Гаряча промзона

Побиті будинки, проблеми з водою і електрикою, коксохімічний завод, який дає роботу і зарплатню, та вічна канонада з околиці — так живе 20‑тисячна Авдіївка, одна з найгарячіших точок на карті української війни

Христина Бердинських,
фото Гуллівер Крег (Київ — Авдіївка — Київ)

Раніше між Донецьком і Авдіївкою курсувала маршрутка: 20 хвилин і 3,5 грн. Тепер лише регулярно літають снаряди і міни: безкоштовно і лише за кілька секунд.

Вже о четвертій годині дня на Авдіївку насувається темрява. І одночасно з нею наповзає стрілецька канонада з боку промзони — одного з найнебезпечніших на сьогодні місць на лінії зіткнення між українськими силами і озброєними сепаратистами так званої ДНР.

Авдіївка — найближче до Донецька місто, яке утримують Збройні сили України. І бої тут не вщухли навіть під час "перемир'я".

"У нас тут три секунди війни і три секунди миру", — міське життя Михайло, який підвіз репортера НВ до Авдіївки з Костянтинівки — станції, куди доходять київські потяги.

Михайло тікав з Авдіївки у 2014‑му, коли її захоплювали деенерівці. Лише після визволення міста він повернувся. Був волонтером, допомагав вивозити поранених. А потім взявся на посаді виконувача обов'язків директора транспортного управління міста за відновлення трамвая — головного місцевого транспорту, що зв'язує житлові мікрорайони з Авдіївським коксохімічним заводом, містоутворюючим підприємством, на якому працюють 4 тис. осіб, або кожен шостий місцевий.

Заводу пощастило — він працює, тому що розташований на іншому кінці міста, протилежному від тієї самої промзони, де йдуть бої. А ось трамвай зупинили в січні 2015‑го.

То були скрутні часи — в Авдіївці не було ані світла, ані води. "Багато людей думали: трамвай піде — настане мир", — пояснює Михайло.

Нещодавно він залишив роботу в управлінні транспорту, але встиг у жовтні 2016‑го запустити трамвай.

І світло в місті з'явилося. І вода.

А ось мир так і не настав.

До війни в Авдіївці жили 35 тис. осіб. Зараз — мінус 13 тис., каже Павло Малихін, керівник військово-цивільної адміністрації міста. Багато людей, поїздивши по інших місцях, повернулися додому.

Авдіївка на карті немов нарізана на кілька частин. Ближче до центру — райони п'ятиповерхівок. Майже на кожній — сліди війни: розбиті або забиті фанерою вікна.

Далі — вищі будинки, вже на 9 поверхів. Ця зона побита помітно сильніше — тут околиця, далі починається поле і залізниця. За нею — великий приватний сектор Стара Авдіївка, за якою і гуркотить пострілами промзона. Саме та.

У дев'ятиповерхівках майже ніхто не живе — тут є тільки електрика, не більше. Колишні мешканці хіба що провідують свої квартири, як, наприклад, сімейна пара Воробйових, яку НВ зустріло на вулиці. "Ходимо, дивимося і плачемо",— каже жінка.

Подружжя 35 років стояло в черзі на житло. Отримали, зробили ремонт. Але пожити на новому місці встигли лише три місяці, а потім втекли від війни. Зараз наймають квартиру в районі, який менше постраждав від боїв.

Поблизу від їхнього залишеного будинку чергують кілька швидких: звідси в будь-який час доби медики готові вирушити в бік українських позицій — допомогти пораненим.

Неподалік — ще один сильно побитий війною дев'ятиповерховий будинок. Житловим його вже не назвеш — мешканці покинули. Городяни називають будинок "розмальовкою": на ньому зовні великими літерами виведено Боже, бережи Авдіївку і намальований мурал — обличчя літньої жінки.

У жовтні 2016‑го австралійський художник Гвідо Ван Хелтен зобразив на висотці місцеву жительку — 73‑річну Марину Марченко, вчительку української мови і літератури.

НВ зустріло цю жінку — вона мешкає в розташованій поруч п'ятиповерхівці. Її трагічна історія — чоловік вже півроку лежить у лікарні Дніпра, куди потрапив вдруге. Перший "лікарняний", на рік, стався, коли йому посікло осколками ноги. Тепер — перелом шийки стегна. Чекає на операцію.

"Я вірю, що він виборсається",— говорить Марченко.

Вчительку турбує те, як війна змінила її учнів. Мовляв, раніше діти до творів на тему Чому я люблю своє місто ставилися байдуже. А зараз пишуть так, що вона плаче над цими текстами.

Марченко жаліє діточок. “Якщо дитина заснула на уроці, її не треба будити. Можливо, вона всю ніч не спала через обстріли",— пояснює вчителька з півстолітнім стажем роботи.

Сумних історій у цьому районі Авдіївки безліч. Наприклад, в одній з п'ятиповерхівок на передостанньому поверсі живе самотня пенсіонерка Галина. Над її житлом — квартира з діркою від снаряда в даху. Через отвір вільно затікає вода і падає сніг. Як насслідок, у квартирі Галини від вогкості, що йде потоками зверху, важко навіть дихати. А міська влада допомогти не може. "Інспекції приходять, дивляться на дірку в даху і йдуть",— розповідають сусіди самотньої жінки.

Дев'ятиповерхівки постраждали ще в 2014-2015 роках. А зараз небезпечна зона змістилася у Стару Авдіївку, в район приватних будинків.

Щоб потрапити туди, потрібно пройти через залізницю. Дорогою зустрічаються люди.

Ось чоловік з дружиною йдуть провідувати у приватний сектор прикуту до ліжка маму. Дізнавшись, звідки прибув кореспондент НВ, чоловік озлобився: “Київ? А чому ви більше не майданите і не скачете?"

До війни він працював у Донецьку на Донбас Арені. Тепер влаштувався на Авдіївський коксохім. “На Майдані говорили: Янукович — корупціонер. А Порошенко чим кращий? Він продав свої заводи?" — роздратовано каже житель Авдіївки.

Потім пара повертає, і цей чоловік уже стримано пояснює, якою дорогою краще не ходити, щоб не ризикувати життям.

У самій Старій Авдіївці НВ зустрічає 81‑річного Володимира Федоровича. Він раніше жив тут з двома дочками у власному будинку. Тепер діти переїхали подалі від боїв. А він залишився. З розваг — телевізор. Каже, що тут дивляться переважно російські канали — українські є тільки по супутнику або в кабельній мережі. Що дивиться сам? Пенсіонер відповідає на це питання дипломатично: "Спорт".

У Старій Авдіївці цього року відремонтували 10 колодязів. Але перебої з водою є і тут, і в будь-якому іншому районі міста. "У нас — величезний клубок проблем, зав'язаних на комуналці", — каже мер Малихін.

Вода сюди йде з Донецької фільтраційної станції (ДФС), яка стоїть у сірій зоні між позиціями українських сил і бойовиками. Будь-яке попадання — і Авдіївка залишається без пиття. Про це знають всі — від мешканців до солдатів, тому намагаються скористатися кожною краплею.

Наприклад, так, як це робить 37‑річний солдат Костянтин Чабала. Високий і усміхнений киянин, він прийшов у дев'ятиповерхівку до волонтерів ввечері, щоб випрати речі бійців своєї бригади. Пральній машині не вистачило якихось 15 хвилин на цю справу — і все довелося відкласти на ранок.

З опаленням у місті теж складно: воно йде з коксохіму, але той у плані технічної води також зав'язаний на ДФС.

За словами Малихіна, за останній місяць місто пережило чотири перебої з постачанням електроенергії. Лінії електропередачі проходять так, що заради їх лагодження потрібно припинити вогонь з обох сторін. І ремонтники беруться за роботу лише тоді, коли на місці з'являються міжнародні спостерігачі з ОБСЄ.

Авдіївка практично щодня фігурує у зведеннях прес-центру АТО і спостерігачів як одна з найгарячіших точок на Донбасі.

Але в місті до війни звикли — і поки на околиці гримить гуркіт пострілів, у житлових районах своїм плином тече мирне життя. Місцеві саме так і кажуть — "мирне", тому що пам'ятають жахи 2014–2015 років, коли місто опинилося в епіцентрі протистояння.

Тепер же в місцевому кафе AUT, розташованому на центральній вулиці, ввечері складно знайти вільний столик. Голосно лунає музика, блимають новорічні гірлянди. Ось випивають військові у формі. Поруч — теж бійці, але сидять по тверезому. Навколо — багато місцевих: хтось теж з горілкою і пивом, хтось — просто так.

В Авдіївці немає суду — судді виїхали і не повернулися, але є дискотека: в нічний клуб Barocco на вихідних вхід коштує лише 20 грн.

19‑річна перукарка Євгенія прийшла туди зі своїм хлопцем — тренером з боксу. За його словами, у Палаці культури зараз працюють майже всі ті спортивні секції, що й до війни. Сама дівчина, чиї батьки живуть у Старій Авдіївці — в їхній будинок влучали осколки,— з осені цього року вирішила жити окремо і винаймає квартиру в Авдіївці новій, багатоповерховій. "Більше не змогла там жити, втомилася від війни",— зізнається вона.

Раніше Євгенія навчалася заочно в Донецькому коледжі і, незважаючи на те, що Донецьк перейшов під контроль ДНР, вирішила його закінчити. Каже, що в республіці обіцяли видати українські атестати, але насправді вона отримала диплом ДНР. Це її сильно засмутило: жити в республіці вона точно не хоче, а в Україні цей документ — лише папірець.

З Донецьком досі у авдіївчан міцні зв'язки — у багатьох місцевих там живуть родичі. І хоча дорога в облцентр займає вже не 20 хвилин, а деколи добу і більше, рідні продовжують відвідувати один одного.

Частина місцевих і розумом на "тому" боці: проклинають Майдан, армію і нинішню владу. Але є в Авдіївці і ті, хто відкрито називає себе патріотом України.

Ось Ольга Закржевська, стоячи на бульварі Шевченка після урочистого відкриття новорічної ялинки, просить передати відеопривіт Масі Найєму, братові депутата БПП Мустафи. Масі служив в Авдіївці, і тут його багато людей знають. "Масі, ми любимо Україну", — емоційно вигукує Закржевська.

Але людей, які не приховують свої погляди, у місті небагато. Основна маса відмовчується, коротко кинувши: мовляв, втомилися від війни, хочемо миру і повернення колишнього життя.

“Нам нічого не треба міняти. Ми жили в Україні раніше, в Україні живемо і зараз. Тільки б не було війни", — каже робітник коксохіму, якого зустріло НВ в тому самому трамваї.

17-18 грудня, коли НВ побувало в Авдіївці, тут вже ніби й не було війни — місто занурилося в незвичну для нього тишу.