Говорить Америка

Посол США в Україні Марі Йованович в деталях розкриває позицію своєї країни щодо введення на Донбас миротворців ООН і припинення там бойових дій, зі знанням справи розмірковує про українські борги, а потім зізнається в любові до київських ресторанів

Іван Верстюк

М арі Йованович замінила харизматичного Джеффрі Пайєтта на посаді посла США в Україні в серпні 2016-го. Пайетт поїхав працювати до Греції, а Йованович пережила в новому статусі президентські вибори в Америці, які призвели до зміни її боса — замість демократа Джона Керрі державним секретарем став республіканець Рекс Тіллерсон.

Йованович — частий гість всіляких українських конференцій, причому вона фокусується не лише на політичних питаннях, таких як доля окупованих Донбасу і Криму, а й на економіці і бізнесі. У розмові з НВ вона із задоволенням коментує останні економічні новини України. В її бібліотеці на видному місці — товстий підручник з економетричного аналізу.

58-річний дипломат вже працювала в посольстві США в Києві в 2001-2004 роках, а потім пішла на підвищення — стала послом в Киргизії, а потім у Вірменії. Тепер вона в Україні.

Розмовляючи з НВ, Йованович демонструє емоційність і усміхненість, проте коли мова заходить про події на Донбасі, посмішка злітає з її обличчя.

— Давайте почнемо з можливості введення миротворчої місії ООН на Донбасі. Ви думаєте, можна переконати росіян погодитися на таку місію, яка б у своєму мандаті мала контроль над українсько-російським кордоном?

— Я не знаю, але ми хочемо спробувати. Минулого тижня розпочалися зустрічі, присвячені цій темі, і їх ще буде багато.

— А реально ввести миротворців ООН проти волі Росії? Навряд вона просто так погодиться на контроль миротворцями кордону.

— Якщо ми говоримо про миротворчу операцію, то спочатку на Донбасі повинен бути встановлений мир. Адже ніхто не пропонує послати в регіон війська і силою навести порядок. Всі залучені сторони повинні прийти до спільного знаменника з приводу миротворчої місії. Якщо це місія ООН, то у росіян буде право голосу в цьому питанні в рамках Ради Безпеки ООН. Відверто кажучи, необхідний консенсус, а зараз ми тестуємо ставлення до самої можливості введення миротворців.

— Може, є сенс обговорити це попередньо в рамках Нормандського формату, перш ніж виносити на Радбез ООН?

— Спочатку потрібно провести багато роботи в столицях залучених країн, а потім вже їхати до Нью-Йорка.

— Як вам здається, чи можуть миротворці стати вирішенням проблем Мінських домовленостей, які так і не привели до реального припинення вогню?

— Дискусія на цю тему поки що на ранній стадії. Вже зрозуміло, що миротворці повинні розмежувати воюючих солдатів з обох сторін, а також відгородити від військових дій мирне населення. Світ повинен принести безпеку. Далі необхідно робити політичні кроки з відновлення українського суверенітету на Донбасі. Проблем багато, і миротворці усі їх не вирішать.

— Нещодавно Державний департамент США направив в Україну спеціального посланника Курта Волкера, який опікуватиметься українсько-російським конфліктом. Яких результатів ви чекаєте від Волкера?

— Я дуже задоволена, що державний секретар Рекс Тіллерсон номінував Волкера в якості уповноваженого парламентера по Україні. Мені здається, це додало процесу вирішення конфлікту нову енергію. Це бажання знайти реальне рішення, а не підтримувати статус-кво на Донбасі. У пріоритеті місії Волкера — безпека українського населення на сході, а також територіальна цілісність України.

— Чого Україні чекати від адміністрації Дональда Трампа в питанні військової допомоги? Чи планується вона і в якій формі: фінансовій, технічній?

— Ми зазвичай не надаємо військову допомогу в грошовому вигляді, а надаємо послуги з підвищення кваліфікації військовослужбовців, а також обладнання. У 2014-му ми поставили обладнання і різних тренувальних курсів на $750 млн. українські солдати відважні, добре підготовлені, але я думаю, що наша участь теж допомогла досягти військових результатів на сході.

— Як ви оцінюєте готовність української армії реалізовувати вимоги НАТО?

— Дискусія з приводу української армії і НАТО тільки починається. Президент Петро Порошенко озвучив досить амбітну мету — до 2020 року зробити українську армію такою, що повністю відповідає стандартам альянсу. У такій амбітності немає нічого поганого, але для цього багато чого потрібно зробити. Важливо не стільки бути готовим брати участь в діях альянсу, якими б вони не були відносно інших країн в Східній Європі. Важливо підвищити обороноздатність української армії, щоб це зміцнило її позиції на Донбасі.

— Чи є консенсус у демократів і республіканців з приводу продовження антиросійських санкцій, які були введені у відповідь на події в Криму і на Донбасі?

— Так, і це добре помітно. Американський народ підтримує Україну, таке ж ставлення у обраних ним політиків і адміністрації. Конгрес нещодавно затвердив ще більш жорсткі санкції проти Росії, а президент Трамп їх підписав.

— Нещодавно Україна вперше з 2013 року випустила євробонди і позичила гроші на світовому ринку капіталу. Багато хто вважає це приводом для занепокоєння, адже наша країна тепер менше залежить від фінансової підтримки Міжнародного валютного фонду (МВФ), який був ключовим драйвером реформ останні пару років. Що ви думаєте про це?

— Важливо вже те, що Україна знову змогла вийти на ринок і залучити $3 млрд, щоб заплатити достроково частину держборгу, погашення якого було заплановано на 2018 й і подальші роки. Міністр фінансів Олександр Данилюк заслуговує на компліменти за проведену боргову операцію.

Що стосується другої частини вашого запитання — співпраці з МВФ, то згідно з нашим внутрішнім аналізом, виконання програми МВФ критичне для України. Ці реформи потрібні не МВФ, в решті решт, а Україні — пенсійна, антикорупційна, підняття цін на газ. Крім того, участь у програмі МВФ, якою б складною вона не була, збільшує довіру ринків до України. Та й незрозуміло, як Україна виплачуватиме свої борги без підтримки Фонду.

— Українське громадянське суспільство звикло до того, що посольство США відіграє активну роль в політичному житті країни. Ви продовжуєте діалог з адміністрацією президента і урядом з приводу реформ — пенсійної, медичної, земельної?

— Так.

— Про що ви дискутуєте?

— Ми робимо те, чого від нас, напевно, і очікують — переконуємо і далі просувати реформи. Звичайно, Україна сама повинна вирішувати ці питання, але ми обмінюємося думками про те, як рухатися вперед.

— Нещодавно я брав інтерв'ю у екс-держсекретаря США Джона Керрі. Я запитав його, що він думає про процес українських реформ, і Керрі відповів, що процес далеко не такий швидкий, яким повинен бути. Більш того, він застопорився. Ви згодні?

— Україна за останні три роки провела важливі — критично важливі — реформи, але ні в якому разі не можна зупинятися. Треба рухатися настільки швидко, наскільки це можливо. На відміну від мене, ви перебували в країні в 2014-му, в 2015 році і бачили, що найочевидніші реформи були проведені ще тоді — наприклад, реформа банківського сектору. Дуже складна реформа. Потім послідувала націоналізація ПриватБанку, тепер треба розібратися з його заставами. Йти вперед нелегко, але йти треба.

— Якими повинні бути пріоритети в політиці реформ? Що повинно йти першим — земельна реформа, пенсії, медицина?

— Коли я побачила порядок денний Верховної Ради на цю осінь, а там були всі перелічені вами реформи, то зрозуміла, наскільки амбітні завдання стоять перед українським парламентом. Хочу віддати належне президенту, прем'єру і депутатам. Для багатьох їхніх колег в світі провести хоча б одну таку реформу за одну сесію було б складним завданням. Зміни даються не просто. Заплановані реформи поліпшать становище багатьох в суспільстві, але не всіх — і от ті, хто не буде у виграшному становищі, чинитимуть опір реформам.

З моєї точки зору, найважливіше завдання зараз — продовжувати боротьбу з корупцією. Просто тому, що вона охоплює всі сфери життя. Не можна дати корупції шанс знищити досягнення українських реформ. З антикорупційної реформою безпосередньо пов'язана судова. Дуже важливо, щоб в Україні була якісна судова система. І іноземцям, і тим більше українцям хочеться вірити в українські суди, щоб будь-який диспут можна було вирішити там. Зараз довіри до судів немає, це викликано корумпованістю суддів.

Необхідно набрати гідних кандидатів до Верховного суду. Це повинні бути професіонали з гарною репутацією. При цьому обов'язково, щоб їх такими бачило суспільство, а не тільки колеги по цеху, тому що українській судовій системі належить завоювати довіру населення. Не менш важливо запустити Антикорупційний суд.

— Ви вважаєте, Україні потрібен окремий Антикорупційний суд?

— Так, я так вважаю.

— Адміністрація Порошенка не дуже хоче створювати такий суд. Ви з ними спілкуєтеся на цю тему?

— Наша позиція ясна: згідно з українським законодавством, в Україні повинен бути створений Антикорупційний суд. Вже є Національне антикорупційне бюро (НАБУ) — це незалежна розслідувальна структура, яка працює дуже ефективно. Створена Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) — незалежна прокуратура для корупційних справ. І тепер важливо отримати додатково до цього адекватну судову систему, яка садила б за ґрати корупціонерів, вина яких доведена НАБУ і САП.

— Корупція на державних підприємствах — окрема тема. Наскільки українські держкомпанії, які Фонд держмайна виставляє на приватизаційні аукціони, цікаві американським компаніям та інвестиційним фондам?

— Так, у них багато інтересу до української приватизації. Головне, щоб та проходила відкрито, прозоро, конкурентно. За цих умов американські гравці будуть зацікавлені в участі в аукціонах.

— Які сектори економіки особливо цікаві американським інвесторам?

— Практично всі. Але я б окремо виділила потенціал української аграрної галузі та енергетики.

— Чи є, на ваш погляд, в України є якісь переваги перед іншими країнами Східної Європи і перспективи стати регіональним лідером?

— Якщо ви подивитеся на карту, то побачите, що Україна — величезна країна з величезним населенням, яке добре освічене. Країна багата на природні ресурси, у неї розвинена промисловість, яка виробляє товари з доданою вартістю. Все це створює умови для економічного зростання. У минулому році український ВВП почав зростати. Я сподіваюся, цього року зростання продовжиться. Люди все більше вірять в перспективи країни. Все більша частина доходу залишається в їхніх кишенях після сплати податків і покупки всіх необхідних речей.

Що стосується політичних інститутів, то дивлячись на українські експертні центри, на місцеву політичну культуру, можна сказати, що у вас правильне середовище: університети, філантропи, які фінансують діяльність корисних інститутів. Ваша політична культура дуже цікава. Ви перебуваєте в центрі Європи і можете користуватися експертизою найкращих інтелектів регіону.

— Ви ж на початку 2000-х уже працювали в Києві. Які ключові зміни ви помітили з тих пір?

— Найбільша зміна — це люди і їхнє бажання рухатися вперед. Змінилося ставлення українців до освіти, до роботи, до одержуваного досвіду. Зараз вони здатні на багато що.

— У Києві є якесь особливе місце, куди ви любите зайти випити молочний шейк або келих вина, розслабитися?

— Є, але я збережу це в секреті (сміється). От ви питали про зміни між 2004-м і 2017 роком. Я абсолютно не очікувала, що Київ настільки сильно просунувся у їжі. Ви можете спробувати тут будь-яку кухню, і вона — просто п'ять зірок. Хочете атмосферу — от вам атмосфера. Хочете класний бар — от! Знаєте, що ми обговорювали з моїми колегами в посольстві перед самим вашим приходом? Один новий київський ресторан.