У 1993 році я і моя родина стали вимушеними переселенцями з Абхазії. Відтоді я почав цікавитися — писати як журналіст і брати участь в різних заходах — усім, що пов’язано з урегулюванням конфліктів на території Грузії.
Дві постійно тліючі точки в Грузії — моя мала батьківщина Абхазія і Цхінвальський регіон (для більшості відомий як Південна Осетія). В Абхазії врегулюванням конфлікту займалася ООН і миротворці СНД під егідою Ради Безпеки ООН (хоча замість миротворців СНД були тільки російські десантники).
У Південній Осетії врегулювання відбувалося під егідою ОБСЄ (коли починався процес, ця організація ще називалася НБСЄ) і теж за участю російських десантників, яких чомусь називали миротворцями.
Так ось, за ці роки я пам’ятаю щодо обох конфліктів такі формули врегулювання: формулу Лівіу Ботти, формулу Дітера Бодена, формулу Хаді Таліаміні, формулу Бориса Єльцина, формулу Бориса Березовського (під час перебування його виконавчим секретарем СНД), формулу Кофі Аннана, формулу Бутроса Галлі — і ще хтозна кого. Бракувало тільки формули Льолика і Болика. І всі формули були начебто й непоганими, проте так і лишилися формулами на папері.
Тепер в Україні ми знову повернулися до теми формули Штайнмаєра, про яку вперше заговорили чотири роки тому. До речі, ми ще згадували формулу Макрона (яку вже, мабуть, і забули) і знову повернулися до Штайнмаєра.
Можете не нервувати, вона залишиться тільки на папері. Буде ще багато формул, і чимало людей, які розповідатимуть, де і як лежать ключі від конфлікту на Донбасі.
Але рішення конфлікту як на Донбасі, так і на моїй малій Батьківщині настане, коли зміниться геополітична ситуація в світі. А поки що, ну нехай там обговорюють формули.
Текст опубліковано з дозволу автора
Долучайтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ