«Моніка Белуччі» нищить окупантів. Як Азов воює під Кремінною і до чого тут італійська акторка — репортаж NV

«Ви як повернетесь, то напишіть: Моніка Белуччі нищить окупантів. Вам викличуть лікаря», — сміються молоді бійці бригади Азов, стоячи біля гармати в очікуванні нових координат пострілу. Поряд із ними — італійська САУ M109L, випущена в 1964 році. Країна походження та «рік народження» ті самі, що і в акторки Моніки Белуччі, на честь якої «азовці» й назвали свою гармату. На зброї є два портрети італійки, а кумедна назва часто створює привід для жартів.

Спостерігаючи за веселою атмосферою молодої команди, на кілька хвилин можна забути, що розмова відбувається під містом Кремінна. Цей напрямок вже не перший місяць вважається одним із найбільш гарячих на всьому фронті, а росіяни час від часу влаштовують тут потужні штурми.

Легендарний підрозділ зайняв оборону. Як околиці Кремінної перетворилися на пекло

У 2022 році росіянам вдалося захопити значну частину Луганщини та Донеччини, зокрема міста Кремінна в Луганській області та Лиман у Донецькій. Восени 2022-го, коли весь світ спостерігав за блискучим контрнаступом ЗСУ на Харківщині, українські військові встигли завдати ударів по окупантах і на цьому напрямку, звільнивши велику територію та міста Святогірськ та Лиман. Проти, звільнити Кремінну та просунутися на Луганщину не вдалося, і з того часу лінія фронту проходить по околицях Кремінної.

У лютому 2024 року The New York Times стверджувало, що у росіян є мета повернути втрачені під час українського контрнаступу території, просунутися в напрямку Лимана, захопити місто та інші населені пункти навколо, що може відкрити шлях до головної агломерації підконтрольної українському урядові Донеччини — до міст Слов’янськ та Краматорськ. Такі дані підтверджувала британська розвідка, а речник Сухопутних військ Ілля Євлаш повідомив, що у цьому районі Росія утримує близько 110 000 військових. Та для втілення своїх загарбницьких планів росіянам доведеться прорвати оборону під Кремінною.

Серед головних захисників на цьому напрямку — бійці бригади Азов. Легендарний підрозділ, як і раніше, зайняв найскладніші ділянки й далеко не перший місяць ефективно зупиняє спроби ворога атакувати.

Наскільки тут складно, стає зрозуміло, коли намагаєшся потрапити до позицій. Недовга дорога усіяна вирвами від мін, снарядів та КАБів, а вздовж неї можна побачити чимало зруйнованої техніки та автомобілів.

Росіяни організовували потужні штурми в грудні та січні 2023−2024 років, потім була незначна пауза, а нещодавно ворог знов активізувався, зокрема, і в боях проти Азову.

Проте навіть відкриті дані дозволяють стверджувати, що окупанти не мають значного просування на цій ділянці фронту, але водночас зазнають величезних втрат як у живій силі, так і в техніці.

«Працюють чудово». Як використовують касетні боєприпаси в умовах лісу

На позиціях кореспондента NV зустрічає розрахунок невиспаних бійців. Командир на позивний Атлант каже, що працювати довелося майже всю ніч, з невеликими перервами.

«Я кажу хлопцям, що спати треба постійно, коли є можливість. Бо ніколи не знаєш, чи буде гаряча ніч, чи коли вона закінчиться», — каже Атлант, заварюючи каву.

Командир із задоволенням згадує, що в одну з останніх ночей вдалося знищити склад боєприпасів окупантів. Але тільки почавши розповідати про свою роботу, він отримує інформацію про скупчення ворога і дає команду «До бою!». Розрахунок миттю забуває про сон та біжить до гармати, що надійно замаскована неподалік. У цей час командир опрацьовує отримані дані й готується передати координати команді.

«Скупчення піхоти. Здається, це не штурм, але нам неважливо, головне — що видали себе. Зараз відпрацюємо, а далі будемо розбиратися», — коментує Атлант інформацію, що дістав від розвідки.

У цей самий момент екіпаж уже на позиціях. Для роботи по піхоті противника бійці готують американський касетний боєприпас. Саме такі боєприпаси були передані Україні влітку 2023 року, після потужної адвокаційної компанії з боку влади та військового керівництва країни. Деякі експерти висловлювали побоювання щодо небезпеки касетних боєприпасів для цивільного населення, проте, здається, саме умови на Кремінському напрямку ідеальні для цієї зброї. Вона максимально ефективна й точно не загрожує цивільним, яких у цьому районі бути просто не може.

«Ось цей снаряд — 1986 рік. На десять років старший за мене. Але треба сказати — працюють чудово», — говорить заряджаючий.

Підготовка зайняла кілька хвилин, усі дані підтверджено, Атлант голосно командує «Гармата!» — та лунає першій постріл. Далі — корегування, відповідно до нової інформації розвідки. Команда слухає в рації уривчасту інформацію, зміст якої складно зрозуміти цивільній людині, але, почувши набір цифр та назв позицій, всі радіють: «Добре! Дуже-дуже!»

«Перший раз — із Монікою». Як себе показує італійська гармата

Маючи паузу між пострілами, бійці із задоволенням хизуються своєю зброєю — самохідною артилерійською установкою M109L. Це американська розробка, однак саме ту установку, що стоїть у бійців Азову, модернізували в Італії. На двері САУ наклеєне фото Моніки Белуччі, італійська акторка народилася у 1964 році, коли виготовили цю гармату.

«Жартів багато на цю тему. У нас новобранець — ми йому кажемо: у тебе буде перший раз одразу з Монікою Белуччі!» — сміються бійці.

За їхніми словами, попри поважний вік, працює зброя надзвичайно добре.

«Треба розуміти, що, по-перше, вона мала той чи інший нагляд та проходила ремонт. Це те, що з радянською зброєю, м’яко кажучи, не завжди відбувалося. По друге — дуже надійний ствол. Саме щодо стрільби — взагалі ніяких проблем чи скарг. Є певні моменти по двигуну, по ходовій, але це вже скоріше питання до механіків. І це полагодити набагато простіше, ніж якби були проблеми з бойовою частиною. Рахуйте самі: ми влучаємо на відстанях 18 кілометрів з похибкою 5−10 метрів. Це дуже добре», — пояснює командир Атлант.

Заряджаючий на позивний Пріст запрошує кореспондента NV роздивитися гармату зсередини, показує своє робоче місце.

«Як бачите, тут багато місця. Тут жити можна (сміється). Усе зручно, є лавочка, можна присісти, відпочити. А це — другий портрет Моніки Белуччі, він так розміщений, що я, можна сказати, дивлюся їй в обличчя під час кожного пострілу. До речі, тут значно тихіше під час пострілу, ніж назовні. Думаю, якщо закрити усі двері й люки, то буде взагалі тихо», — коментує Пріст і замовкає, бо чути нову команду на стрільбу.

«Стріляли по „Солнцепеку“, дуже рідкісна ціль». Про звичайну та особливу роботу САУ

Повернувшись після стрільб у житловий бліндаж, командир Атлант каже, що журналіст побачив типовий цикл роботи артилеристів.

«Отримали координати, відпрацювали, врахували поправки, відпрацювали ще раз, повернулися „додому“. Так може бути від одного разу за добу до 30, якщо гарячий час. Ми самі не бачимо результатів своєї роботи, але можемо подавати запит — і нам повідомляють, що там. Коли класні влучання, наприклад, у склад боєприпасів, нас вітають. На минулому чергуванні так було зі знищенням ворожого міномета та розрахунку».

Один випадок зі стрільб Атлант запам’ятав найбільше, та про нього трохи шкодує: «У лютому працювали по „Солнцепеку“ окупантів. Ну дуже рідкісна ціль. І там була така ситуація, що дрон дав нам координати, але був вимушений сідати. І не зміг зафіксувати наслідки нашої роботи. Ми майже впевнені, що було знищення цілі. Але це такий випадок, коли дуже хотілося б глянути відео з влучанням».

Згадуючи про головні проблеми цього етапу війни, Атлант оптимістичний. Тотального дефіциту снарядів його розрахунок не відчуває, хоча цілей завжди вистачає і збільшення боєкомплекту дозволило б працювати частіше та ефективніше. Командир каже, що зараз важливішим є питання мобілізації.

«Я кажу про військо загалом. Азов складається з добровольців, у нас немає такого, що когось спіймали, запхали в автобус і повезли. Якщо нам такого привезуть, я не прийму, наші командири вищої ланки теж не приймуть. Але навіть на нашому рівні відчувається зменшення поповнення. А в інших підрозділах, скоріше за все, це відчутно ще суттєвіше».

У команді є новобранець, який доєднався до війська три місяці тому, а до розрахунку Атланта потрапив через півтора місяця. 21-річний боєць із позивним Форт каже, що для впевненої роботи на подібній САУ потрібно біля місяця підготовки. Хлопець запевняє, що за цей час жодного разу не пожалкував про рішення добровільно приєднатися до війська.

«Яка різниця, хто за національністю?» Міфи про «нацистський полк»

Бригада Азов постійно фігурує в російської пропаганді, яка не втомлюється брехати про «неонацистів» та «фашистів» в Україні. Коли кореспондент NV заговорив про це з бійцями, то почув сміх.

«Ось ви тут, з нами, день. Гітлера бачите? На стінах, на зброї?» — запитують хлопці.

Атлант розповідає, що у Азову є особлива ідеологія та мотивація, що в першу чергу побудована на любові до вітчизни та бажанні захищати її. Утім, це не має жодного стосунку до расистських або нацистських ідей. Атлант прямо каже, що без проблем прийме до розрахунку людей таджицької чи узбецької національності, якщо ті будуть готові захищати Україну на рівних умовах зі всіма.

«Я не змушую бійця здавати кров на аналіз і голову йому не заміряю лінійкою. Якщо людина сюди прийшла добровільно, робити зі мною спільну справу, захищати і звільняти нашу країну — яка різниця, хто він за національністю», — каже Атлант.