Один випадок самогубства на чотирьох загиблих у бою — з такою сумною статистикою зіштовхнулася українська армія за останні три з невеликим роки. За часткою суїцидів вона помітно випереджає активно воюючі США та Ізраїль
Максим Бутченко
Г еннадій Кіфоришин, капітан 56-ї бригади Збройних сил України (ЗСУ), брав участь у бойових діях на сході країни. Там він дізнався, що війна вбиває не тільки кулями або осколками, а й самою атмосферою. Деякі люди виявляються не в змозі пережити постійний емоційний тиск і гинуть. Але не від рук ворога.
У своїй частині капітан двічі зустрічався з подібним. Один командир батареї втік із фронту додому і там повісився, а інший офіцер — заступник начальника штабу — застрелився прямо на позиціях. "Зніс собі частину черепа", — коротко згадує про цей випадок Кіфоришин.
Анатолій Матіос, головний військовий прокурор, займаючись темою самогубств серед представників ЗСУ, виявив критичну ситуацію: за його підрахунками, з 2014 року до 2017-го 554 військовослужбовці звели рахунки з життям.
До того ж за даними Степана Полторака, міністра оборони, з початку російської агресії на сході країни ВСУ втратили 3.332 людини. З них у боях — 2.394 солдатів і офіцерів.
Тобто на кожні чотири смерті на полі бою припадає приблизно один суїцид.
А в ЗСУ, чисельність яких становить чверть мільйона людей, на кожні 100 тис. осіб припадає 55 випадків самогубств.
Якщо це і відлуння війни, то занадто сильне: у воюючому Ізраїлі на 100 тис. військовослужбовців припадає дев'ять самогубств, а в США, солдати яких також задіяні в різних гарячих точках, — 28.
В українському Генштабі впевнені: Матіос маніпулює даними й оприлюднює недостовірну інформацію. "Я не знаю, звідки він ці цифри взяв", — каже Олег Грунтковський, начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. І одразу ж відмовляється приводити власні дані з цього питання, посилаючись на секретність. "Я можу сказати єдине: ця цифра в рази менша", — заявляє він.
Ґрунтуючись на інформації Генштабу, Грунтковський запевняє: український коефіцієнт самогубств серед військових дорівнює лише семи випадкам на 100 тис. військовослужбовців. Подібна частка, мовляв, відповідає світовій практиці: в підрозділах країн НАТО, які брали участь у війні в Іраку, цей коефіцієнт становив, за словами представника ЗСУ, 26 випадків.
А ось Матіос підрахував, що тільки з початку 2018-го 33 українських солдата скоїли самогубство. Якщо так триватиме і далі, ЗСУ до кінця року вийдуть на показник 50 самогубств на 100 тис. військовослужбовців.
Психолог Олена Батинська пояснює: війна може стати спусковим гачком для психологічних проблем, які накопичувалися роками, або спровокувати розвиток спадкових психічних порушень.
"Думки про самогубство можуть дозрівати кілька років. А відбувається все в один день, — каже вона.— Ця тема дуже тонка: кожен випадок потрібно розбирати ретельно, щоб зрозуміти, що сталося з бійцем".
Утім, військові лише відображають глобальну ситуацію: за часткою самогубств серед цивільного населення Україна посідає 23-е місце у світі. В країні на кожні 100 тис. осіб припадає 16,8 самогубств, це 23-й показник у світі. Більшість країн, які випереджають Україну за цим показником, економічно і соціально неблагополучні.
США ж посідають 54-е місце (12,1 осіб на 100 тис. населення) за цим показником у світі, а Ізраїль — 113-е місце (5,9 осіб на 100 тис. населення), що підтверджує тезу психолога Оксани Бєльської, яка активно співпрацює з вітчизняним Міноборони: солдати економічно і соціально успішних країн не настільки схильні до суїцидів.
ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ: 52-річний Олександр Терещенко на війні втратив обидві руки. Думки про самогубство до нього приходили, але він виявився сильнішим
52-річний Олександр Терещенко за свій вік бачив багато. У 2014 році він потрапив у Донецький аеропорт, а коли в новому терміналі до них в укриття прилетіла граната, спробував врятувати своїх товаришів — хотів викинути її у вікно. Граната вибухнула. В результаті він залишився без обох рук і пошкодив одне око.
Терещенко не здався: після лікування займався ветеранськими організаціями, а зараз працює в Академії патрульної поліції.
"Чи приходили думки про самогубство? Так, сто разів. У мене зі смертю легкі стосунки — я бачив, як можна швидко померти. Тільки те, що вбити себе гріх, мене і стримувало ", — відверто розповідає ветеран.
"Легкі стосунки зі смертю" — для армії вони дійсно характерні. Крім того, як правило, "спусковий гачок" спрацьовує не на фронті, а в тилу.
За даними Генштабу, більшість самогубств — близько 66% — трапляються не в зоні АТО, а в пунктах постійної дислокації.
Або навіть пізніше - вже в мирному житті.
Близько половини зафіксованих спроб суїциду в армії, за оцінками експертів, пов'язані з сімейними обставинами. Ще частина — це наслідки зловживання алкоголем і наркотиками. Третя основна причина для зведення рахунків із життям — проблеми з командуванням.
У військах подібні історії заховані за словами небойові втрати.
Їх оцінка в устах капітана Кіфоришина звучить чітко: "80% небойових втрат у моєму підрозділі були через алкоголь і наркотики".
І сам міністр оборони Полторак у кінці минулого року визнав: основними причинами подібних втрат в армії стали хвороби, порушення заходів безпеки та вживання алкоголю.
В ідсоток самогубств у ЗСУ міг би бути помітно нижчим.
Психолог Бєльська, що працює з бійцями, пояснює: зараз штат військових психологів у частинах збільшили, але все одно рівень укомплектованості подібними фахівцями становить лише 50%.
Крім того, в армії подібного штибу фахівці можуть лише рекомендувати командиру, що тому слід робити з бійцем, у якого є підозра на психологічні відхилення. І офіцер цілком може проігнорувати подібні поради.
"Мало повноважень, мало психологів, мало реально діючих програм", — каже щодо цього Батинська.
Але якщо у військах все ж є фахівці такого профілю, то в мирному житті реабілітацією ветеранів займаються хіба що волонтерські структури.
Проблем у мирному житті в колишніх солдатів вистачає: прийшовши додому після служби, бійці часто залишаються без роботи, погано адаптуються до мирного життя, важко переносять посттравматичний синдром (ПТРС).
Колишній захисник Донецького аеропорту Терещенко зустрічався із подібними "проблемними" ветеранами не раз. "Хто п'є, хто в петлю лізе, — каже він.— Головна опора — це підтримка сім'ї. А якщо там щось не так, то пропав чоловік. Скільки поламаних доль бійців — страшно згадати".
А Матіос, продовжуючи тему, нарікає на Мінсоцполітики: мовляв, відомство не проводить заходів із психологічної реабілітації бійців. У бюджеті, за його даними, на подібні цілі виділили 109 млн грн. Але гроші ці, каже військовий прокурор, майже не освоюються.
У Мінсоцполітики відповідають канцелярською мовою: низка наказів, яка дозволяє краще розпоряджатися бюджетними коштами, вже пройшла реєстрацію в Мін'юсті. І наступного року ситуація покращиться.
За даними відомства, 12 тис. учасників АТО вже пройшли психологічну реабілітацію у 2015-2017 роках, ще 15 тис. отримали санаторно-курортне лікування.
Якщо врахувати, що в зоні АТО служили 326 тис. солдатів, виходить, допомога дійшла лише до 3,6% із них.
ГРУПА РИЗИКУ: Більше 500 випадків самогубств за час АТО — така ціна війни, за даними військового прокурора Анатолія Матіоса
О знайомившись зі статистикою "небойових втрат" ЗСУ, військовий інструктор Цві Аріелі, який пройшов службу в піхотній бригаді Голані, армії оборони Ізраїлю, відразу згадує про те, що на його батьківщині бійці перебувають під постійним контролем. Там навіть командир відділення цілком може направити солдата з підозрою на розлад поговорити з психологом. Або ініціювати звільнення подібного бійця.
"У нас був випадок, коли ми робили важкий марш-кидок на 30 км. Один із бійців не витримав напруги і сказав, що вб'є себе. Його моментально усунули від служби", — каже Аріелі.
Саме контроль на низовому рівні, на його думку, може стати одним із рішень української проблеми.
Американець Адріан Боненбергер, який воював у Афганістані, зовсім нещодавно дізнався, що його товариш по службі — капітан армії США — наклав на себе руки.
Суїцид серед військових — велика проблема, каже Боненбергер. Особливо це проявляється серед тих, хто брав участь у бойових діях.
"На жаль, війна травматична. І люди, які йдуть до армії, за своїм типом не завжди поспішають звертатися до психологів", — пояснює Боненбергер.
Але він одразу ж уточнює, що військові чиновники у Штатах не сидять склавши руки. В армії США, мовляв, активно працюють психологи, і ветерани перебувають під серйозним контролем.
Наприклад, Пентагон витратив $50 млн на багаторічне дослідження причин виникнення суїцидальних нахилів у солдатів і ветеранів та їх діагностику. Виявилося, що в зоні ризику — люди середнього та вище середнього віку, а також бійці, помічені в правопорушеннях на службі.
Ці дослідження тепер доповнять методи профілактичної роботи Пентагону з учасниками бойових дій.
Вітчизняні та іноземні експерти сходяться у тому, що проблему армійських самогубств у ЗСУ можна мінімізувати, якщо посилити профвідбір при вступі до війська. Зараз же, за словами військових психологів, у ЗСУ добре перевіряють хіба що кандидатів у спецназ і зовсім не тестують тих, хто йде в піхоту.
Ще одним дієвим інструментом може стати спеціальна програма Міноборони — декомпресія. Її почали застосовувати з осені 2017-го на військовій базі Тисовець.
Суть така: перед виведенням із зони бойових дій на пункт постійної дислокації військові підрозділи потрапляють на 2-3 тижні в реабілітаційний центр. Там бійців вчать "струшувати" війну, входити в соціум, але не втрачати навичок мобілізації і спецнавичок для виконання бойових завдань.
"Ми поки вчимося, як протистояти проблемі суїцидів правильно. Повільно, але вчимося", — робить висновок Бєльська.