Як людство докотилося до цього? Письменник Девід Брукс — про те, чому Трамп подобається мільйонам американців, хоча він бреше і краде

Ця історія багато в чому заснована на ідеях великого філософа-мораліста Аласдера Макінтайра, який помер у травні у віці 94 років. Ця історія намагається пояснити, як західна культура еволюціонувала до такої міри, що мільйони з нас — і не тільки республіканці та прихильники Трампа — виявилися нездатними виносити елементарні моральні судження.

Історія починається давним-давно. Повернемося в яке-небудь стародавнє місто — скажімо, в Афіни часів Аристотеля. У тому місті запитання «Як ти визначаєш мету свого життя?» не мало б жодного сенсу. Знайти мету свого життя не було індивідуальним вибором. Люди, частіше, зростали в щільній мережі сім'ї, племені, міста і нації. Вони успадковували від цих утворень різні обов’язки, відповідальність і зобов’язання. Вони також успадковували соціальну роль, служачи людям, що їх оточували, як солдати, фермери, торговці, матері, вчителі.

«Варвари не чекають за кордонами. Вони вже давно правлять нами»

Кожна з цих соціальних ролей супроводжувалася певними стандартами досконалості, кодексом, який визначав, що вони мають робити. Існував ідеальний образ воїна, матері, друга. У цій моральній системі людина прагнула відповідати цим стандартам не лише заради честі та грошей, які це могло їй принести, а й тому, що вона хотіла бути на висоті. Учитель не дозволив би учневі підкупити його, щоб отримати вищу оцінку, бо це було б зрадою внутрішніх стандартів досконалості, притаманних професії вчителя (…).

Якщо все це звучить абстрактно, дозвольте навести сучасний приклад. У 2005 році, під час церемонії включення в Зал слави бейсболу, колишній гравець команди Chicago Cub Райн Сандберг описав свою відданість бейсболу: «Я відчував благоговіння щоразу, коли виходив на поле. Це і є повага. Мене вчили, що ніколи, в жодному разі не можна виявляти неповагу до суперників, товаришів по команді, організації або тренера, і ніколи, в жодному разі до своєї форми. Зробивши чудовий хід, поводься так, ніби ти робив це й раніше; зробивши вдалий удар, подивися на тренера на третій базі та приготуйся пройти всі бази».

Сандберг показав на членів Зали слави, які сиділи навколо нього. «Ці хлопці проклали нам шлях не для того, щоб сьогоднішні гравці щоразу прагнули ефектного удару і забували про командну гру — про такі речі, як просунути партнера на наступну базу. Це нешанобливо щодо них, до вас і до бейсболу, на якому ми виросли». Він продовжив: «Я грав чесно не заради нагород наприкінці шляху. Я грав чесно, тому що це те, що ти і повинен робити — грати правильно і з повагою».

Промова Сандберга ілюструє цей старий моральний кодекс з його успадкованими традиціями досконалості. Він давав моральний шаблон для оцінювання людей, які нас оточують, і набір моральних стандартів, що надають форму і сенс нашому життю.

Перенесемося зі стародавніх Афін на тисячу з гаком років вперед, у середньовіччя. Іудаїзм, християнство та іслам змінили стандарти людської досконалості, надаючи більшого значення співчуттю і смиренню, але люди, як і раніше, поділяли деякі старі уявлення. Люди не вибирали свою мораль — існував якийсь моральний порядок у всесвіті. Вони також не вибирали мету свого життя. Це теж було пов’язано з благом їхньої спільноти — служити суспільству в якійсь ролі, передавати свій спосіб життя, підкорятися божественному закону.

Потім прийшли релігійні війни XVII століття і ріки крові, які через них були пролиті. Відраза до всього цього сприяла появі епохи Просвітництва з його розчаруванням у релігії та звеличенням розуму. Мислителі Просвітництва говорили: ми не можемо продовжувати вбивати один одного через те, чия мораль правильна. Давайте приватизуємо мораль. Люди можуть вигадувати свої власні цінності, і ми навчимося жити з цим розмаїттям.

Грубо кажучи, Просвітництво усунуло примат спільноти і замінило його приматом автономного індивідуума. Воно створило нейтральні суспільні системи, як-от демократія, закон і свобода слова, щоб дати людям великий простір громадянського порядку, в межах якого вони могли б самостійно визначати своє життя. Загальна мораль, якщо вона взагалі існувала, була заснована на розумі, а не на релігійному догматизмі, і прихильність до цього загального порядку була добровільною. Утилітаризм був однією зі спроб створити таку раціональну моральну систему — роби те, що приносить людям задоволення; не роби того, що завдає болю іншим.

Я вважаю, що Просвітництво було великим кроком уперед, що призвело, серед іншого, до створення американської системи правління. Я ціную свободу, яку ми зараз маємо, щоб будувати своє життя, і вірю, що в межах цієї свободи ми все ще можемо дотримуватися твердих моральних принципів. Подивіться на преподобного Мартіна Лютера Кінга-молодшого, якщо ви маєте сумніви в моїх словах.

Є старий жарт, що можна визначити, якою консервативною людиною ви є, за тим, у який рік ви хочете повернутися. Я б сказав, що занепад загальної моралі стався за останні 60 років зі зростанням гіперіндивідуалізму і морального релятивізму. Макінтайр, навпаки, стверджував, що втрата моральної цілісності була закладена в Просвітництві від самого його початку, ще в XVIII столітті. Проєкт Просвітництва провалився, на його думку, тому що він породив раціоналістичні системи моралі, надто поверхневі й абстрактні, щоб надати сенс реальному життю. Він зруйнував цілісну моральну екологію і залишив автономних індивідуумів оголеними і самотніми. Крім того, він девальвував ті самі здібності, які люди довгий час використовували для пошуку сенсу. Розум і наука чудово підказують, як робити щось, але не дають відповідей на фундаментальні запитання: чому ми тут? У чому кінцева мета мого життя? Що правильно, а що неправильно?

А потім, у XIX і XX століттях, з’явилися люди, які намагалися заповнити моральний вакуум, створений Просвітництвом. Ніцше, наприклад, сказав: Бог мертвий. Ми вбили його. Розум нас не врятує. Тільки героїчні, самостійні особистості можуть знайти сенс життя через сміливі акти волі. Ми станемо своїми власними богами! Кілька десятиліть по тому з’явилися Ленін, Мао і Гітлер, які говорили людям: «Ви хочете знайти сенс свого життя? Ідіть за мною».

Психологи кажуть: найважче — це вилікувати спробу пацієнта займатися самолікуванням. Ми намагалися вилікувати моральний вакуум, який Макінтайр бачив в основі Просвітництва, за допомогою нарцисизму, фанатизму та авторитаризму — і ліки виявилися гіршими за хворобу.

Сьогодні ми живемо у світі, в якому багато, а то й більшість людей більше не відчувають, що у всесвіті існує постійний моральний порядок. Ба більше, багато хто почав вважати традиції моральної практики, які були настільки важливими для стародавнього світогляду, занадто стримувальними — вони заважають максимальній індивідуальній свободі. Як написав Макінтайр у своїй найвідомішій книжці «Після чесноти», «нині кожен діє як моральний суб'єкт, не обмежений ні божественним законом, ні природною доцільністю, ні ієрархічною владою». Люди вільні обирати, але їм бракує послідовних моральних критеріїв, необхідних для того, щоб зробити правильний вибір.

Книга «Після чесноти» починається з найвідомішого розумового експерименту Макінтайра. Уявіть, пише він, що хтось узяв усі наукові книжки, які будь-коли були написані, і порізав їх на клаптики. Тим часом, усі вчені були вбиті, а всі лабораторії спалені. Усе, що в нас залишилося, — це кілька випадкових сторінок із того чи іншого наукового підручника. Ми, як і раніше, мали б доступ до деяких наукових термінів, як-от «нейтрино», «маса» або «атомна вага», але не мали б ані найменшого уявлення про те, як вони співвідносяться один з одним.

Наше моральне життя, стверджує він, схоже на це. Ми використовуємо такі слова, як «чеснота», і такі фрази, як «мета життя», але це всього лише випадкові фрагменти, які не складаються в систему, якій можна було б до кінця довіряти. Люди позбавлені будь-якого уявлення про свою кінцеву мету.

Як люди приймають рішення про те, що правильно робити, якщо вони не вбудовані в постійний моральний порядок? Вони роблять те, що їм здається правильним у цей момент. Макінтайр назвав це «емотивізмом», ідеєю, що «всі моральні судження — не що інше, як вираження уподобань, вираження ставлення або почуття». Емотивізм здається природним у капіталістичних суспільствах, тому що капіталізм — це економічна система, побудована навколо індивідуальних споживчих переваг.

Одна з проблем життя в суспільстві без загального морального порядку полягає в тому, що в нас немає способу вирішувати суперечки. У нас немає об'єктивного критерію, за яким можна було б визначити, що одна думка правильна, а інша — неправильна. Тому публічні суперечки тривають нескінченно, призводячи до ще більшого обурення і поляризації. Люди використовують самовдоволені слова, щоб домогтися свого, але замість того, щоб брати участь у моральній суперечці, вони насправді використовують мову моралі, щоб нав’язати свої власні переваги.

Якщо ніхто не може переконати когось у тому, що правильно, а що ні, то є тільки два способи врегулювати наші розбіжності: примус або маніпуляція. Кожен із нас починає розглядати інших членів суспільства просто як засіб для досягнення своїх цілей, яких можна примусити вірити в те, у що віримо ми. (Ласкаво просимо в корпоративні програми DEI. — від англійського Diversity, Equity & Inclusion — «Різноманітність, рівність та інклюзивність» — це організаційні ініціативи та політики, спрямовані на створення справедливого та відкритого середовища — NV). Як альтернатива рекламодавці, демагоги і впливові особи намагаються маніпулювати нашими емоціями, щоб ми в кінцевому підсумку хотіли того ж, чого хочуть вони, допомагаючи їм отримати те, що вони хочуть. (Ласкаво просимо у світ майстра маніпуляції Дональда Трампа.)

У 1980-х роках філософ Аллан Блум написав книжку, в якій стверджував, що у світі без моральних стандартів люди перетворюються на бляклих моральних релятивістів: ти живеш по-своєму, я — по-своєму, і все це особливо не важливо. Це те, що К'єркегор називав естетичним способом життя: Я роблю те, що здається приємним на поточний момент, і намагаюся не замислюватися про кінцеві питання буття. Як висловився Макінтайр: «Вибір між етичним та естетичним — це не вибір між добром і злом, а вибір між тим, обирати взагалі в категоріях добра і зла чи ні».

Але моральний релятивізм 1980-х і 1990-х років виглядає як золотий вік миру і спокою порівняно з сьогоднішнім днем. За останні 30 років люди намагалися заповнити порожнечу у своїй душі, прагнучи набути почуття праведності через свою політичну ідентичність. А коли ви робите це, політика починає пронизувати все і перетворюється на священну війну, в якій компроміс починає здаватися зрадою.

Гірше того, люди не навчені чеснот, які є практичними інструментами для ведення хорошого життя: чесності, вірності, співчуття, орієнтованості на інших. Люди стають тривожними і вразливими. Як зауважив сам Ніцше, ті, хто знають, навіщо вони живуть, можуть витримати все. Але якщо ви не знаєте, навіщо ви живете, то у разі настання невдач ви розвалюєтеся.

Суспільство має тенденцію до розпаду. Тед Клейтон, політолог із Центрального Мічиганського університету, добре висловив цю думку: «Макінтайр стверджує, що сьогодні ми живемо в роздробленому суспільстві, яке складається з індивідуумів, які не мають уявлення про загальне благо, не мають змоги об'єднатися для досягнення спільного блага, не мають змоги переконати одне одного в тому, що таке спільне благо, і справді, більшість з нас вважає, що спільного блага не існує і не може існувати».

З’являється Трамп, який навіть не намагається говорити мовою моралі. Коли він дає помилування нерозкаяним негідникам, йому, схоже, навіть не спадає на думку, що він робить щось, що послаблює наші загальні моральні норми. Трамп говорить мовами, зрозумілими нам, сучасним людям. Мова уподобань: Я хочу. Мова влади: у мене є важелі впливу. Мови егоїзму, вигоди, угод. Трамп не підкоряється соціальній ролі. Він не намагається відповідати стандартам досконалості, притаманним соціальній практиці. Він ставиться навіть до самої президентської посади як до особистої власності, яку він може використовувати, щоб отримати те, що хоче (…).

Звичайно, багато людей не вважають Трампа морально огидним. Він просто перебільшена версія того типу людини, якого було покликане створити сучасне суспільство. І демократи, не будьте занадто самовдоволеними. Якби він був у вашій команді, більшість із вас теж би його любили. Ви можете це заперечувати, але ви обманюєте самі себе. Мало хто з нас може уникнути морального клімату нашого століття. Як сказав сам Макінтайр: «Варвари не чекають за межами кордонів; вони вже давно правлять нами. І саме наше невміння усвідомити це є частиною нашого скрутного становища» (…).

Зізнаюся, я вважаю багатьох із пізніших постлібералів — як лівих, так і правих — абсурдними. Люди, які так і не подорослішали після першого тижня навчання в аспірантурі, можуть висувати абстрактні теорії про відтворення якоїсь загальної солідарності, але в реальному житті постлібералізм зводиться до жорстокого авторитаризму. (Століття тому марксисти говорили в настільки ж піднесених виразах про побудову солідарності, але в реальному світі їхні ідеї призвели до появи цілої низки гангстерських держав, таких як Радянський Союз). (…)

Відновлення після морального лиха трампізму означає відновлення словникового запасу, який люди можуть використовувати, щоб зв’язно говорити про своє моральне життя і відрізняти людину з характером від людини без нього.

Нам не потрібно повністю відкидати проєкт Просвітництва, але, ймовірно, нам потрібно переналаштувати культуру, щоб люди були більш готовими пожертвувати частиною свободи й автономії заради блага всього суспільства. Нам потрібно запропонувати майбутнім поколінням освіту в царині моралі, настільки ж сувору, як їхня технічна і професійна освіта. Як розуміли древні, це передбачає формування серця і волі тією самою мірою, що і формування раціонального розуму.

Саме цим гуманістичним починанням присвятив себе Макінтайр, і вони є частиною спадщини, яку він залишив після себе.

Повну версію тексту читайте на The Atlantic

Переклад NV