Дипломатія погано проявила себе під час Мюнхенської конференції з безпеки – 2018. Неспроможність політиків протистояти великій кількості загроз для глобальної безпеки була надто очевидною під час більшості дискусій.
Перше цьому пояснення – відсутність лідерства США. Друге – слабка та розділена Європа, особливо у тих випадках, коли потрібно відстоювати свої цінності (ось як у Польщі, що пропагує націоналізм та робить із себе жертву з метою переписати історію). У будь-якому разі, Німеччина ніяк не наважиться стати на передову дипломатії, судячи з виступів її міністрів оборони та закордонних справ. Досить відчутними є і прояви антиамериканізму.
Ну і можна говорити про повний параліч демократії, спостерігаючи за її спробами протистояти амбіціям Північної Кореї володіти (якщо ще ні) ядерною зброєю.
Одним словом, незчисленні заяви від турецьких , польських, ізраїльських і російських лідерів та міністрів продемонстрували повну відсутність одностайності щодо того, як боротись зі сьогоднішньою кризою. Не було навіть натяку на амбіційність чи якесь стратегічне бачення. Насправді, протягом цих трьох днів ця надто велика кількість чиновників, які обіймають найвищі посади у міністерствах закордонних справ, показала відсутність політичної волі та бажання очолити боротьбу з вирішенням нижченаведених п’яти проблем.
По-перше, Північна Корея. Під час дебатів щодо зовнішньої політики США американська делегація заявила, що вважає Північну Корею найбільшою загрозою. Сенатор Джеймс Ріш, який є членом комітету міжнародних відносин Сенату США, сказав: якщо Трамп застосує силу в Північній Кореї, це буде не просто кривава перепалка, а конфлікт «біблійних масштабів». На жаль, Ріш рано покинув дебати, тож не було змоги поставити йому кілька запитань.
Не було навіть натяку на амбіційність чи якесь стратегічне бачення
Ця двостороння панельна дискусія стала повним провалом у пошуках дипломатичних рішень у боротьбі з Північною Кореєю. Дипломати не виключили можливості використання сили та, пам’ятаючи історію з Іраком та Лівією, не схвалили також і можливу зміну режиму. Дипломати не закликали Китай посилити санкції та якимсь чином вплинути на Кім Чен Ина. Набагато ефективніше було б поговорити з Фу Уінг, головою Комітету закордонних справ Національного народного конгресу, ніж просто заслухати її заспокійливу промову.
По-друге, НАТО. Американські дипломати проголосили чимало промов про прихильність Вашингтону до Північноатлантичного альянсу. «Безперервність» – це найбільш вживане ними слово. Не було жодних умовлянь європейців збільшити витрати на оборону чи взяти на себе більше відповідальності.
Альянс таки в поганому стані. Туреччина, одна із його лідерів, сьогодні атакує Сирію та ув’язнює своїх журналістів, суддів та державних службовців і продовжує в інший спосіб нехтувати верховенством права. У відповідь на це НАТО, альянс, оснований на цінностях та демократії, і бровою не веде.
Та в той же час, НАТО як військова та політична організація повинна вирішувати безліч питань: від кібербезпеки до своєї нової тренувальної ролі в Іраку, яка, на думку деяких дипломатів, може «мутувати» у військову місію. Так уже було в Афганістані, коли на початку стабілізаційна місія перетворилася на повноцінну військову операцію.
По-третє, це пафосне представництво Росії у Мюнхені. Промова глави МЗС РФ Сергія Лаврова була на межі параної. У його словах не було навіть надії на якусь зовнішньополітичну ідею. Навпаки, його промова продемонструвала величезну прірву, яка сьогодні існує між Росією та США.
Це стало очевидним не тільки через мовні звороти Лаврова, а й після виступу Герберта Макмастера, радника з національної безпеки США. Під час конференції він сказав, що існують "непереборні" докази втручання Росії в президентські вибори США.
По-четверте, Україна. Що б не стало для цього причиною, та країни (Франція, Німеччина, Росія, Україна), які у 2015 році з метою припинення бойових дій на Сході України підписали Мінські домовленості, навіть не спромоглись зібратись та обговорити їх подальшу реалізацію. Більше того, у Мюнхені панувало депресивне почуття занепаду, коли мова заходила про спроби вирішити цей конфлікт, який перемістив та зачепив майже два мільйони людей, не кажучи вже про безперервну перестрілку на Донбасі.
Промова українського президента Петра Порошенка теж ніяк не зрушила справи. Його небажання боротись з корупцією та посилити верховенство права стали одними з головних характеристик його кількарічного президенства. І ситуація не покращиться в ході підготовки до наступних президентських та парламентських виборів. Обвинуваченнями в бік Росії не прикрити тривале затягування фундаментальних реформ у Києві.
І по-п’яте, в той час як Близький Схід розривають амбіції Ірану та Саудівської Аравії, а втручання Туреччини, Росії та Катару продовжує відігравати свою підступну роль – не відбулось жодного обговорення топ-чиновників цього регіону.
Головні герої тієї війни – Сирія, Саудівська Аравія та Іран – не були представлені на панельній дискусії (якої, мабуть, і зовсім би не відбулось, якби організатори конференції наполягали на участі цих країн).
Натомість, були окремі заяви інших трьох держав цього регіону. Кожна мала власне бачення. Кожна відверто демонструвала свою зневагу одне до одного.
Прем'єр-міністр Ізраїлю, Беньямін Нетаньяху, сказав, що країна готова вжити заходи проти Ірану. Розмахуючи шматком іранського дрону, який збили у повітряному просторі Ізраїлю минулого тижня, Нетаньяху запитав іранського главу МЗС, Мохаммеда Джавада Зарифа: «Чи усвідомлюєте ви це? А повинні. Це ж ваш регіон. Ви маєте можливість передати повідомлення тиранам Тегерана: не перевіряйте рішучість Ізраїлю". Нетаньяху правильно робить, піднімаючи питання про порушення Іраном прав людини. Та спосіб, в який він хотів це донести, не надто втішив аудиторію.
Пізніше Зариф, якого доволі рідко критикують провідні європейські дипломати за нехтування Іраном прав людини та підтримку терористичних рухів, сказав: "Що сталося в останні кілька днів – так це падіння нездоланності Ізраїлю». Він мав на увазі недавнє падіння ізраїльського реактивного літака F-16 в Сирії. Окремо, в інтерв'ю NBC News, Зариф застеріг, якщо Ізраїль таки перейде від погроз до нападу на Іран, то "вони побачать відповідь".
Тож погроз у цьому регіоні не бракує.
Відбулось також кілька великих зустрічей поза межами конференції. Більшість з них були неофіційними та лише за запрошенням. Але й ті, які мені вдалось відвідати, аж ніяк не продемонстрували якихось конструктивних рішень проблем, які швидкого набирають обертів: приміром, кіберзагрози, штучного інтелекту та біологічної зброї.
Та повернімось до головної локації. Якщо не брати до уваги Франції, то все, що можна сказати про конференцію – це занепад, відсутність амбіцій, діалоги глухих та мова погроз. Ось таким є вирок нашим сьогоднішнім дипломатам, державним лідерам та їхнім політичним підходам.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікація повної версії тексту заборонена
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени