Текст написано у співавторстві з Вікторією Войцицькою, народним депутатом Самопомічі
В четвер Верховна Рада конституційною більшістю прийняла проект Закону “Про Вищий антикорупційний суд” у так званій “компромісній узгодженій” редакції. Чи було це рішення насправді компромісом, у якому відображаються інтереси не лише президента, а й українців? Пропонуємо зробити невеличкий екскурс прийнятою редакцією та розібратись, що ж насправді отримали українські громадяни, а що залишилось за президентом.
Почнемо з позитивних моментів. Підсудність антикорупційного суду дійсно була змінена та звужена до справ, що розслідуються НАБУ. Це можна з натяжкою вважати перемогою, адже така підсудність закріплена не в самомі тілі закону, а лише в положеннях процесуального законодавства, зміни в які можуть легко загубитися в перехідних положеннях будь-якого великого законопроекту.
Також відповідно до нової редакції критерії до кандидатів є більш адекватними та чіткими, а новостворений суд розпочне свою роботу після призначення 35 суддів. Але і це можна вважати лише напівперемогою, оскільки сам процес створення суду залежить від швидкості внесення президентом та прийняття Верховною Радою ще одного законопроекту.
Але на цьому трюки не закінчуються
На цьому все. Всі позитині моменти закінчуються, коли починаєш з’ясовувати, як у “компромісній” редакції з вирішальною роллю міжнародних експертів, які ніби то мають бути представлені у Громадській раді міжнародних експертів. Саме “ніби то мають бути представлені”, тому що насправді міжнародних експертів у ній тепер може не бути взагалі. Виявляється, що Громадська рада міжнародних експертів може на сто відсотків складатись з громадян України, а міжнародними експертами тепер можуть бути виключно прокурори чи судді, які працювали над корупційними справами в будь-яких іноземних країнах чи то Росія, чи Нова Гвінея.
Хто ж буде пропонувати цих міжнародних експертів? Це буде не ЄС та навіть не Світовий банк чи ОЕСР, які були основними донорами всіх реформ в Україні, а Рада Європи та ОБСЄ – організації, вплив росіян на які за останній час став аж занадто очевидним. Можна уявити цей “блискучий” список потенційних міжнародних експертів від цих організацій, серед яких “найкращих” обиратиме ВККС. При чому, обиратиме повністю на свій розсуд та за своїми правилами без обов’язку звітувати перед кимось за зроблений вибір.
Але уявімо, що під тиском громадськості вдалося сформувати дійсно незалежний склад Громадської ради, яка у новій редакції поставлена ще в гірше становище ніж було до цього. По суті, вона тепер не має жодної інституційності та реальних повноважень, а перетворюється у такий собі придаток ВККС, який не може ні приймати самостійні рішення, ні навіть проводити власні засідання. Остання буде визначати та затверджувати порядок її роботи, а отже і фактично контролювати діяльність.
Єдиною функцією міжнародників залишається участь в спільних з ВККС засіданнях, за яку вони й отримуватимуть фінансування. Все інше, таке як перевірка анкет щонайменше сотні кандидатів, їх дослідження та обговорення, має здійснюватись шістьма міжнародними експертами pro bono. Щоправда дещо полегшує діяльність Громадської ради той факт, що здійснювати перевірку всіх кандидатів відповідно до нової редакції зовсім не обов’язково. Кого саме перевіряти та як, міжнародні експерти зможуть вирішувати самостійно, якщо, звичайно, це не визначить їм ВККС.
Якщо їм все ж таки, без проведення засідань, без фінансування та створення будь-яких організаційним умов вдасться встановити недоброчесність якогось кандидата, єдине, що вони можуть зробити, це ініціювати розгляд цього кандидата на спільному засіданні. І тут починається найцікавіше. Рішення щодо відповідності цього кандидата може бути прийняте половиною складу ВККС за умови, що за нього проголосували три міжнародні експерти. Якщо хтось не помітив, то у законопроекті написано саме “прголосували”, а не підтримали. Тобто, якщо навіть весь склад Громадської ради проголосує проти, рішення все одно буде прийняте, бо за нього ж “проголосували” міжнародні експерти. Здається, що ніхто не помітив різницю між поняттями “взяти участь в голосуванні” та “підтримати рішення”.
Але на цьому трюки не закінчуються. На голосування може ставитись рішення не лише про відповідність, а й невідповідність кандидата вимогам. Схема виглядає приблизно так: для “потрібного” кандидата голосується рішення саме про його невідповідність, яке, звичайно, не підтримується ВККС і провалюється. Отже, цей кандидат автоматично стає таким, що “відповідає” вимогам та може бути суддею антикорупційного суду.
Окрім того, як і в попередній редакції з процесу відбору повністю викидається Громадська рада доброчесності, висновки якої могли стати хоч якимось запобіжником.
Як бачимо, невеличкі поступки президента у питанні підсудності аж ніяк не перекриваються поступкою, за яку проголосували понад 300 депутатів, - незалежність новоствореного суду. Прийняті норми, безперечно, погані, але в жодному разі не повинні поставити хрест на надіях тисяч українців. Так, вони дають можливість президенту створити керований суд, але наше завдання, як народних депутатів, та ваше, як громадськості, не дати йому використати ці можливості.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени