повернулася зі столиці Чилі Сантьяго, де прожила півроку, час від часу подорожуючи південноамериканським континентом. Побувавши в Аргентині, Бразилії, Перу і Чилі, Балент зауважує: "Чилі разюче відрізняється від своїх латиноамериканських сусідів, насамперед безпекою і порядком".

Як приклад вона згадує свій досвід спілкування з поліцейськими в бразильському Ріо‑де-Жанейро і чилійському Сантьяго. У Ріо стражі закону проігнорували її прохання підказати дорогу до готелю, посилаючись на незнання мови. "А в Чилі поліцейські зобов'язані надати допомогу, що і роблять із задоволенням",— каже Балент.

Чилі відрізняється від сусідів по континенту не тільки правоохоронними органами. Тут якісні дороги, медицина і освіта, які стабільно розвиваються, а у великих містах — велика кількість офісів міжнародних компаній і великих торгових центрів.

Однак головна різниця — в економічних показниках. Ще в 90‑х роках минулого століття Республіка Чилі отримала статус найбільш ефективно керованої країни Латинської Америки. І сьогодні ця 18‑мільйонна держава, територія якої тонкою смужкою розтягнулася вздовж Західного узбережжя Південноамериканського континенту, залишається однією з найбільш успішних економік свого регіону.

Досягти результатів чилійським лідерам допомогли виважена макроекономічна політика і торговельна лібералізація, вважають експерти. При мінімальній корупції тут створені сприятливі умови для ведення бізнесу. В рейтингу вільних економік світу американського дослідницького центру The Heritage Foundation Чилі навіть випереджає США, зазначає Хуан Карлос Ідальго, експерт по Латинській Америці з Інституту Катона у Вашингтоні.

Починаючи з 2010 року Чилі залишається єдиною південноамериканською країною Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) — так званому клубі розвинених країн. А згідно зі звітом Всесвітнього економічного форуму Про глобальну конкурентоспроможність 2016-2017, який вказує на здатність держав забезпечити високий рівень добробуту своїх громадян, країна посідає 33‑е з 138 місць, на 9 позицій випереджаючи найближчу з латиноамериканських країн Панаму і на 13 — Мексику.

"Чилійське суспільство стало найбагатшим і успішним в Латинській Америці завдяки своїй моделі вільного ринку",— констатує Ідальго.

Тим не менш, будучи глобальним лідером з видобутку міді, Чилі, як і раніше, дуже залежить від цього металу: його продаж становить половину загального обсягу експорту. В останні роки зниження глобальних цін на сировину призводить до уповільнення зростання чилійської економіки, тоді як місцеве населення висловлює невдоволення високим ступенем соціальної нерівності і вимагає розширення соціальних програм.

Республика Чилі, сьогоднішній піонер радикальних ринкових реформ континенту, пережила 16 років військової диктатури, яку в 1973 році тут встановив Аугусто Піночет. Він поклав кінець широкому втручанню держави в економіку і зробив приватну конкуренцію головним рушієм розвитку країни.

Правому повороту в економічній політиці сприяли реформи так званих чиказьких хлопчиків — групи випускників Чиказького університету, яким Піночет довірив міністерства економіки, фінансів, праці і центральний банк.

З їхньої легкої руки в Чилі були приватизовані пенсійна система та сотні державних підприємств, створено незалежний центральний банк і встановлені низькі податки для підприємств, перераховує перетворення часів військової диктатури Ідальго.

До того ж Чилі усунула торгові бар'єри і уклала угоди про вільну торгівлю — в тому числі з США, Європейським союзом, Японією і Китаєм. "Країна почала спеціалізуватися на тому, що в неї добре виходить: добувати мідь, експортувати фрукти і вино",— описує ефект відкритого ринку Хосе Гарай, 35‑річний комерційний директор страхової компанії з Сантьяго.

Втім, до епохи Піночета сьогодні у жителів Чилі неоднозначне ставлення. Від політичних репресій військового диктатора постраждали понад 40 тис. громадян, 3 тис. з них були вбиті або зникли безвісти. А економічні перетворення його команди змусили багатьох чилійців змінювати спосіб свого життя.

"Тоді в країну прийшли найзапекліші капіталісти і встановили екстримістську капіталістичну модель, коли все стало приватним",— ділиться власним баченням того часу Герман Ібарра, 31‑річний інженер з Сантьяго. На його думку, численні пільги, які за Піночета отримали багаті чилійці, дозволили їм без всякого контролю примножувати свої капітали і зловживати отриманими свободами.

Те, що встановлення системи відкритого ринку не пройшло без шкоди для місцевого населення, визнає і Гарай. Він згадує історію свого батька, який за Піночета володів невеликим аграрним бізнесом. "Він не зміг витримати цінову конкуренцію з світовим ринком пшениці",— розповідає чилієць. Врятувала підприємця лише переорієнтація на скотарство.

Сьогодні товари фермерської, рибної та деревообробної індустрії займають значну частку в складі чилійського експорту. Клімат дозволяє місцевим жителям вирощувати овочі та фрукти цілий рік. При цьому в міністерстві сільського господарства Чілі акцентують: замість експорту агросировини країна націлена на продаж готової продукції. Флагманом у цій ніші вже стало відоме у всьому світі чилійське вино.

Всього експорт товарів та сервісів забезпечує близько 30% ВВП Чилі. Половина цього показника припадає на торгівлю міддю, найбільший світовий виробник якої — компанія CODELCO — належить державі.

Ще в середині 80‑х років надприбутки від експорту міді чилійська влада почала накопичувати в спеціальному суверенній фонді. Кошти з цього фонду вже не раз допомагали уряду покривати дефіцит бюджету в періоди спаду цін на сировину. Так сталося під час Азіатської кризи 1998 року і глобальної кризи 2008-2009 років. В останньому випадку фонд покрив $9 млрд недоотриманих від експорту міді доходів. А до жовтня 2015 року в суверенних фондах Чилі зберігалося вже $22,4 млрд.

Запорука стабільності Чилі — у сильних і надійних економічних і політичних інституціях, впевнені експерти і самі жителі країни. Держустанови тут користуються довірою, а чилійські еліти суворо дотримуються принцип верховенства права, поважаючи незалежність гілок державної влади, стверджує Стефано Палестіні, науковий співробітник Центру латиноамериканських досліджень у вашингтонському Американському університеті.

Він зазначає, що на кожнен виявлений випадок корупції швидко реагує судова система. А серед політиків — як правого, так і лівого флангу — існує домовленість про фіскальну дисципліну, що перешкоджає проявам популізму.

"Така інституційна сила робить Чилі привабливою економікою для іноземних інвесторів, особливо на тлі менш надійних для ведення бізнесу сусідніх економік",— підсумовує експерт.

При цьому держава сприяє розвиткові приватного підприємництва. "Невеликий сімейний бізнес, що забезпечує середній дохід, платить чисто символічні податки",— говорить киянка Інна Ковтун, яка останні три роки живе в Чилі і управляє власним невеликим бізнесом. І тут працює багато програм розвитку для стартапів, доповнює її Балент.

Самі чилійці відзначають, що в останнє десятиліття в країні зростає середній клас, покращився доступ до освіти і охорони здоров'я, зросла кількість людей з вищою освітою і розширилася інфраструктура.

"Тут чудові дороги (як усередині міст, так і міжрегіональні), які завжди добре освітлені, розмічені і вчасно обслужені",— підтверджує Балент.

Втім, за словами Мауріціо Альборноса, 29‑річного фінансиста з чилійської столиці, інфраструктурні проекти в його країні все частіше реалізовує не уряд, а організації державно-приватного партнерства. У підсумку користуватися поліпшеннями — платними дорогами, новими напівприватними клініками та приватними вузами — можуть дозволити собі тільки середній клас і більш заможні громадяни. Для решти чилійців доступ до якісної освіти та охорони здоров'я обмежений.

За рівнем нерівномірності розподілу доходів Чилі входить до першої двадцятки світового рейтингу, де більшість позицій займають країни Африки та Центральної Америки. За даними OECD, 10% найбагатших чилійців заробляють в 26,5 рази більше, ніж 10% найбідніших. Це в 2,5 рази більше середнього показника розвинутих країн.

Більше інших фахівців у Чилі заробляють інженери і медпрацівники. "Я інженер і тому належу до 10% найзаможніших жителів Чилі; але нерівність в країні величезна",— розповідає Ібарра. На його думку, через те, що освіта, охорона здоров'я та пенсійна система Чилі перебувають в приватних руках, біднякам доводиться несолодко.

Пенсійна система Чилі побудована з акцентом на особисту відповідальність і індивідуальні накопичення. Проте розмір виплат, які формуються за такою системою, часто не влаштовує літніх чилійців.

За даними ОЕСР, у 2014 році майже п'ята частина всіх місцевих жителів старше 65 років отримували дохід нижче середнього по країні. Незадоволені таким станом справ десятки тисяч чилійців в березні цього року вийшли на акції протестів з вимогою повернути розподільну систему пенсій.

Тим часом ціни в країні продовжують рости. Ібарра наводить як приклад вартість освіти. У 2004-му, коли він вступав до державного Чилійського університету, плата за рік навчання становила $3,2 тис. на рік. На момент його випуску у 2012‑му — $6,4 тис. Цьогоріч абітурієнтам доведеться заплатити вже $7,8 тис.

"І це в державному вузі; [вчитися] у приватних — ще дорожче",— зазначає чилієць.

Дорожчає і нерухомість. У 2012‑му сестра Хосе Гарая придбала будинок площею 130 кв. м за $195 тис. А минулого року чилієць заплатив за житло площею в півтора рази менше вже $233 тис.

Свій відбиток на економічну ситуацію в Чилі накладає висока залежність від експорту сировини. Через падіння цін на мідь зростання ВВП країни знизилося з 6,1% у 2011 році до 1,6% у 2016 році. Одночасно підвищилася інфляція і подешевшала національна валюта, відзначають в CIA. А уряд був змушений провести ряд болючих реформ, підвищуючи податки для середнього класу і корпорацій, доповнює Ковтун.

У числі ключових викликів, які сьогодні стоять перед Чилі, аналітики називають подолання соціальної нерівності, диверсифікацію експорту зі зміщенням у бік наукомістких продуктів, підвищення якості та доступності освіти.

Потрібно поліпшити якість соціальних сервісів, а доступ до них — спростити, відзначають фахівці Світового банку.

Чилійцям необхідно підвищувати продуктивність праці і конкурентоспроможність своїх громадян на міжнародному ринку праці — в першу чергу за допомогою змін у системі освіти, доповнює Палестіні з Американського університету.

А для диверсифікації та розвитку економіки експерт вважає необхідним підвищення кваліфікації державних відрахувань на дослідження та інновації, а також інвестиції у відновлювану енергетику. Остання має допомогти Чилі, яка сьогодні є чистим імпортером енергії, стати менш енергозалежною, наголошує Палестіні.