Уявіть, що президент Європейської комісії, Жан-Клод Юнкер, написав відкритого листа. Попереду 2017 рік. На нього чекають величезні виклики, і допомогти в цій ситуації може тільки правда.
Дорогі європейці, (він міг би написати)
У нас не заведено часто цитувати Біблію, як у США, але зараз це доречно. На думку спадають слова: «Що посіє людина, те й пожне». Ми в Європі сіяли хороше насіння. Війни немає (Балкани 90-х років не беремо до уваги). Відстоюємо ліберальну демократію. Підтримуємо (з деякими застереженнями) систему охорони здоров'я і соціального забезпечення. Це хороші плоди.
Моя робота полягає в тому, щоб очолити Єврокомісію, виконавчий орган Європейського Союзу, складати плани і програми. Але прийшов час не тільки зміцнити ЄС (чим я постійно займаюся), але й зрозуміти, яке погане насіння ми посіяли. Якщо не зробити цього, то скінчиться все не дуже добре.
З кожним днем стає зрозуміліше: створення євро – погана ідея. Джозеф Стігліц, американський економіст, володар Нобелівської премії і любитель покритикувати, пише у своїй новій книзі, що або європейської валюти не стане, або північна частина єврозони, якій вигідне євро, відокремиться від більшої південної зони.
Як і всі, хто боїться розпаду ЄС, я лише перехрестився, прочитав заяву Стігліца. Особливо, якщо врахувати, що він заявив, ніби я намагався зберегти єдність Євросоюзу з допомогою погроз і залякування Брекзитом. І назвав мене, колишнього прем'єр-міністра, гордовитим архітектором масштабних схем корпоративного ухилення від сплати податків Люксембургу. Але оскільки настав час говорити правду, треба визнати, що в чомусь він правий (витоки з європейських комітетів дійсно свідчать про те, що я доклав чимало зусиль, щоб не допустити введення жорстких заходів з боротьби із ухиленням від сплати податків).
Деяке насіння ми просто не посіялиЄвро стало, швидше, засобом тісної політичної інтеграції, ніж єдиною валютою. Але ми повинні запитати себе: чи справді ми хочемо цього? Британія йде, а це значить, що нас залишає постійний критик євро і більш тісного союзу. Відповідно, ми зараз можемо стрибнути вперед. Але чи ратує хтось за це? Метод є, але чи є воля? Економічний редактор The Guardian написав недавно, що для збереження євро нам знадобиться «єдина банківська система, загальноєвропейська скарбниця і демократично обраний міністр фінансів з правом брати гроші в Німеччині і витрачати в Греції». Є охочі? Пані Меркель?
Я говорив надто розмито про еміграцію. У серпні минулого року я виголосив промову, в якій сказав, що ми повинні виявити солідарність з біженцями, і додав, що повернення кордонів – це «найгірше з рішень, які могли прийняти політики». Звучить як те, що кажуть після доброго обіду. Я за солідарність – ці люди дійсно найнещасніші на землі – але ми не можемо нескінченно приймати сотні тисяч біженців.
І справа не в тероризмі, масовому безробітті та протестах європейців, включно з такими ж емігрантами, які лише нещодавно отримали громадянство. Треба подивитися правді в очі і зрозуміти, що політично можливо. Солідарність – це не тільки прийом незліченної кількості людей. Можна також докласти зусиль, щоб зробити країни, з яких вони походять, безпечними, такими, що розвиваються, придатними для життя. Чи не краще так буде для всіх? І так, це буде великий прорив.
Деяке насіння ми просто не посіяли. Зокрема, це стосується оборони. Більшість країн витрачають на оборону менше, деколи набагато менше, ніж 2% ВВП. Іспанці і бельгійці, наприклад, витрачають менше 1%. А мій дорогий Люксембург витрачає менше половини відсотка, а це друга найбагатша країна в світі.
М'яка сила, якою ми так пишаємося, можлива тільки під американською парасолькою безпеки. США платить за більшу частину НАТО. Ми зіткнулися з агресивною Росією, і хоча частина моїх соратників намагаються наслідувати Дональду Трампу, кажучи, мовляв, Путін не такий вже поганий, ми повинні чітко розуміти, що він намагається роз'єднати нас (ніби ми самі з цим не впораємося!).
І нам пора перестати цяцькатися з країнами Центральної Європи – Польщею, Угорщиною та Словаччиною – які з презирством ставляться до рішень ЄС, часом підлизуються до Путіна, але при цьому з радістю беруть європейські субсидії. Як сказав нещодавно німецький політолог Клаус Оффе, вони розвивають етнічно ексклюзивний націоналізм і популізм, що «не відповідає образу ліберальної демократії». Що ще гірше, вони поширюють ці ідеї і на старих членів ЄС.
Нам здавалося, що ми проповідники ліберальної демократії. Замість цього ми слухаємо, як вони уявляють справжній лібералізм. Ми повинні припинити потурати цим країнам, якщо хочемо зберегти цінності, про які так багато говоримо.
У березні в Нідерландах пройдуть загальнонаціональні вибори. Чи стане новим прем'єр-міністром Герт Вілдерс, лідер антиєвропейської Партії свободи, яка на цей момент є найпопулярнішою в країні? У першому раунді президентських виборів у Франції, судячи з усього, виграє Марін Ле Пен, але в другому раунді, згідно з опитуваннями, її поб'є кандидат-центрист. Але повної впевненості в цьому немає, адже перемоги Трампа теж ніхто не очікував. Восени стане відомо, чи залишиться лідером Німеччини Ангела Меркель після федеральних виборів, і як високо підніметься антиіммігрантська партія Alternativ fur Deutschland. Пророкувати не стану, але, боюся, націоналісти покажуть непогані результати.
25 березня 60-я річниця Римського договору, з якого починалося створення ЄС. Не думаю, що на нас чекає весела загальноєвропейська вечірка. Італійці, що приймають нас, говорять, швидше, про «перезавантаження» проекту ЄС. І я – за. Але перезапуск буде жорстким.
Ми повинні ясно дати зрозуміти, що будемо, і не будемо робити з валютою, що ми можемо зробити з міграційними потоками і як можемо допомогти нещасним, зберігши при цьому довіру наших громадян; як можемо допомогти державам вирішувати проблеми з моторошною нестачею робочих місць, особливо для молоді. У 60 років пора перестати мріяти, не чи правда?
Ваш Жан-Клод.
Переклад НВ
Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікування повної версії тексту заборонене
Вперше опубліковано на Reuters
Більше поглядів тут