Хороша людина — бідна людина?

"Лещенкогейт" відобразив важливі проблеми українського суспільства, оголивши його недоліки і продемонструвавши, які ми ще далекі від власного майбутнього

Сергій Фурса,
інвестиційний банкір,
фахівець відділу продажу
боргових цінних паперів Dragon Capital

Сергій Лещенко, народний депутат, а в минулому журналіст, який спеціалізувався на розслідуванні корупції у вищих ешелонах влади, купив квартиру. Дорогу квартиру. За це його атакували, використавши покупку як інформаційний привід для дискредитації. Але ж історія починається не з цього моменту. Атаки на Лещенка йдуть вже давно. Йдуть організовано та скоординовано. Здійснюють їх переважно люди, яких прийнято називати "порохоботами", а простіше кажучи, керовані звідкись з оточення президента. І Лещенко їм — як скалка в дупі. Притому що це абсолютно звичайний депутат, який не має рейтингу і партії.

Так вони борються не з Лещенком. Вони борються з самою боротьбою суспільства з корупцією. Їхній метод відомий в українській політиці як "сам дурень", його часто застосовують адвокати в США, дискредитуючи свідка. Якщо хтось бачив, як бос мафії вбив людину, то потрібно сказати, що свідок — алкоголік, аморальний тип і довіряти йому не можна.

Ми вже бачили це не раз. Їх не хвилюють яхти Хомутинніка, будинки Кононенка, пожежні машини Ляшка або фабрики Пашинського. Вони атакують екс-міністра Айвараса Абромавичуса, коли той говорить про корупцію і тиск з боку Кононенка. Вони атакують Міхеїла Саакашвілі, коли той заявляє про корупцію на держпідприємствах. Вони нападають на Лещенка, коли той пише про корупційних зірок сьогоднішньої України.

Причому Сергій Лещенко почав боротися з корупцією, коли це ще не було трендом. Коли в суспільстві не було розуміння, що це найбільша проблема України, яка не дає їй рухатися вперед. Коли його розслідування могли завершитися не обструкцією у Фейсбуці, а фізичним усуненням.

Ще одні учасники атак — це співробітники безлічі контор, досі перебувають у власності Сім'ї Януковича. Вони дискредитують не Лещенка, а саму ідею реформ в його особі. Вони також атакують патрульну поліцію, роздуваючи з мухи слона. Їхнє головне завдання — показати, що нічого не змінюється, давайте жити, як і раніше.

Прикро не через них. Прикро, що цього разу величезна кількість звичайних людей підтримала напад на Лещенка. Причому їх змусила це зробити апеляція до гірших якостей людини "совка".

Насамперед це стереотип, що бути успішним — соромно. Що заробляти гроші — погано. Що хороша людина — це завжди тільки бідна людина.

Двоє успішних людей вирішують об'єднати свої долі і купують квартиру. Так, можливо, з ремонтом вона коштуватиме $400 тис. Нехай так. Таким чином, кожна сторона дає по $200 тис. І тут виявляється, що для успішної людини, яка відбулася, старше 30 років, яка пише книги, статті та є співвласником медіа,— просто злочин мати таку суму.

Ми всі продовжуємо жити в суспільстві, якому потрібно, щоб не було багатих, а не не було бідних. І безліч начебто сучасних людей вважає неможливим успішність і кричать "ату". Це не сюрприз. Українці інфантильні і безвідповідальні у своїй масі. І вони мали б це зробити. Адже просто всі ми хочемо, щоб країна змінювалася. І це ставало минулим.

Друга мерзенна риса українського суспільства, що проявилася тут,— це сексизм. Скільки зовні європейських людей раптом почали заявляти, що "чоловік повинен платити за жінку" та іншу нісенітницю. Тобто місце жінки на кухні і в спальні. І все. І ці люди хочуть в Європу?

Жінка може бути успішною. Для чоловіка і жінки природні партнерські відносини, коли кожен приносить у взаємини щось зі свого боку, в тому числі і матеріальні блага. І що жахливого в тому, що вони купують квартиру вдвох? Не кажучи вже про маніпуляції, коли кохану жінку Лещенка, популярного і відомого музиканта, порівнюють з бабусею Суса або дружиною Матіоса. Хлопці, всі ці "багаті дружини" — лише офшорний додаток до чоловіків, які нічого не досягали самі. І порівняння тут з самодостатньою успішною людиною просто недоречні.

Отже, двоє людей, заробивши гроші, принесли їх у загальний котел, поклали на рахунок у банку та здійснили платіж. Вони не вчинили жодного злочину, усе зробили офіційно і прозоро. Ніхто не записував квартиру на свою бабусю, не заперечував очевидних фактів.

Але суспільство вирішило грати на боці своїх головних ворогів. Суспільство атакує не корупціонерів, через яких гальмуються реформи в Україні, не йдуть іноземні інвестиції і не відбувається приватизація. Ні, суспільство йде на повідку в розумних корупціонерів і атакує свого головного союзника. Це сумно. І це нерозумно.

І так, Лещенко, напевно, міг не купувати таку квартиру. Міг купити простішу. Міг орендувати її, і все. І, напевно, робив би так, якби не жінка. Так-так, сексизм процвітає, всі біди від жінок. Але дорослі люди подумали і вирішили придбати квартиру.

Хтось скаже, що це було сміливо. Хтось — що це нерозумно. Але це його особистий вибір, підставлятися чи ні під удар від своїх опонентів. А вибір суспільства зовсім інший. І дуже часто воно, це суспільство, робить його абсолютно неправильно. Купуючись на маніпуляції і граючи на боці своїх ворогів.