Електронні платежі привертають усе більше зацікавлення, породжуючи безліч карколомних цифр, прикладом чого стала нещодавня оцінка американського оператора платежів Stripe у $95 млрд. Звідки такий ентузіазм, і чому саме зараз?
З одного боку, причина проста: цифрові платежі дозволяють покупцям платити продавцям, не вдаючись до обміну готівкою. Хоча ця технологія існує вже давно, її стало набагато простіше використовувати в дрібних роздрібних платежах. Крім того, перехід на цифрові платежі прискорився через пандемію, тому що люди переключаються на покупки в інтернеті й намагаються уникати готівки, здійснюючи звичайні покупки.
Цифрові платежі створюють у реальному часі дані про бізнес продавців, графік грошових потоків, купівельні звички споживачів, що дає можливість операторам платіжних систем пропонувати кредити, депозити, послуги управління капіталом, страхування й інші фінансові послуги. Якщо раніше способом заманювання клієнтів, який дозволяв запропонувати широкий спектр фінансових послуг, були кредити, то тепер надійнішим каналом продажів таких додаткових послуг можуть стати платіжні системи.
Однак платіжний оператор, через якого проходить лише невелика частина платежів клієнта, отримує лише часткове уявлення про такого клієнта. Саме тому платіжні компанії прагнуть контролювати всі засоби платежів: банківські рахунки, електронні гаманці, кредитні картки, криптовалюту тощо. А торгові інтернет-майданчики та платформи соціальних мереж хочуть піти на крок далі, поєднавши з платежами їхні потужні механізми збору даних.
Завдяки майже тотальним знанням про поведінку користувачів провайдер платіжних послуг може задовольняти всі потреби клієнтів (безпосередньо або через партнерів) й утримувати їх протягом тривалого часу, тому що вартість пошуку аналогічних послуг де-інде буде зависокою. Така прив’язка не обов’язково є виключно експлуататорською: комерсант, який користується широким набором послуг, надаваних провайдером, може отримати більше кредитів, тому що він або вона з меншою ймовірністю зважаться на дефолт через ризик утратити ці послуги.
Багато ентузіазму викликають також криптовалюти, котрі є всього лише однією з форм цифрових платежів. Зазвичай потрібно обміняти якусь національну валюту, наприклад, долари США, на одиницю криптовалюти. Ці валюти, наприклад, біткоїн, імовірно, мають певні вигоди як засіб платежу, тому що — на відміну від національних валют — криптовалюту не можна девальвувати (оскільки її пропозиція фіксована), і вона забезпечує децентралізовану верифікацію платежів, усуваючи необхідність створення довіри між сторонами — учасниками трансакції, не кажучи вже про довіру до уряду чи регулятора.
Однак є ряд перешкод, що заважають використанню біткоїна. Його вартістю не керує центробанк, і тому вона може сильно коливатися. А компанії (за винятком відданих фанатів) не хочуть тримати кошти у валюті, вартість якої може кожен день змінюватися на 10%. Крім того, транзакції в біткоїнах є дорогими й неефективними через украй дорогий процес децентралізованої верифікації. За деякими оцінками, річне споживання електроенергії, необхідної для верифікації транзакцій у біткоїнах, перевищує обсяги енергоспоживання країни середнього розміру. Важко уявити, що на настільки екологічно деструктивний процес будуть нескінченно дивитися крізь пальці.
В інших криптовалют є фіксована вартість, тому що вони прив’язані до певної національної валюти, наприклад, долара, і повністю забезпечені грошовими резервами. Такі стабільні криптовалюти простіше використовувати в платежах, але, як і традиційні засоби платежів, вони залежать від (цих набридливих) регуляторів. І хоча деякі тестують інші методи верифікації платежів, ніж у системі біткоїна, нікому поки не вдалося стати новою зіркою.
Отже, криптовалюта — це поки що незавершена робота. За своїм задумом біткоїн повинен вирішити проблему відсутності довіри до традиційних валют, до центральних банків й урядів. Але беручи до уваги параноїків, а також кримінальні та терористичні угруповання, ця проблема не є аж такою масовою. Ситуація може змінитися, якщо більше людей почнуть вірити, що центробанки збираються девальвувати традиційні валюти, або якщо світ розділиться на два блоки на чолі зі США й Китаєм, які не довірятимуть валюті один одного або системам розрахунків.
Більш актуальне застосування могла б знайти криптовалюта, сфокусована на зниженні вартості трансакцій у важких платіжних ситуаціях, наприклад, при операціях із низькою вартістю або при платежах через кордони. Наприклад, ненажерливий, але еклектичний читач може віддати перевагу мікроплатежу за кожну прочитану в інтернеті статтю, а не оформленню маси дорогих передплат. Настільки ж багатообіцяльними є ідеї смарт-контрактів, які здійснюють автоматичний платіж при виконанні якоїсь, доступної для перевірки, умови (й усуваючи необхідність довіряти людям).
У кожному випадку поява домінувального оператора цифрових платежів, буде це криптовалюта чи будь-яка інша система, викличе в суспільства серйозні тривоги, наприклад, чи можна довіритися, що цей оператор буде відповідально проводити збір й обробку персональних даних. Через неоднозначну репутацію компанії Facebook у питаннях збору й конфіденційності даних, запропонована цією компанією стабільна криптовалюта (Libra, пізніше перейменована на Diem) була зустрінута фінансовими регуляторами зі скептицизмом. Тим часом Європа зробила спробу регулювання порядку використання даних за допомогою Загального регламенту захисту даних. Однак цей закон буде потребувати більш тонкого налаштування у світлі останніх подій у сфері цифрових платежів.
Дотична проблема пов’язана з антимонопольним регулюванням. Чи не буде платіжний провайдер, що надає всі бізнес-послуги, включно з електронною торгівлею й логістикою, мати надлишкову ринкову силу? Новітні суперечності між китайськими регуляторами й компанією Ant Group частково викликані побоюваннями, що платформи інтернет-торгівлі, наприклад, Alibaba (материнська компанія групи Ant), використають ринкову силу, підсилювану завдяки платіжним системам, для обмеження конкуренції. Ліками тут могло б стати створення державних «платіжних мостів», подібних до індійського Єдиного платіжного інтерфейсу, у яких ключові платіжні послуги відкриті для всіх гравців і не контрольовані жодною приватною структурою.
Але, напевно, найбільшу заклопотаність регуляторів викликає системний ризик. Коли один або два провайдери домінують у цифрових роздрібних платежах цілої країни, торгівля може обвалитися, якщо раптом щось піде не так. Окрім того, прогрес у криптографії (за допомогою квантових комп’ютерів) може спростити уникнення чинних схем цифрової верифікації. А державні «платіжні мости», хоча й підвищують конкуренцію, можуть сконцентрувати ризики. Єдиний спосіб розв’язання цієї проблеми — наявність безлічі провайдерів, безлічі мостів і безлічі технологій на арені платежів.
Сьогодні центробанки подумують про те, щоб самими ввійти в цю гру цифрових платежів. Вони бояться, що втратять контроль над платежами (оскільки фізична готівка стає непотрібною), що приватний сектор зробить усе неправильно, або що інші центробанки випередять їх. Цифрові валюти центробанків гарантували б присутність держави в системі платежів; але знову-таки цей варіант призведе до концентрації персональних даних і ризиків, одночасно ставлячи під сумнів перспективи приватних систем цифрових платежів.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ