Бомбардування імпічменту: У Сирії Трамп вирішив вашингтонські проблеми

Ракетний удар, завданий ВМС США по авіабазі «Шайрат» в околицях міста Хомс, більше схожий не на воєнну операцію, а на барвисту піар-акцію. Суттєвих воєнних завдань у Сирії вона не вирішила, зате дуже допомогла Дональду Трампу в його протистоянні з демократами на батьківщині.

Останнім часом у внутрішній політиці справи в американського президента йшли зовсім погано. Одного за іншим його соратників звинувачували у зв’язках з Росією. У Конгресі почалося відповідне розслідування, що не обіцяє нічого доброго. А колишній радник з національної безпеки Майкл Флінн навіть пообіцяв розповісти про подробиці контактів Трампа з Москвою в обмін на імунітет від переслідування – для себе особисто. В умовах, коли майже вся американська преса налаштована різко проти Трампа, на його горизонті замайоріла цілком реальна перспектива імпічменту.

Прекрасним виходом з такої неприємної ситуації завжди була якась зовнішня заваруха. У 1999 році під загрозою імпічменту за брехню під присягою опинився тодішній президент США Білл Клінтон. Однак процес загруз і з часом припинився – багато в чому через те, що увага преси і суспільства переключилася на воєнну операцію на Балканах. Видворяти з Білого дому президента країни, що воює, було якось не з руки, а потім і термін його закінчився.

Протягом останнії тижнів адміністрація Трампа мало не кожного дня випускала грізні заяви на адресу Ірану й Північної Кореї. Останнім діставалося особливо сильно: Трамп навіть обіцяв «самостійно розібратися» з КНДР, якщо Китай буде байдуже дивитися на ракетні тести і ядерну програму своїх поплічників у Пхеньяні.

Однак починати війну проти Ірану або Північної Кореї – вкрай ризикований захід. Обидві країни керуються екзотичними режимами найвищого ступеня, які можуть задіяти асиметричні заходи – від перекриття Ормузської протоки, через яку половина світу забезпечується саудівською нафтою (в іранському випадку) до ядерного удару по Сеулу і американським військам у Південній Кореї (у випадку КНДР).

У цьому сенсі недавня хімічна атака в Сирії стала для Трампа подарунком небес. Оскільки світова спільнота тут же вирішила, що хімзброю застосував сирійський диктатор Башар Асад, американський президент отримав блискучу можливість вирішити ще декілька супутніх завдань.

По-перше, ракетний удар по Сирії, на відміну від Ірану чи КНДР, позбавлений будь-яких ризиків. Армія Башара Асада, ослаблена п'ятьма роками війни, просто не має можливості для адекватної відповіді. По-друге, Сирія – союзник Росії. Удар по її об'єктах сильно підірве міф про «Трампа – російського шпигуна, що побутує у США». По-третє, президент США, який атакував військовий об'єкт «нелюдських отруйників», знайде повне розуміння і співчуття практично в усьому світі. Четверте: діючий президент отримав можливість показати співгромадянам, що він куди більш рішучий і твердий лідер, ніж його попередник. Логіка тут така: Обама в 2013 році пообіцяв застосувати силу проти Сирії, якщо вона застосує хімічну зброю, але не став цього робити, а Трамп відреагував негайно.

Ну й ще один важливий момент: удари по сирійській авіабазі почалися в той момент, коли під флоридську резиденцію американського президента приїхав на переговори його китайський колега. Трамп не став відкладати удари, показавши товаришеві Сі: «От як я дію з порушниками світового порядку. Наступними можуть бути ваші корейські друзі».

На тлі суцільних плюсів є й кілька мінусів. По-перше, американський удар по Сирії загрожує поставити під загрозу американських військових в Іраку. Зараз вони там воюють проти ІД спільно з місцевими шиїтськими загонами, які перебувають на утриманні Тегерана. Іранці можуть і помститися за бомбардування своїх сирійських союзників – цілей для атак у них хоч відбавляй. По-друге, можуть серйозно ускладнитися стосунки з Росією, яка також підтримує Башара Асада і його режим.

Якщо першу проблему в Білому домі, схоже, проігнорували, то в другому випадку «постелили соломки». Пентагон заздалегідь повідомив росіян про підготовку удару, що дозволило евакуювати з бази «Шайрат» росіян, що перебували там , і більшість сирійців. В результаті при ударі 59 «томагавків» загинули шість осіб, включаючи двох цивільних. За непідтвердженими поки що даними, згоріли 12 літаків, частина з яких і так була в неробочому стані (строго кажучи, в Сирії більшість машин – нелітаючий мотлох). Загалом, втрати – чисто символічні.

Росіяни відповіли на цю люб'язність: повільні «томагавки»., що і низько летіли, ніхто збивати не став, хоча відповідна можливість, звичайно, була. При деяких навичках їх і кулеметом збити можна, не кажучи вже про більш сучасні засоби ППО. Черговий обмін дипломатичними уколами, що відбувся вже після ударів, мало що значить: «глибоке занепокоєння» вже давно девальвоване майже до нуля.

Трамп отримав, що хотів – очищення свого образу від неприємного флеру проросійськості, набуття ореолу «захисника слабких» і підтвердження власної рішучості. Причому все це – у форматі шоу, які він так обожнює. Його імпічмент вже ніхто не обговорює, найкращі сили американських аналітиків кинуті на з'ясування можливих наслідків нічного бомбардування і подальших кроків Білого дому. Поки всі, загалом, сходяться на тому, що наступним кроком Трампа повинна стати «розумна дипломатія» - тобто примус Росії і Асада до мирних переговорів з повстанцями. Однак тут для Трампа є певні ризики, викликані відсутністю у США якоїсь чіткої цілі у Сирії.

Нанесення військової поразки Асаду для американців не варіант, бо в цьому випадку роздроблена і позбавлена всіх інститутів країна перетвориться на справжній рай для ісламістів всіх мастей і калібрів. Більше того, справжня війна проти сирійського режиму неминуче призведе до участі в ній Росії, а це – зовсім інший, потенційно – ядерний – рівень конфлікту. Таке нікому не потрібно. Простіше кажучи, якщо Асада і бомбити, то так, щоб випадково його не перемогти. Інакше вийде ситуація подібна Ємену, Лівії та Іраку, де після повалення диктаторів почалася дика різанина у форматі «всі проти всіх».

Другий ризик – це відсутність продовження нічного ракетного обстрілу. У цьому випадку у Вашингтоні неминуче з'являться питання, на кшталт «А що це було? З якою метою?». Трампа почнуть лаяти за схильність до яскравих, але безглуздих жестів. Для того, щоб цього не сталося, на наступному тижні в Москву поїде держсекретар США Рекс Тіллерсон. На переговорах з Володимиром Путіним він спробує вичавити з бомбардування хоч якийсь політичний або дипломатичний сік. В іншому випадку, воно буде зовсім порожнім і позбавленим будь-якого сенсу, чим обов'язково скористаються політичні опоненти вдома. Більш того, це дасть неправильний сигнал усім потенційним супротивникам США зовні, які вирішать, що Трамп – слабак і не може зважитися ні на що, крім одного постановочного удару по порожній базі.

На сирійському напрямку перед Трампом зараз відкрилися дві дороги: ескалація американського втручання з непередбачуваними наслідками – аж до катастрофічних або тихий відхід, що може обернутися проблемами у Вашингтоні і втратою авторитету на міжнародній арені. Який з цих варіантів буде обраний, ймовірно, стане ясно після візиту Рекса Тіллерсона до Москви.

Втім, одним успіхом президент США все ж може похвалитися – розмови про імпічмент зараз точно надовго припиняться.