НАТО дісталось від Кремля під час Холодної війни, коли Альянс захищав Західну Європу традиційними засобами, що укріпило його трансатлантичний статус. Критики напали на НАТО на його власній території, обвинувачуючи у частому брязканні зброєю та розпалюванню війни.
І коли Холодна війна закінчилась падінням Берлінської стіни у 1989 році, а затим – СРСР, Альянсу знову дісталося від критиків. Вони казали, що НАТО прийшов час пакувати валізи та закривати свій магазинчик – так само, як колись довелось Варшавському пакту.
Та різниця між пактом та Альянсом полягала в тому, що члени першого були змушені переходити у реорганізовані версії своєї організації, у той час як у 1989 році колишні комуністичні країни вставали у чергу, щоб приєднатись до НАТО. Цей феномен присутній і сьогодні. Грузія та Україна, Македонія та інші країни Західних Балкан хочуть в Альянс. І ця популярність, ця привабливість НАТО – це, здається, саме те, чого так і не збагнув президент США Дональд Трамп.
Альянс не надто вміє визнавати помилки, так само як і решта організацій
Для країн, які хочуть приєднатись до НАТО, це як стати під спеціальну захисну парасольку. Це означає потрапити під захист США, гаранта європейської безпеки. Це свідчить про бажання бути у безпеці. Ймовірно, НАТО би так і не прийняли рішення бомбардувати сербські об’єкти, щоб припинити етнічну чистку албанців у Косово, якби не підштовхування з боку Лондона та Вашингтону. Ця місія поклала кінець війні, яка відбувалась на задньому дворі Європи.
Пізніше Росія вторглась у Грузію, а 10 років потому здійснила нелегальну анексію Криму, згодом вторгнувшись на деякі східні території України – так основоположна мета НАТО набула нового сенсу для більшості країн-членів. Вони побачили у Росії свого ворога, а тому вирішили розмістити війська Альянсу в Польщі та країнах Прибалтики. І це говорить про бажання бути в безпеці.
Та чи було це настільки очевидним.
Трамп бачить НАТО не як організацію, що забезпечує безпеку. Він бачить її як організацію, яка має приносити користь за ті гроші, що в неї вкладають. Він напав на Альянс, тому що вірить, що союзники виїжджають за рахунок США та сприймають гарантію безпеки з боку Америки як належне. Він правий. Європейські союзники НАТО залежні від США. І вони стали залежними у такий спосіб, що веде до деякої міри інтелектуального нехтування безпекових викликів та лінощів у пошуках самозахисту.
Вони, приміром, не надто спішать розділяти дорогі витрати на оборону. Та і не надто охоче прагнули обговорювати такі важливі геостратегічні теми як Іран чи роль Пекіну в Південно-Китайському морі. Вони стали маргіналами, якщо не сказати гірше, на Близькому Сході. Та і коли говорити про дотримування базових цінностей демократії та прав людини країнами-членами, то в НАТО немає особливих приводів для гордощів.
Зрештою, Альянс – і він включає США – не надто вміє визнавати помилки, так само як і решта організацій.
З точки зору втрат та фінансових затрат, довга та коштовна місія НАТО не принесла стабільності в Афганістан. До цього далеко. Місія в Лівії, що продемонструвала слабкі можливості НАТО та яка, згідно з мандатом, мала на меті захист, обернулась зміною режиму. Наслідки пояснювати не потрібно.
Трамп, до слова, не перший американський президент, який критикує союзників НАТО за їх дефіцит військових можливостей та неохоту витрачати достатньо коштів на захист. Такі критичні зауваження НАТО отримує вже кілька років.
Та на цей раз різниця в тому, що таким чином Трамп сумнівається не стільки в ролі НАТО, скільки в ролі – якщо не доцільності – військових організацій в цілому. Він хоче отримати віддачу за вкладені гроші, хоча навряд чи можна виміряти якість та кількість, коли йдеться про ціну за безпеку та підтримку трансатлантичних відносин.
У цьому контексті на кону особливі відносини між Європою та США. Адже у них завжди передусім йшлось про безпеку Заходу, попри всі гіркі дискусії всередині НАТО. І Альянс пережив ці кризи, тому що європейські союзники знали та знають, що вони не можуть (поки що) захистити себе самостійно.
Вони пережили ці кризи також завдяки десятилітній гнучкості, яка вибудувалась всередині Альянсу. Припускали, що НАТО – це щось вічне. Що ж, це не так, і про це заявив сам генеральний секретар Єнс Столтенберг. Коротше кажучи, критичні зауваження Трампа на адресу НАТО – це не тільки про гроші чи їх невдячне використання. Це про доцільність існування НАТО, виходячи з уявлень Трампа про світ. І союзникам краще аргументувати цю доцільність, коли цього тижня вони зустрінуть у Брюсселі президента США.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікація повної версії тексту заборонена
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени