По-перше, Європа почала боятися, не вся Європа, а частина Європи. Це менше стосується звичайних громадян, але частина політиків, частина військових почала сприймати можливість загрози, не тільки російської, як реальну. А ще більше — як реальну необхідність якось із ними впоратися, може, навіть і самостійно. І для цього потрібно обґрунтувати, а для чого стільки грошей, і хто, власне, ними буде розпоряджатися, і хто буде воювати тією зброєю, яку на ці гроші куплять. І це перша історія.
Друга історія — це шалена інерційність сьогоднішньої Європи, яка все одно думає, що перебуває десь у кінці ХХ століття, ну, в крайньому випадку, на початку ХХI, і що завжди можна перечекати. І от наслідки цього «перечікування», на жаль, присутні. Присутні не публічно, і тому ми їх значною мірою не помічаємо. І хтось навіть у нашій бульбашці думає, що їх немає. Але їх дуже багато. Ну, подивіться, з чого почали данці. Вони почали давати гроші для нашого ВПК. Зараз ця історія розвивається. Але розвивається дуже повільно.
Ну, і третя велика логіка полягає в тому, що є наші друзі, такі, як Андрюс Кубілюс.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Він, до речі, відповідає у ЄС за оборону і за космос. Для того, щоб ще раз проілюструвати свої слова, скажу, що у нього бюджет на космос абсолютно реальний. Це мільярди євро. Він там керує суттєвими і дуже важливими програмами. Хоча стрибок, який він має зробити, в сенсі створення всіх спроможностей, потрібних для розвитку, для спостереження, моніторингу і так далі, шалений. Бо зараз різниця між Європою і Штатами — це як різниця між землеробною цивілізацією і промисловою. А от на оборону у нього в бюджеті ЄС прописано, якщо я не помиляюсь, десь 600 мільйонів євро. За ці гроші навіть один ЗРК Patriot купити не можна. Звісно, гроші на зброю йдуть по окремих країнах, але це теж відзеркалення реальності, в якій перебуває Європейський Союз.
Зараз різниця між Європою і США — як між землеробною цивілізацією і промисловою
Тому картина із переозброєнням ЄС така: склянка точно не повна, і поки що склянка навіть не напівповна, вона, скоріше, напівпуста. Хоча крапельки крапають, і, як на мене, вплив Трампа, і в тому числі, на цьому саміті в Гаазі, це як ураган для сьогоднішньої Європи, тільки позитивний. Тобто позитивні урагани теж бувають.
Зараз оця безпекова історія — що ми маємо стати частиною єдиної реальності ЄС, дуже поступово рухається. Бо вся європейська політика рухається від кризи до кризи, інакше не може. Вона не може рухатися еволюційним шляхом у тих, які перебувають хтось у відносно комфортній, а хтось — у тотально комфортній реальності. Для того, щоб нас туди взяти, потрібно, щоб Європа зрозуміла, що без нас там не можна. І плюсів від нашої присутності більше, ніж мінусів.
Зараз почнуться істеричні рухи з Москви, які казатимуть: ЄС мілітаризується, давайте закриємо ЄС для України. І ця історія тільки розкручується і починається, але буде мати такий самий сплеск. В Москві ж нічого не змінилося. Як у 2013-ому році було з угодою про асоціацію. А тут, уявляєте, може виникнути якийсь Європейський оборонний союз. Масштаб цієї істерики дуже важко уявити.
А щоб європейців почали поважати, вони мають почати з серйозних речей. Вони, по-перше, мають почати говорити про своє ядерне стримування. Яким чином, хто кому що буде давати, хто буде вкладатися в це. Це питання для серйозної розмови, але якщо почати цю розмову, тоді буде зрозуміло, що європейці, власне, серйозні. Другий момент, і він, до речі, також стосується нас, це те, що говориться про протиракетний і протиповітряний щит. На фоні російської агресії проти нас, на фоні того, що відбувається в Західній Азії, кому ще не зрозуміла необхідність відбивати ракетні напади? Трамп хоч заявив про «Золотий купол». Про що реально заявила Європа, крім довгих розмов про щити, корисність цих щитів і так далі. В Європі зараз немає жодної системи протиракетної оборони, яка б здатна була перехоплювати ракети на достатній відстані. І такі країни, як Німеччина чи Фінляндія, купують ізраїльсько-американську систему Arrow.
От насправді перед тим, як європейці будуть довго говорити про плани інтеграції України, що само собою зрозуміло — вони без цього не обійдуться, вони мають подивитися в дзеркало і почати говорити про серйозні речі. Ці всі серйозні речі зрозуміли. Це ядерне стримування, це протиракетна протиповітряна оборона, це нова логістика і це — розвідка. Оскільки, що б європейці не казали, вони зараз не можуть замінити або розвідку, або Старлінки, або всі подібні речі, які критично необхідні на полі бою. Без цих чотирьох речей і без серйозності стосовно них будь-які розмови все одно будуть здаватися всім іншим, як найкращі фантазії. І навпаки, якщо Європа почне цю історію, щось насправді з цього може і вийти.
Повну версію інтерв'ю з Павлом Клімкіним слухайте на Radio NV