2 вересня Франція, Німеччина, Україна та Росія зустрілись у Берліні, щоб розпочати планування саміту з метою вирішення конфлікту на сході України. Все вказує на те, що розмова виявилась безрезультатною, дата наступної зустрічі не призначена, хоча наразі питання лише в даті. Чотири країни, залучені до так званого процесу Мінськ-2 — Франція, Німеччина, Україна та Росія — публічно заявили, що зацікавлені в проведенні саміту.
У червні український президент Володимир Зеленський закликав, аби це сталось «скоро». Французький президент Еммануель Макрон підняв це питання на зустрічі з Володимиром Путіним за місяць до саміту G7. Кілька днів потому німецький канцлер Ангела Меркель наголосила, щоб Париж та Берлін провели таку зустріч «якомога швидше». У серпні Кремль підтвердив, що всі сторони підтримують ідею нового саміту.
І хоча кожен українець, зрозуміло, бажає швидкого завершення війни на Донбасі та остаточного врегулювання конфлікту, Україні рекомендується підходити до будь-якого саміту в Мінську з усією обережністю.
Вагомих причин багато.
По-перше, лідери Німеччини та Франції великою мірою відповідають за створення тої плутанини, яку представляє собою протокол других Мінських домовленостей за 15 лютого 2015 року. Він походить з нового мирного плану, який німецький канцлер Ангела Меркель і тодішній президент Франції Франсуа Олланд представили за тиждень до того. Затим, у ході переговорів з президентом Путіним, а потім з президентом України Петром Порошенко, на останнього тиснули до неможливості. Остаточний текст документу виглядає як непослідовна мішанина розпливчатих зобов’язань з боку Росії, і зобов’язань, нав’язаних Україні, без згадки про якийсь розклад чи логічну послідовність якихось кроків, і коли вони мають бути здійснені.
Слід зважати і на той факт, що Меркель, яка у 2015 році ще була здатна зайняти жорстку позицію по відношенню до Путіна, серйозно втратила у впливі вдома. Її самопроголошений вихід з німецької політики робить її хирлявим канцлером. Більше того, її уряд у коаліції з соціал-демократами, які все більше закликають до кращих відносин з Росією і демонструють бажання послабити санкції. Сильний результат правих націоналістів партії «Альтернатива для Німеччини» на останніх регіональних виборах у країні теж ніяк не сприяє протистоянню Меркель Путіну.
Важливо також пригадати про німецько-французьку ініціативу в червні цього року повернути Росію без будь-яких умов до Парламентської асамблеї Ради Європи, у що досі не віриться. У 2014-му Росія втратила право голосу після анексії Криму та розпочала непроголошену війну на Донбасі. Найбільш ганебна частина капітуляції ПАРЄ перед російською загрозою полягає в тому, що там погодились з вимогою Росію ослабити повноваження Асамблеї накладати санкції настільки, що вони практично невідчутні.
Іншим великим приводом для неабиякої обережності являється особистість та методи роботи Макрона. Є серйозні підстави критикувати його рішення запросити до себе Путіна якраз перед самітом G7 в Біарріц. Це дало російському президенту прекрасну нагоду довести російському населенню, як по-дружньому його приймають на Заході, нічого не отримуючи від нього взамін. Це також відродило дебати про можливе повернення Росії до G7, що президент Трамп радо використав як можливість голосно заявити про те, що російського президента чекають у Великій сімці. (На щастя, решта членів твердо виступають проти повернення Росії.)
Нині Макрон відчуває себе окриленим після успіху саміту G7 у його країні, та вірить у те, що він ефективний гравець на світовій арені. Він напевне захоче, щоб зустріч Нормандської четвірки, яка відбудеться у Парижі, була такою ж успішною. У компанії ослабленої Ангели Меркель та Володимира Путіна, якого насправді не змушуватимуть чимось поступитися, недосвідчений український президент, ймовірно, потрапить під тиск з боку західних партнерів.
Вони наполягатимуть на тому, щоб він був «розсудливим», «показав добру волю», приймаючи умови, що покажуть «відчутний прогрес», і який заразом означатиме послаблення позиції України.
Звісно, ніколи не слід виключати, що Зеленський здивує усіх, завівши розмову в своїй звичній легкій та відкритій манері, позбавленої дипломатичних люб’язностей, і сотворить чудо. Та важко збагнути, як він може це зробити без жорсткого дотримання червоної лінії по відношенню до положень Мінська-2, які надзвичайно важливі для його країни: відновлення контролю України над державним кордоном на всій території конфлікту, виведення всіх іноземних формувань, військової техніки та найманців з території України, а також роззброєння усіх нелегальних угрупувань.
Втім, у перемовинах з німцями, французами та росіянами шанси не на його користь, так само як і те, в який спосіб Зеленський нині проводить обмін в’язнями з Росії, що насправді здається серйозними підставами для максимальної обережності.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council.Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ