«На вас наводиться російська арта». Один день бійців Азову на позиціях у найнебезпечнішому лісі України — репортаж NV

Яким є один день мінометного розрахунку в найнебезпечнішому лісі України, як виглядає штурм росіян очима мінометників Азову, про що мріють і чого побоюються бійці на фронті — в репортажі NV.

«Тут ніби інша війна» — як виглядає напрямок Кремінної зараз та в чому його унікальність

«Я раніше був під Києвом, потім на Запорізькому напрямку, тепер ось тут. Відчуття — ніби тут інша війна», — каже один з бійців, що їде в Hummer з журналістом NV. Мета — дістатися віддалених позицій, що мають дуже мало шляхів забезпечення. З міркувань безпеки не уточнюємо обставин, в яких знаходяться ці позиції, проте і бійці Сил оборони, і ворог мають тут дуже складні умови.

Військова машина повільно долає напівпіщану дорогу серед лісу. Здебільшого війна в Україні точиться у високоурбанізованих районах, що є окремою трагедією для цивільних мешканців міст та селищ, які страждають від російського наступу. Контрнаступальна операція на Запорізькому напрямку в 2023 році відбувалася в степу. Таким чином, Серебрянський ліс — мало не єдина велика ділянка дикого бору, де тривалий час відбуваються бойові дії. Це створює чимало особливостей у веденні війни. Проблеми, з якими стикаються військові на інших напрямках, а також засоби, що є дієвими десь, тут можуть сприймати зовсім по-іншому.

«Це скоріше за все наша FPV-шка. Але давайте за деревом поки постоїмо», — пропонує боєць на позивний Бахмут, що зустрів кореспондента та веде його лісом до позицій. За кілька секунд до того усі почули характерний звук дрона.

Майже усі бійці, з якими вдалося поспілкуватися, підтверджують: у цьому лісі роль FPV-дронів не така, як на інших ділянках фронту. Між дерев значно легше сховатися самому, і тут значно складніше керувати безпілотником.

«Тут же не просто посадка. Тут справжній ліс. Глянь прямо — яка видимість між дерев?» — пояснює Бахмут, дочекавшись, поки звук FPV затих та можна рухатися далі.

Така ж ситуація і з протитанковими керованими ракетами (ПТУР), які значно складніше використовувати в умовах щільного лісу. Утім, є ще чимало засобів ураження, які створюють проблеми як для українських військових та і для ворога. Навколо ділянки лісової дороги, де рухався наш Hummer, багато уражених автівок та техніки, що не встигла проїхати та попала під обстріли ворога. Українські бійці уточнюють, що такі ж самі ділянки є і на логістичних шляхах росіян. Міномети та артилерія Сил оборони нищать російську техніку на окупованій частині лісу.

«Коли жінки та діти тікали в бік Європи, ми намагалися прорватися в бік України» — історія 26-річного командира розрахунку Азову

На позиціях мінометників гостей зустрічає командир розрахунку Сорек. Веселий та позитивний чоловік перебуває на цьому напрямку з вересня. Йому лише 26 років, проте уся його команда ще молодше.

«Ось тут влучив російський 152-мм снаряд. Пробив нам трохи прохід, але все ок», — розповідає Сорек, проводячи «екскурсію» по позиції. Бійці дуже пишаються своїм бліндажем, називаючи його максимально комфортним та безпечним, наскільки лише може бути в цих реаліях.

Згадуючи про свій шлях у ЗСУ, Сорек каже, що раніше не мав військового досвіду, і жартує, що навіть був «у розшуку» військкомата до повномасштабного вторгнення. Початок війни зустрів в Польщі, де жив певний час. Вже 26 лютого 2022 року Сорек мчав через кордон у напрямку України.

«Зараз згадую — і навіть трохи мурашки по тілу. Усі пам’ятають оці черги, жінки та діти тікали через кордон в Польщу, а ми, навпаки, в Україну. Я не один був — цілий автобус чоловіків. Звичайні хлопці, хтось значно старше за мене, хтось мого віку», — згадує командир.

Сорек кілька разів зауважує, що у нього не було вибору і він був зобов’язаний повернутися та долучитися до захисту країни. Коли журналіст уточнює, що вибір все ж таки був і чоловік міг досі залишатися в безпеці в Польщі, Сорек, здається, навіть не дуже розуміє, про що мова.

«Я знав, що багато моїх друзів підуть на війну. Здається, не було витрачено й хвилини на роздуми, чи треба повертатися в Україну. Було тільки багато думок — як би швидше, куди треба іти тощо».

За два роки чоловік пройшов шлях від територіальної оборони до участі в бойових діях в якості піхотинця бригади Азов. Певний час Сорек навчав стрільбі з кулемета новобранців Азову, а потім очолив мінометний розрахунок.

«Він старше мого діда» — міномети 1930-х та 1940-х років та наступ росіян очима мінометників

Сорек сперечається зі своїм побратимом. Вони намагаються згадати точний вік їх міномета. Через кілька хвилин дійшли згоди: зброю, з якою розрахунок працює зараз, випущено в 1942 році. Зовсім нещодавно вони користувалися мінометом 1938 року, який тепер передали на інші позиції, та він продовжує «нести службу». На подив, ніхто на зброю не скаржиться.

«Він працює! І працює добре. Є трохи проблем з роботою на максимальних відстанях, все ж таки роки експлуатації беруть своє. Я навіть не можу собі уявити, скільки з нього було зроблено пострілів загалом. Але якщо не впиратися в максимальні відстані та ще й мати „розуміння“ зброї, вміти під неї підлаштуватися, то він працює чудово», — стверджує Сорек.

Чоловік уточнює, що цей міномет старіший за його діда. Але саме ця зброя допомогла зупинити наступ росіян, який відбувався на цьому напрямку взимку. Коли чоловік згадує той час, його очі загоряються.

«Це було дуже жорстко. І дуже весело. Роботи було багато. Десь 1400 кілограмів мін ми накидали по ворогу за кілька днів. Зазвичай як? Ми отримуємо дані від розвідки, швиденько наводимося, „кидаємо“ по координатах. З повітря підтверджують, чи добре працюємо, чи треба підкорегувати, чи вже знищена ціль. А тоді нам просто давали інформацію про велике скупчення сил противника, і ми кидалися від ранку до вечора, можна сказати — жили біля міномета».

Хоча позиції мінометників добре замасковані та знаходяться на певній відстані від «нуля», мінометники все одне працюють у наднебезпечних умовах. Ворог «полює» на їхні позиції і прямо під час ведення вогню по окупантах може прилетіти «відповідь».

«Ось коли був штурм, нам дали координати. Ми біжимо до міномета, а тут КАБи літають над головою, ворожі снаряди свистять. Я кричу хлопцям: треба працювати, немає часу чекати. І працювали прямо в таких умовах», — згадує командир.

У ту мить він ще не знає, що прямо цього ж дня у нього буде додатковий привід згадати ці події…

«Наші міни працюють дуже добре. Найкращі, з тих, що ми мали» — про українське виробництво снарядів

Перша частина дня на позиціях Сорека пройшла спокійно, команди на стрільби не було. Навіть у глибокому бліндажі постійно чутно вибухи, вони майже не припиняються. Якщо вийти назовні і постояти пару хвилин, можна почути свист снарядів. Час від часу вибухи стають значно гучнішими, але бійці кажуть: «Це не по нас. Це далеко». Під словом «далеко» люди на передових позиціях мають на увазі влучання в сотні метрів від власного бліндажа або навіть ближче.

Дочекавшись відносного «затишшя», кореспондент NV у супроводі бійця з позивним Бахмут вирушають на сусідню позицію азовців. Для цього потрібна пробіжка лісом.

«Тут улітку постійно пожежі. Хвоя, достатньо маленького вогню — і вже буде палати», — коментує Бахмут, переступаючи через повалені та згорілі дерева.

Військова, яка побажала залишитися анонімною, додає, що влітку хлопцям буває складно дихати від диму пожеж. Якщо полум’я розгорається, доводиться залишати бліндажі та займатися гасінням.

Після пробіжки нас зустрічає командир іншого розрахунку — Чіпс. Він каже, що позивний обирали колективно і це частина гумору, який зрозумілий тільки бійцям його розрахунку. З’ясовується, що той самий міномет 1938 року передали саме на цю позицію. Бійці також підтверджують, що міномет може ефективно працювати, незважаючи на те, що йому 86 років.

На позиції Чіпса — багато снарядів, що зовнішньо відрізняються від тих, що журналіст бачив раніше. Команда пояснює, що це нові 120-мм снаряди українського виробництва. Оглядаючи міни, кореспондент знайшов маркування 2023 та 2024 років.

«Нещодавно прийшов ящик, ми відкриваємо — а там ще фарба не просохла. Тобто, судячи за все, вони ось з виробництва — і одразу до нас. Ну, це добре, так і має бути», — каже навідник на позивний Рак. Чоловік не так давно отримав травму голови, знаходячись на позиціях. Пройшов лікування та повернувся до лав Азову.

Журналіст згадує чутки про низьку якість снарядів українського виробництва. Багато подібних коментарів розповсюджується в соціальних мережах, імовірно, не без допомоги пропаганди ворога. Натомість бійці дуже високо оцінюють ці міни.

«Працює дуже влучно. Я не можу казати за інші позиції, хто саме їм поставляє, чи поставляє такі самі, чи ні. Те, що приходить нам, можна сказати — це найкращі з тих, що ми мали. Ніякої „зради“ не бачимо», — каже командир Чіпс.

Бійці згадали, що восени 2023 року отримали невелику партію геть поганих снарядів, імовірно, зі старих баз збереження закордоном. Проте це скоріше виняток.

«Зараз знов підемо пулятися» — робота з позицій Азову та спроби росіян знайти їх

Ближче до вечора журналіст NV повернувся на позицію Сорека і зробив це максимально вчасно. «Працюємо!» — варто було тільки почути це слово, як усі в бліндажі максимально швидко зібралися та вирушили на свої позиції. Командир щойно отримав дані про позиції противника — що швидше та точніше розрахунок зможе почати стрільбу, то більша імовірність завдати максимальної шкоди ворогу. За лічені секунди звучить команда «Постріл!» — з міномета викидається перша міна і вогнева куля. Кілька залпів поспіль — і командир дає команду на маскування. Міномет треба сховати.

«Ніби нормально відпрацювали, але зараз чекаємо на підтвердження. Думаю, зараз знов підемо пулятися», — каже Сорек, уважно дивлячись у планшет.

«Позиціє, на вас наводиться руснява арта», — раптом лунає в рації.

Це майже нічого не змінює в поведінці розрахунку, хіба що бійці не знімають шоломів. Вони запевняють, що позиція максимально міцна. Для того, щоб її зруйнувати, ворожі постріли мають бути ідеально точними.

Зазвичай, якщо ворог визначив позицію, з якої по ньому вели вогонь, то відповідь може прилетіти за кілька хвилин. Проходить пів години напруженого очікування, та обстрілу не сталося. Навпаки, штаб передає нові координати для роботи розрахунку. Тепер роботою командує інший боєць, бо командир мав терміново залишити позиції.

Нова партія мін, випущених по ворогу, приносить результат. Стало відомо, що розрахунок працює по ворожих бліндажах, і дрон зафіксував максимально ефективні влучання. Одразу після цього рація знов проінформувала про спроби навести російські гармати на позиції Азову. Цього разу ворог зробив кілька пострілів, та, судячи з усього, його уявлення про розміщення позицій було дуже неправильним.

«Вони вас шукають, дуже активно. Але поки не розуміють», — доноситься інформація з рації.

«Може, насварити хочуть. Скажуть — все, звільняємо!» — чому командира терміново викликали в штаб

Пам’ятаєте, командир Сорек отримав наказ залишити позицію? Йому наказали вирушати в штаб.

«Може, насварити хочуть. Скажуть — все, звільняємо! Погано працював», — сміється військовий.

Чоловік повернувся на позиції лише за кілька годин. І без того веселий Сорек посміхався ще більш широко. З порогу повідомив побратимам, що отримав Золотий Хрест — одну з найбільш почесних нагород у війську. На нагородженні йому пояснили, що відзнаку йому надано за героїзм та вдалі дії під час опору зимовому штурму росіян.

Побратими вітають командира та жартома натякають на святковий стіл, який він тепер зобов’язаний накрити.

«Це моя перша така серйозна нагорода. Раніше ще була нагорода від МВС, бо Азов — частина Нацгвардії. Але Золотий хрест я не очікував, звичайно. Ще й за підписом [колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія] Залужного», — пишається Сорек.

Відповідаючи на питання про мрію, він каже, що не бажає великої кількості нагород, отримання високих посад або звань: «У мене єдина мрія є — щоб звільнили полонених. Там є і ті, кого я знаю».