За свою журналістську кар'єру я написав не один десяток текстів про те, як потрібно розвиватися українській економіці, щоб вона росла китайськими або хоча б індійськими темпами. Останнім часом однією з очевидних відповідей на це запитання стає ось це: необхідний розвиток індустрії ідей.
Індустрія ідей в сучасному розумінні з’явилася у Кремнієвій долині, де, починаючи з 1990-х, десятки стартаперів щодня пропонують свої бізнес-ідеї венчурним фондам. У Каліфорнію індустрія ідей переселилася з нью-йоркської Волл-стріт, де шорт-термізм фінансових спекулянтів витіснив ідеалізм довгострокових бізнес-ідей.
Чим живе український ринок ідей? Щоб це зрозуміти, я вирушив на Фестиваль ідей, який пройшов у Одесі 24−26 серпня. Його організували Аспен Інститут Київ і Impact Hub Odessa. Тут було все: пітчі урбаністів з покоління міленіалів, критика муніципальної влади українських міст, обговорення політики Національного банку, спроби зрозуміти майбутнє блокчейна і біотехнологій. І ще багато чого.
Нормальний розвиток бізнесу неможливий у країні зі схильним до хвороб політичним середовищем Найбільше мене вразили три ідеї, які активно обговорювалися в Одесі: імпакт-інвестування, нинішній стан демократії і майбутнє освіти.
Імпакт-інвестування
Правила інвестування склалися вже давно. Будь-який інвестор дивиться на плановану прибутковість проекту. Вона повинна бути вище наявних альтернатив — і тоді інвестор, зваживши ризики, вкладає гроші.
Однак у світі набирає обертів імпакт-інвестування, при якому дивляться не тільки на показники прибутковості, але й на соціальні ефекти, які несе той чи інший проект. Так, цілий ряд американських пенсійних фондів вкладають гроші в проекти, пов’язані із зеленою енергетикою і безвідходним виробництвом.
Ідея імпакт-інвестування докотилася й до України. Один з яскравих прикладів — реновація івано-франківського заводу Промприлад, яку на Фестивалі ідей представив підприємець Юрій Філюк. За його спиною такі реалізовані урбаністичні проекти, як платформа Тепле місто, ресторан Urban Space 100 та інші.
Зараз же Філюк задумав справжнє народне IPO (Initial public offering — первинне розміщення акцій). На себе він бере зобов’язання: взяти в оренду приміщення заводу Промприлад і облаштувати в них кілька бізнесів — ресторанний, кінотеатральний, івентний, коворкінговий. При цьому підприємець пропонує на продаж 49% акцій проекту. Весь проект він оцінює в $25 млн. Згідно з попереднім планом, розробленим за допомогою консультантів EY, номінальна вартість акції буде на рівні $500. Купити їх можна буде онлайн, на позабіржовому ринку, а продати за допомогою нотаріуса.
Якщо виражатися технічно правильно, то мова йде скоріше про покупку частки в статутному капіталі, адже весь проект матиме юридичний статус не приватного акціонерного товариства, а товариства з обмеженою відповідальністю. Але це деталі.
Власник акції буде претендувати на частку в прибутку підприємства. Якщо його не влаштовуватиме розвиток проекту, то він зможе продати цю частку на вторинному ринку. Ліквідність цього ринку у деяких викликає питання, проте Філюк для таких людей приготував аргумент: успішність проекту повинна вимірюватися не тільки фінансовими показниками, але його соціальними екстерналіями — позитивним впливом на культуру та економіку Івано-Франківська.
Досвід успішного краудфандингу багатьох українських проектів усекторах медіа та громадського активізму говорить про те, що українці дозріли для інвестування в проекти з соціальним імпактом. Тому у Філюка — непогані шанси залучити гроші для свого нового дітища.
Демократія в занепаді
З тим фактом, що нормальний розвиток бізнесу неможливий у країні зі схильним до хвороб політичним середовищем, мало хто буде сперечатися. Про занепад демократії говорив у Одесі Олександр Водянников, керівник відділу верховенства права в українському представництві ОБСЄ.
Українське суспільство стало заручником мажоритарного елементу виборчої системи, яка дозволяє проходити в парламент далеко не найкращим представникам політичної еліти. Олександр Онищенко, Олесь Довгий, брати Дубневичі - всі вони пройшли в Раду за мажоритарними округами, маючи за собою шлейф журналістських і не тільки розслідувань.
«Печерські пагорби управляються Фейсбуком, а вся країна — телеканалом Інтер», — каже Водянников. Освоївши алгоритми follow і unfollow в мережі Facebook, українці звикли жити в тій інформаційній реальності, яка не виводить їх із зони комфорту. Якщо людина вірить в успішність політики Петра Порошенка, то Facebook готовий їй надати цілий спектр блогерів, які будуть вихваляти будь-яка кроки президента. Якщо ж людина схильна бачити в навколишньому негатив, то і тут їй готові прийти на допомогу численні автори постів у соціальних мережах, які не обтяжують себе зайвою перевіркою інформації.
До такого ж спектру поглядів українців апелює телебачення. Одні телеканали ведуть мовлення про перемоги президента, інші - про вражаючу бідність населення. І у перших, і в других у руках витончено підібрана колода фактів. А як підмога — портфоліо експертів, які вміють цими фактами жонглювати.
Як результат, сутичка між цими двома полярними точками зору відбувається на виборчих дільницях. На них однакова електоральна вага і у сільського жителя, що не піднімає голови від важкої фізичної праці і не читав жодного антикорупційного розслідування. І у городянина, що наслухався про блокчейн, штучний інтелект і приватні пенсійні фонди.
Ключова проблема українського виборця — в невмінні, а іноді й небажанні зрозуміти, що відбувається за лаштунками політичної сцени країни. Багатьом легше вірити в позитив офіційних заяв влади — від цього менше стресу і краще сон. Багатьом куди цікавіше записатися на черговий тренінг з особистісного зростання, ніж заглибитися в розуміння схеми Роттердам+. Тому українська демократія залишається гібридом політичних і медійних технологій, неперебірливого виборця і втоми від політики в цілому.
Майбутнє освіти
На Фестивалі ідей майбутнє освіти обговорювали дуже активно. Мені запам’яталася презентація Олексія Грекова і Оксани Балакшиної, засновників експериментальної школи Афіни в Києві.
Щоб розуміти, куди рухати освіту, треба розуміти, куди рухається економіка. А у світової економіки за останні роки намітилося кілька великих викликів.
По-перше, зростає питома вага так званої gig economy — економіки неповної зайнятості. Все більше людей працюють на фрілансі або будь-якій іншій формі неповного робочого дня. Незабаром така економіка буде мати ще більший масштаб.
Це означає, що майбутнє покоління повинно краще вміти розпоряджатися своїм вільним часом, адже його буде більше. Тому нинішній школі - і середній, і вищій — є сенс розвивати в людині не тільки фахівця в конкретній галузі, а й активну особистість. Така особистість буде з інтересом брати участь у волонтерських проектах, громадських рухах.
Зараз українська школа перефокусувалася на підготовку учнів до успішної здачі ЗНО. Від цього нікуди не піти, адже іншої технології прозорого і конкурентного вступу до університету поки що ніхто не придумав. Однак педагогам варто розвивати не тільки пам’ять — важливий елемент для ЗНО — але й критичне мислення.
В життя сучасної людини все активніше входять інноваційні технології. Зараз можна легко подорожувати за допомогою мобільного застосунка BlaBlaCar, планувати проживання через Airbnb і вирішувати всі фінансові питання на смартфоні. Нове покоління повинно навчитися жити максимально комфортно в інноваційному середовищі. Це означає, що нинішня система освіти повинна готувати людей до професій, яких ще немає.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени