«У росіян немає більше сил». Розмова з Костенком — про хід «великого» наступу РФ та «незамінну» зброю від США

Коли ми говоримо про 500 цілей, для них Patriot не використовується, Patriot використовується в основному тільки або по балістичних ракетах, якщо це PAC-3, або по крилатих, або, скажімо, по повітряних цілях, які заходять в повітряний простір України. Це такий найбільший наш засіб разом з ракетами С-300, якими ми можемо захищати свій повітряний простір.

Що стосується інших [постачань], це дійсно ракети HIMARS. Те, що я останнє бачив, вони приходили, вони є, в нас є деякий запас, так само і по Patriotах, але якщо надалі буде призупинено, то наш запас вичерпається. Поки що деякий запас є, але все ж таки все буде залежати від того, з якою інтенсивністю будуть росіяни завдавати свої удари.

Вони намагаються виснажити нашу ППО і, в основному, використовують для цього шахеди. Проти них, звичайно, потрібно боротися іншими, менш дешевими засобами, які ми зараз розробляємо, які зараз вже використовуються, які намагаються масштабувати, тому що вартість ракети Patriot і того ж самого шахеда, вони неспівмірні. І так можна свою економіку загнати в досить глибоку яму. Тому потрібно шукати дешевші способи й зараз їх шукаємо. Це, як правило, дрони-перехоплювачі, які вже це роблять. Звичайно, це треба масштабувати наряду з радарними комплексами, створювати єдине радарне поле і тоді відбивати [дронові атаки РФ]. Це основна номенклатура.

Звичайно, це погано, що нам перестали постачати [зброю]. Тут зараз потрібно включатись Європі і щодо виробництва, пошуку зброї в світі, і допомагати нам. Тому що це було очевидним після приходу цієї адміністрації. Як тільки вона прийшла, призупинилася [допомога]. Потім офіційно вже Трамп призупиняв [постачання озброєння], пам’ятаєте, коли були негаразди між нашим президентом і президентом Трампом.

Зараз вони нічого не заявляють особливо, але дивляться, як можна не передавати. Так виглядає, що після того, як прийшла ця адміністрація, президент запропонував їм, щоб вони разом з нами наші копалини добували. Усі плескали в долоні, що зараз ми це зробимо, і нам будуть постачати зброю. У результаті ми підписали всі домовленості, а на виході маємо те, що нам зменшують кількість постачання зброї. І тут можна оцінити ці всі домовленості, гарантів Будапештського меморандуму: одні намагаються забирати у нас територію, одні забрали у нас корисні копалини. От і вся ціна міжнародних договорів.

Тому тут потрібно працювати, робити висновки, і я думаю, що працювати більше з Європою, і шукати найголовніше — це кошти, тому що в світі ще можна купити [зокрема снаряди]. Але критична номенклатура озброєння, яку можна купити лише в США. Але можна купити.

А зараз те, що ми говоримо, це про МТД, матеріально-технічна допомога, яку нам надавала безплатно минула адміністрація. Тут у нас зараз є проблеми, і безплатно, я так розумію, нам уже ніхто не хоче нічого передавати.

— Пам'ятаєте, минулого тижня, коли відбувався саміт НАТО, і кореспондентка BBC Україна Мирослава Пеца запитала Трампа, чи передасть він Україні додаткові системи Patriot; він тоді сказав, що можливо. Усі побачили в його такому спілкуванні якесь можливе прийняття нашої ситуації, чи співчуття. А виявляється, Трамп знав про рішення зупинити все це ще за місяць. І тут такий цинізм цієї світової політики і проявляється. На вашу думку, чому це відбувається? Через небажання допомагати Україні? Через бажання схилити нас до капітуляції? Підігравання Росії? Чи все-таки через якісь свої власні інтереси? І, можливо, через події на Близькому Сході?

— Я думаю, тут немає однієї причини. Я думаю, тут і питання на Близькому Сході. Для них це важливіший регіон. Вони там мають Ізраїль, вони там мають Саудівську Аравію як своїх партнерів, там є нафта, і вони за цей регіон досить сильно тримаються, тому що цей регіон може впливати на геополітику. Тут Росія заявляє себе як регіональний лідер, і вони вважають, що ці питання має вирішувати Європа, тому що вони самі дистанціюються від Європи. Після Другої світової війни вони навпаки, були союзниками з Європою і допомагали, і були як протистояння Російській Федерації. НАТО робилось виключно для того, щоб протистояти, не дати Росії захопити всю Європу, і для того, щоб мати тут вплив. І бази Сполучених Штатів тут стоять і стояли.

Зараз ми бачимо, що Трамп вимагає збільшення оборонних витрат, я вважаю, це правильно, але те, що він хоче покласти оборону Європи на саму Європу… Європа виявилася, на жаль, до цього не готовою, намагається якось торгуватися з ним.

Тому це комплексне питання, чому вони так роблять. Це і Близький Схід, який є для них більш важливим в геополітичному плані. Це і питання того, що велику кількість зброї вони вже нам передали, ніхто не розраховував, що буде використовуватись така кількість зброї. Я думаю, що також вони дивляться, що якщо виникне конфлікт в якомусь іншому регіоні, який для них важливіший, вони не зможуть на це впливати. Це також важливо.

І плюс, я думаю, що Трамп все-таки хоче підтримувати далі відносини з [російським диктатором Володимиром] Путіним. Ми бачимо, що він іноді може погано висловитись про європейських лідерів, їх залякувати, або [пред'являти] претензії. Але про Путіна він завжди тільки добре говорить. І про інших лідерів, які керують країнами тоталітарного режиму, він не дозволяє собі говорити щось погане.

Тому є якісь симпатії, можливо, якісь політичні задуми в нього. Але я думаю, що він все-таки сподівається якось домовитися з Путіним щодо припинення вогню, і не бачить, що з Путіним неможливо [це зробити], і він його просто дурить. Але від цього страждає тільки Україна, Європа і весь демократичний світ. Я думаю, це комплексне питання щодо того, що вони не хочуть постачати нам зброю в тій кількості, яку вони давали до цього.

— Давайте тоді обговоримо, що відбувається на фронті, бо зараз і українські, і західні ЗМІ вже стверджують про те, що начебто літній наступ Путіна видихнувся чи видихається. Німецькі аналітики кажуть, що в росіян загинуло стільки офіцерів, що замість батальйонів воюють маленькі підрозділи. Проте за червень, як ми бачимо, росіяни захопили найбільше території за останні сім місяців. Як це поєднується? Чи справді, на вашу думку, їхній наступ видихається чи видихнувся?

— Ми кожного року, починаючи з 2023, 2024, 2025 років, говоримо про великий наступ росіян. І всі чекають, що це буде великий наступ, який захопить всю нашу територію, або він буде з такою силою, якої не було до цього.

Я скажу так: їхній останній великий наступ закінчився 2022 року, десь в травні або квітні, мабуть, в травні. І після того, як вони зайшли, вони захопили найбільшу кількість території. Це був саме такий наступ з заходом противника на нашу територію в глибину, з проривом лінії оборони, з виходом на оперативний простір. Це були наступи. Все, що було після того, це був або відступ, і наш наступ (ми і Харків можемо згадати, і Херсон можемо згадати), або таке протискання тактичного рівня, при якому вони втрачають, просто зазнають шалених втрат. І от те, що ми бачимо.

Цього року винятку не відбулось. Коли всі говорили про великий наступ… Так, у противника є якісь резерви, якісь сили, але це не ті сили, які могли б дійсно досягти якогось успіху, хоча б на оперативному рівні, якщо говорити військовою мовою, не на тактичному.

Усе, що зараз відбувається в них — це тактичні просування, які вони ведуть за допомогою того, що в них є більше особового складу, який вони витрачають просто, скажімо, як м’ясо, і залишки техніки, які зараз є. У росіян немає більше сил, ніж 2024 року. Вони там щось накручують. З офіцерами вони розв’язали питання. Якості в них як такої немає, але вони зараз намагаються укомплектувати [свої підрозділи].

Російські офіцери — це ж також про те… Коли ми бачимо групи, які наступають, ми практично не беремо в полон офіцерів, тому що офіцери посилають в бій солдат, навіть рівня командира взводу, а самі залишаються на оборонних позиціях. Тому вони є там некеровані, тому вони знищуються дронами.

Тому, ще раз, те, що ми бачимо і називали великим наступом росіян, це ще одна спроба інформаційного нагнітання. Коли ми робимо все правильно, то росіяни не досягають успіхів.

Можна взяти, за приклад сумський напрямок, де вони розраховували підійти і взяти під контроль Суми. Ми не говоримо, що ця битва за Суми вже закінчилась, але ми точно бачимо, що росіяни були зупинені і навіть на деяких напрямках ми провели контратаки, вибили їх. Я кожного дня дивлюся зведення з тих напрямків, що противник успіхів не має. Якщо має якийсь успіх, то навіть не вибивши нас із позицій… А я дивлюсь зведення: росіяни просунулись, захопили одну нашу позицію, знищивши її. Тобто вони все знищують, а потім туди заходять. Це не говорить про те, що ми там погано тримаємо. Це може бути 100 метрів, це може бути 200 метрів. Це все, на що спроможна друга армія світу на цих напрямках.

Ми пам’ятаємо і харківську операцію [коли окупанти просунулися до Вовчанська у 2024 році], коли противник зайшов, ми відреагували, вони максимум зайшли на шість кілометрів. Це сіра зона, на якій навіть оборонні позиції не мають будуватися, тому що має бути лінія забезпечення. І оборонні позиції та лінія кордону ніколи не збігаються. Тому що це різні позиції, різні лінії, і вибір їх зовсім різний.

Оборона будується на ландшафті, який підходить для оборони. Це висоти, це дороги, це місця для логістики. А лінія кордону, вона як є на карті. Але інформаційно так це піднесено, що ми вже втратили Харківщину.

Так само і на Сумщині. Так само ми пам’ятаємо Покровськ. Ще рік тому, мабуть, говорили, що все, виїжджайте, Покровськ захоплений, і противник завтра буде у Дніпрі. І в нас так суспільство це підхопило, я пам’ятаю, в усіх засобах масової інформації було, що все, майже здали.

Але Сили оборони роблять свою роботу, і не пишуть про це в Facebook. І ми на цей момент утримуємо і Покровськ, і противник не зайшов у Дніпропетровську область, і на невелику годину зайшов в Сумську.

Зараз наші контратакують, і я сподіваюся, що противник буде там зупинений, і далі не зможе просуватися.

Тому ми маємо розуміти, що іноді інформаційна бульбашка не збігається з тим, що реально відбувається на полі бою. Тому треба слухати розвідку, експертів, тих, хто долучений безпосередньо до інформації, що відбувається на полі бою: про ресурси, про резерви, про ведення бойових дій. А не тих, хто бачить лише фронт в своєму ракурсі, в своїй проблематиці. А розуміння, звичайно, є щодо ситуації в штабах, в керівництві, на рівні командирів батальйонів. Тому треба вміти аналізувати, а не піддаватись на зраду.

— Як тоді українським оборонцям на цих напрямках, де найбільше тиснуть росіяни — Дніпропетровщина, Сумщина, Харківщина — допоможе те, що Володимир Зеленський підписав вихід із Конвенції проти протипіхотних мін? Ви про це перший і повідомили. Як це на практиці буде втілено? Я так розумію, воно не одразу працює, а через пів року, після того, як ти повідомиш Організації об'єднаних націй. Але все одно, чого можна очікувати і як це вплине на наші оборонні операції?

— Це мій головний біль, ця конвенція. Я ще з початку війни про це говорив, але влада боялась, мабуть, або вважала, як [колись] і щодо мобілізації, що це не на часі. Але я вважаю, що через цю конвенцію ми втратили багато територій. І це факт, тому що навіть коли ми говоримо про наші фортифікації, всі говорять: «О, ми погано будуємо фортифікації». Багато експертів не розуміють, що таке взагалі фортифікації, які фортифікації працюють, які не працюють.

Якщо ми говоримо просто про окопи часів Першої світової війни, які набудували і розказали нам, що «дивіться, у нас є фортифікації», то це як магніт для дронів. А те, що зараз почали будувати або переобладнувати, через декілька років, це зовсім інші [оборонні споруди]. Наша Державна служба транспорту зараз цим займається — переобладнує, накриває їх. Ці фортифікації здатні зупиняти ворога. Перед кожними фортифікаціями мають стояти інженерні загородження. І вони в нас також будуються. Це дріт, зуби дракона, риються протитанкові рови.

Але вони мають бути або захищені військовослужбовцями, які сидять в окопі, що малоймовірно на такому широкому фронті зробити, або мають бути комбінованими, з мінними загородженнями.

Тому що одна справа — підірвати або зробити прохід у дротяному загородженні, інша справа — на підході до нього, коли є мінне поле. І часто ми плутаємо, думаючи, що мінні поля саме для враження противника.

Є різні мінні поля, є демонстраційні мінні поля, які показують, що тут є міни, і противника це зупиняє. Психологічний ефект на нього вони великий вчиняють. Повірте, я бачив, коли йдуть 20 людей, один підривається навіть на своєму боєприпасі, інші 19 або розвертаються, або просто далі не йдуть. Тому це той важливий фактор, який ми маємо використати для оборони.

Якби в нас були від початку змішані інженерні загородження з мінними полями, то повірте, багато територій ми б не втратили, і ця конвенція просто згубно впливала на нас, бо ми не можемо повною мірою ні застосовувати, ні виготовляти, ні використовувати протипіхотні міни для захисту своєї держави. У той час, коли Росія це повністю використовує.

Згадайте запорізький напрямок, у них було все заміновано, і наш контрнаступ не вдався якоюсь мірою через те, що противник був замінований. Коли солдат знає, що там суцільні мінні поля, відправити його в наступ дуже складно. Навіть якщо просто відправити в наступ, то треба все забезпечити, і навіть якщо нема мінних полів, командир має серйозну роботу провести. Коли там все заміновано і навіть немає засобів розмінування, це взагалі нереально, повірте мені, як військовому. Тому це дуже важливий фактор.

Повірте, ми вийшли з багатьох міжнародних договорів ще з початку війни, зокрема з Російською Федерацією, в яких також було прописано, що це має бути двосторонній вихід або попередження. Є така Віденська конвенція, основна конвенція щодо міжнародних договорів. І там є, якщо не помиляюсь, стаття 62, яка говорить, що країна може в односторонньому порядку вийти з будь-якого міжнародного договору, якось воно так звучить, через зміну обставин з того моменту, коли цей договір був підписаний. Я вважаю, що агресія Російської Федерації, невиконання нею ще одного міжнародного договору, такого як Будапештський меморандум, не те, що дає нам право, а зобов’язує нас вийти з цієї конвенції і робити все, щоб захистити нашу державу.

Тому це чистий політичний крок. Ми показуємо, що ми виходимо з цієї конвенції, але далі має все бути зроблено практично, ми маємо і використовувати, і застосовувати, і виготовляти цей засіб зброї для того, щоб захистити свою незалежність, своїх людей і своїх військовослужбовців.

Я скажу, що я до цього приклав дуже багато зусиль, щоб ми вийшли з цієї конвенції. І повірте, і з Міністерством закордонних справ, і з Міністерством оборони у мене є багато листувань, коли я доводив свою думку, чув їхню думку. Я вдячний також багатьом, хто підтримував мене на цьому шляху. Я робив і запити, і ці запити іноді не проходили в залі, бо навіть депутати боялися голосувати за мої запити до президента щодо виходу з Оттавської конвенції.

І це був такий довгий шлях. І я дуже радію з того, що все-таки президент побачив і підписав цей указ. І я думаю, що на наступному пленарному засіданні ми зробимо правильний крок і проголосуємо за вихід України з цієї конвенції. А далі вже практично будемо робити все, щоб ці засоби стримували ворога.