Професор права та психології Єльського університету Том Тайлер написав книгу під назвою Why people obey the law («Чому люди дотримуються законів»). Наша організація «Центр демократії» працює у різних сферах: від безпеки на дорогах до антитютюнового законодавства. І нам важливо знати, чому одні люди дотримуються законів, а інші – порушують. Як писати закони так, щоб їх дотримувалися? Шукаючи відповіді на ці питання, я й натрапив на книгу Тайлера.
Вона починається зі слів, що кожна людина час від часу порушує закон, а деякі люди роблять це постійно. Це відразу контрастує з українською правничою літературою, де порушення людиною закону подається як якесь відхилення. Далі Тайлер пише, що слід відходити від традиційного підходу, коли забезпечення виконання законів розглядається лише через призму покарання, суворого та невідворотного. Професор обґрунтовує, що значно більше значення має інший фактор – уявлення людини про авторитет і легітимність влади, яка ухвалила закон. Коли людина зневажає владу, вона й зневажає її закони.
Також люди діляться на тих, хто буде дотримуватися певної поведінки тільки через те, що є такий закон, а також тих, для кого більше значення має власна думка про справедливість і моральність такого закону. Відповідно перших важливо більше інформувати про наявні закони. Наприклад, багато людей просто не знають, що пристібатися в авто позаду – це давно вимога закону. А других треба більше переконувати у правильності вимог закону. Наприклад, більше роз’яснень про важливість ременів безпеки і спростування міфів про їх шкоду. Додам від себе, що коли це накласти на інтегральну динаміку, про яку пише Валерій Пекар, то йдеться відповідно про «синіх» та «помаранчевих». З «червоним» спрацює лише сила і відповідальність.
Коли людина зневажає владу, вона й зневажає її закони
Пізніше мені в руки потрапила ще одна чудова книга Expressive Powers of Law («Експресивна сила закону») професора Річарда МакАдамса. Професор проаналізував зовсім інший зріз тієї ж проблеми. Він пише про експресивну (чи інформаційну) силу, що має закон. Запроваджуючи високий штраф, держава надсилає потужний сигнал щодо важливості тієї чи іншої теми – приміром, про георгіївські стрічки чи паркування на місцях для людей з інвалідністю. Люди не лише задумуються, але й змінюють свої переконання, навіть якщо їх особисто ніколи не штрафували. Пропозиція нашої організації запровадити високий штраф у 850 гривень за паски безпеки – це не лише покарання, це в першу чергу про сигнал суспільству, яке тотально ігнорує власну безпеку.
Ці книги дуже контрастують з сучасними українськими концепціями. Найбільш поширена з них про «правову свідомість». Начебто для того, щоб люди виконували закони, треба піднімати рівень «низької» правосвідомості. Правосвідомість – це абстрактна концепція, яка не дає жодних відповідей на практичні запитання. Я запитав трьох студентів Єльської школи права, чи чули вони коли-небудь термін «правова свідомість», і всі відповіли – ніколи.
Ця абстрактна і абсолютно не практична концепція залишається радянським спадком – базується на працях про революційну чи соціалістичну правосвідомість. Радянська людина завжди дотримується законів, а як ні, то з цією людиною щось не так.
Ми вже давно знаємо, що щось не так з радянськими законами, але продовжуємо як мантру повторювати про низьку правосвідомість українців. У нас завжди чи то свідомості не вистачає, чи то культури, чи то панує нігілізм. Про правову свідомість в Україні і далі пишуть дисертації, наукові статті, викладають студентам.
Моя порада – викресліть зі свого словника словосполуки «правова свідомість». А ще «правова культура» і «правовий нігілізм».
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени