Після обстрілів Гельсінкі. 85 років тому СРСР викинули з Ліги націй — які країни підтримали виключення, а які промовчали

Солідарність світу з Фінляндією

Тим часом Сталін провернув ще один ниций політичний трюк, яким Кремль користується і сьогодні. У той час в СРСР перебував комуніст Отто Куусінен, висланий з Фінляндії ще 20 років тому. Цього гауляйтера Москва й проголосила главою маріонеткової так званої Фінляндської Демократичної Республіки.

Куусінен підписав пакт, який розв’язав руки Радянському Союзу. І коли президент США Франклін Делано Рузвельт запропонував Москві стати посередником у врегулюванні військового конфлікту, міністр іноземних справ В’ячеслав Молотов відповів, що СРСР нібито не перебуває у стані війни з Фінляндією, а встановив мирні відносини й повну згоду з «законним» урядом цієї країни. Але на пропозицію переговорів від справжнього уряду з Гельсінкі у Кремлі ніяк не відреагували.

Радянську агресію засудив весь світ — так не співчували жодній іншій країні, яка зазнала агресії з боку Німеччини.

«Усі ті держави, на політику яких вплинули страх і ненависть до комунізму, засудили віроломство Сталіна мовою, яку жодна з них не використовувала щодо Гітлера, — писав тогочасний заступник Генерального секретаря Ліги Націй Френсіс Пол Волтерс у книзі Історія Ліги Націй. —  У Сполучених Штатах та інших нейтральних країнах, чиї демократичні традиції робили їх ворожими як до нацизму, так і до комунізму, відчувалася глибока симпатія до Фінляндії - країни вільних людей, чия поведінка була благородною, які вважалися членами тієї скандинавської спільноти, яка мала і заслуговувала на повагу всіх демократичних народів».

Варто нагадати, що СРСР був союзником нацистської Німеччини, укладав з нею угоди, постачав сировину, розділяючи з нею Польщу. Світ спостерігав за радянсько-фінською війною більше, ніж за війною Франції та Великобританії проти Німеччини. Всюди зростала симпатія до Фінляндії: бажання допомогти їй було рішучим, але уряди нейтральних країн тримались якомога далі від війни.

2 грудня 1939 року фінський уряд дійшов висновку, що він нічого не втратить, звернувшись до Ліги Націй. Генеральний секретар організації Жозеф Луї Анн Авеноль 9 грудня скликав її Раду на засідання.

Усі країни, від Китаю до Балтії, що мали спільний кордон з Радянським Союзом, остерігалися розлютити «червоного звіра». Крім того, скандинави та інші європейські нейтральні держави СРСР боялися сказати чи зробити щось, що могло б викликати недоброзичливість Німеччини — союзника СРСР.

Водночас Франція і Великобританія раділи опору Фінляндії, який зменшив можливості Радянського Союзу постачати Німеччині продовольство і сировину. Але вони обережно утримувалися від політичних кроків і дій, які могли б зміцнити партнерство між цими двома країнами.

Натомість латиноамериканські республіки були налаштовані більш рішуче, ніж їхні колеги-члени Ліги Націй. Ще до того, як стало відомо, що фіни вимагатимуть скликання Асамблеї, до Женеви з низки латиноамериканських столиць почали надходити повідомлення з протестами. Деякі держави вимагали виключення СРСР з Ліги Націй: Аргентина та Уругвай оголосили, що негайно вийдуть з неї, якщо цього не зроблять.

Цікаво, що самі фіни не мали особливого бажання, щоб СРСР виключили з Ліги Націй. Вони сподівалися на інше: що зусиллями Асамблеї вдасться переконати радянський уряд припинити війну і відновити переговори. Якщо ж це виявиться неможливим, то треба конвертувати співчуття світу до їхньої країни у військову та економічну допомогу.

Ганебне вигнання

Радянсько-фінська війна за своєю суттю була частиною Другої світової війни. Проте скрізь до неї ставилися як до несподіваної, ізольованої події.

«Основи європейської ситуації не змінилися за п’ятнадцять місяців, — писали європейські ЗМІ. — Що змінилося, так це позиція Радянського Союзу щодо цієї ситуації».

Надія на мир розвіялася дуже швидко: у Кремлі заявили, що їхній представник на засідання не приїде, адже вже досягнуто повної згоди з «демократичним урядом Фінляндії». Після цього Асамблея офіційно засудила радянську агресію, закликала членів Ліги Націй надати Фінляндії всю матеріальну допомогу, яку вони можуть.

14 грудня Рада перший і єдиний раз у своїй історії скористалася повноваженням, наданим їй статтею 16 і виключила з Ліги члена, що порушив її Пакт.

«Ці рішення були одноголосними у формальному сенсі, тобто жоден член Ліги не проголосував проти них, — наголошує Волтерс. — Але значна кількість утрималася, деякі зі страху перед радянською агресією або обмеженнями, інші — з бажання не брати на себе зобов’язань щодо будь-якого рішення, яке могло б наблизити їх до фактичного контакту з війною».

Загалом з чотирнадцяти членів Ради семеро проголосували за виключення СРСР, це були ПАР, Бельгія, Болівія, Великобританія, Домініканська Республіка, Єгипет і Франція. Решта були відсутні або утрималися від голосування.

«СРСР не дотримався одного з найважливіших пактів Ліги Націй, спрямованих на збереження миру та безпеки народів», — читаємо у рішенні. — З причин, викладених у резолюції Асамблеї, на підставі пункту 4 статті 16 Пакту, вважаємо, що своїм актом СРСР поставив себе поза Лігою Націй. З цього випливає, що СРСР більше не є членом Ліги Націй".

У Москві це рішення назвали «незаконним та шахрайським.» Проте усі члени Ліги були одностайними у бажанні допомогти фінам, і секретаріат взявся за організацію збору продовольства, одягу, медикаментів. Від фінського уряду надійшли списки найнеобхідніших речей, їх збирали усім світом, аби тільки Фінляндія трималася проти радянської агресії.

Секретаріат Ліги Націй заявляв, що не зацікавлений у відправленні військового постачання, але Швеція, Франція, Велика Британія і Південна Африка надсилали його відкрито й у великій кількості. США, Норвегія і Данія також допомагали зброєю, але воліли не афішувати свої дії.

Тим часом фіни чинили опір Червоній армії, яка переважала їх у силі. Але на початку березня 1940 року вони були змушені просити миру і прийняти умови Сталіна. А через місяць після капітуляції Фінляндії на Західну Європу навалилась війна: Данія, Норвегія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія та Франція були розгромлені та окуповані німецькими військами. Друга світова увійшла в гарячу фазу.

Те рішення Ліги Націй не зупинило війну. Але за СРСР та Сталіним навічно закріпився статус агресора, а не «визволителя» Європи.