Донбас як пастка. Як Україна перевертає хід війни

Звідси виникає ризик помилкового уявлення, ніби обидві сторони викладаються на повну в кожному бою. Україна, навпаки, послідовно змушує Москву кидати в бій усе, що є, сама при цьому за можливості економлячи ресурси. Це дає їй змогу вести бойові дії «імпульсами» — короткими періодами високої інтенсивності, з якими противник не встигає впоратися. Як показує теорія управління енергією в повітряному бою Джона Бойда, саме такі енергетичні сплески найчастіше і приносять перемогу. Ключ — грамотно розподіляти обмежені ресурси, щоб створити потрібний дисбаланс у потрібний момент. Терпіння тут вирішує все.

Терпіння тут вирішує все

Наразі в України є всі основні елементи сучасної об'єднаної армії, навіть якщо частина з них працює «на знос». Завдання — об'єднати їх на рівні командування і навчитися правильно застосовувати. А для цього важливо не тільки мати досвід, а й мислити в межах правильної наукової моделі.

Саме оперативна майстерність і військове мистецтво можуть переломити те, що здається оперативним глухим кутом на полі бою, — якщо такий глухий кут узагалі існує. Часто повторювані скарги на брак піхоти — це важлива підказка. Україна веде активну кампанію з мобілізації та пропонує контракти з бонусами для добровольців, і, за повідомленнями, це дає можливість укомплектовувати частини. Найімовірніше, «брак піхоти» — це не стільки дефіцит особового складу, скільки брак життєздатних позицій, де цю піхоту можна ефективно використовувати. Будь-яка оборона сьогодні має бути глибоко ешелонованою: позиції, які перебувають під вогнем, швидко виявляють і знищують.

Подивіться, наскільки наполегливо й ефективно б’ються українці там, де є можливість сховатися і зосередити сили. У таких місцях, як Торецьк або Часів Яр, — у щільній міській забудові — для ведення бою просто необхідна певна концентрація піхоти. Росіяни не можуть прорватися туди без запеклих боїв. Україна не стільки відчуває брак бійців, скільки обирає, де і коли варто битися.

Контрнаступальні операції були неминучі — і триватимуть. Лінія фронту сьогодні стала «пористою» — і це не випадково, а тому що цього вимагає ситуація. До того ж Москва винесла з минулого хибні уроки. Той факт, що карта Донбасу стала трохи червонішою, нічого не означає, крім одного: остання підтверджена в цьому районі присутність була в них. Як показали численні українські місцеві контратаки, удавані успіхи можуть зникнути в одну мить.

Але це працює в обидва боки: якщо українські сили переходять до наступу, вони повинні робити це масштабно. Кожна ротація, кожна велика логістична операція тепер потребує окремого, заздалегідь спланованого підходу. Це не той бойовий ритм, до якого звикла більшість військових професіоналів.

Переходячи від оперативних завдань до щотижневого огляду фронтів, з огляду на те, що і українське, і московське командування проводять реорганізацію, я вирішив відмовитися від розподілу на Північний, Східний і Південний театри воєнних дій. Навіть битви під Харковом і в Запорізькій області логічніше розглядати як допоміжні — це відволікальні удари, покликані відвести увагу України від головного удару на Донбасі. Період, коли було доцільно розширювати зону бойового зіткнення в напрямку Сум через Харківську область, уже завершено.

Херсон, Крим і акваторія Чорного моря, фактично, утворюють окремий фронт — не стільки за географією, скільки за характером: тут ворога можна дістати тільки шляхом подолання водних перешкод. Цей фронт іще може виявитися вирішальним — адже паливне постачання цього напрямку постійно перебуває під українськими ударами. Наступальна операція з обходу російських позицій тут можлива, але пов’язана із серйозними ризиками і складнощами на рівні оперативного планування.

Донбас залишається епіцентром сухопутних боїв. Крах української оборони можливий тільки в разі втрати Донбасу — і Москва весь цей час ставила на це. Але сьогодні стає дедалі очевиднішим: нездатність Росії захопити регіон може стати передвісником краху самого путінського режиму. Ці ідіоти поставили на Донбас занадто багато, щоб дозволити собі програти.

Суми

Минулого тижня в районі Сум особливих змін не відбулося. Окупанти, які застрягли в прикордонних селах, залишаються в облозі — вони не в силах просуватися вперед і все гірше утримують свої позиції під безперервним тиском українських військ. Москва безглуздо втрачає людей, аби формально зберігати присутність у Сумському районі, тоді як і з російського боку — у містечку Тьоткіно Курської області — складається така сама картина: цвинтар для росіян, які намагаються втриматися під натиском безпілотників.

Північнокорейські війська також перебувають у цьому районі, але відіграють виключно оборонну роль. Схоже, Пхеньяну не сподобалося, що тисячі солдатів гинуть у «м'ясних штурмах», аби вибити українські сили з Курської області. Хоча, навряд чи це означає, що Північна Корея вчинить інакше, якщо сама коли-небудь нападе на Південну.

Харківська область

Протягом кількох тижнів район Вовчанська залишається запеклішим полем бою, ніж прикордоння Сум і Курської області. Кількість атак із боку росіян зросла: якщо у вересні їх було пів дюжини на день, то тепер — понад два десятки. При цьому вони не просунулися ні на крок. Операції в Харківській області, схоже, для них вічно приречені на провал.

Маючи недостатні резерви, щоб узяти під контроль або утримати плацдарми за Вовчою, Москва, найімовірніше, переслідує іншу мету: не допустити перекидання 16-го корпусу ЗСУ на допомогу силам у Куп’янську. Схоже, що 2-й корпус — один із тих, хто регулярно «віддає» свої бригади іншим з'єднанням і переважно контролює відносно спокійну західну ділянку Харківського фронту. Проте обстановка під Куп’янськом вимагає, щоб саме 2-й корпус прикривав підступи до Харкова, тоді як 16-й корпус повинен стримувати спроби 6-ї загальновійськової армії Росії прорватися до Куп’янська через річку Оскіл.

Куп’янськ

І тут російські війська останнім часом практично не домоглися просування, хоча атаки тривають, і погіршення українських позицій залишається вірогідним, якщо не буде проведено великомасштабний контрнаступ із метою ліквідації ворожого плацдарму на західному березі Осколу. Перші ознаки такої операції, можливо, уже з’явилися — українські сили почали просуватися в бік трубопровідних виходів на північ від Куп’янська, які московські війська раніше використовували як бази. Подивимося, чи отримає цей наступ продовження.

Москва все ще намагається обвалити українську оборону на східному березі і перекинути більше диверсійних груп на протилежний бік. Щоб унеможливити можливість, що Україна витіснить війська РФ із лісів уздовж Оскола — які слугують трампліном для наступу на Куп’янськ, — 1-ша танкова армія хотіла б прорватися до Петропавлівки, відкинувши 10-й корпус ЗСУ назад до берегів Оскола.

Попередні спроби оточити Куп’янськ уже провалилися, і поточна, схоже, приречена на ту саму долю. Перші ознаки того, що росіяни починають звужувати масштаб наступу, усвідомивши, що переоцінили свої сили, зазвичай виражені у спробі зблизити «щелепи» охоплення. Якщо їм не вдається обрушити весь оборонний сектор Куп’янська відразу, то відрізати хоча б північний фланг — усе ж таки краще, ніж нічого.

Я бачу щонайменше рівні шанси на те, що українці почнуть контрнаступ із метою закріпитися в лісистому районі площею приблизно сто квадратних кілометрів на північ від Куп’янська — тому самому, що Москві конче потрібен для збереження тиску на українську оборону й утримання плацдарму за Осколом. Щойно листя з дерев опаде, а погана погода створить «вікна» без активності дронів, місцевість розділиться на окремі ділянки щільних посадок, що цілком піддатні плановій зачистці, утриманню й контролю в рамах контрнаступальної операції.

Успіх у цьому районі фактично врятував би Куп’янськ. Після цього Україна отримала б шанс почати поступове витіснення ворогів далі на південь.

Сіверський Донець

Москва, як і раніше, активна в долині Сіверського Дінця, хоча минулого тижня прогрес був незначним. Захоплено невеликі території поблизу Сіверська, тривають атаки вздовж річки біля Дронівки, а також спостерігаємо незначне укріплення на східному березі Нітріуса — на цьому все.

Схоже, що рашистські сили більше не надають особливого значення Боровій, зосередившись на ударах по південному флангу 3-го корпусу, прагнучи прорватися до Сіверського Дінця північніше Лиману. Проте залишається серйозний ризик того, що 3-й корпус завдасть удару по правому флангу 20-ї армії, а десятикілометровий прорив може відрізати її передовий клин. Якщо фронт під Куп’янськом удасться стабілізувати і чинити тиск на 1-шу танкову армію, відволікаючи її увагу від лівого флангу 3-го корпусу, це завдання стане значно простішим.

Лиман, очевидно, посідає друге місце в списку пріоритетів Москви після Покровська. Контроль над ним і прилеглими районами дає змогу противнику тримати Слов’янськ під постійною загрозою ударів безпілотників. Більшість маршрутів, що ведуть у цю міську фортецю Донбасу, у такому разі виявляться вразливими для атак дронів. Це — «північна щелепа» останньої масштабної спроби Москви оточити урбанізовану частину Донбасу.

Українцям необхідно зірвати цей наступ із такою ж рішучістю, з якою вони утримують Покровськ. Між 3-м і 11-м корпусами дійсно необхідно ввести ще один корпус. У поєднанні з відтісненням противника на Куп’янському напрямку це забезпечить Україні контроль над східним берегом Оскола. Якщо завдана загальновійськовим арміям (ОА) у цьому районі шкода виявиться досить серйозною, контрнаступ углиб Луганської області стає цілком можливим.

Однак наразі російський плацдарм не виглядає вразливим — найближчим часом його падіння малоймовірне. Міст, зведений через річку Жеребець — головний логістичний бар'єр у цьому районі, — простояв досить довго, щоб з’явилися знімки з дронів. Судячи з усього, за цей час орки змогли стягнути туди чимало ресурсів. Не найкращий поворот подій.

Костянтинівка

Хоча, з погляду Москви, це, по суті, єдиний фронт із Покровськом, Україна, як і раніше, розглядає ці дві ділянки як окремі з погляду організації корпусу. Велика частина 11-го корпусу, весь 19-й і частина 1-го корпусу вже протягом іще одного тижня практично повністю стримують просування ворогів. Спроби просунутися між Торецьком і Часовим Яром продовжили, але, судячи з усього, їх було повністю відбито.

Хоча ворожі сили можуть ховатися в руїнах, доправлення постачання до них залишається серйозною проблемою — видимість для дронів, як і раніше, висока. Руїни приховують рухомих людей набагато гірше, ніж дерева — навіть після того, як вони скинуть своє листя. Нездатність Москви використовувати Часів Яр і Торецьк як повноцінні плацдарми робить лобову атаку на Костянтинівку вкрай скрутною.

Імовірно, саме тому 8-ма загальновійськова армія перекидає свої резерви, щоб якось виправити хаос, улаштований 51-ю армією в районі Добропілля. Москва однозначно прагне захопити Костянтинівку, але, схоже, офіцери зуміли переконати Путіна в тому, що для цього спочатку доведеться її обійти, вийшовши до Дружківки і траси на Краматорськ. Зробити це з півночі буде вкрай складно: місцевість там відкрита, і 11-й корпус зможе жорстоко трощити будь-які спроби наступу від Костянтинівки так само, як це роблять 9-й і 7-й корпуси в Покровську.

Таким чином, основна загроза походить із південного флангу, і захист Костянтинівки безпосередньо залежить від розвитку подій у Покровську. Україні, на жаль, не варто надмірно економити сили в районі Костянтинівки — противник уже небезпечно близько.

Покровськ

Загалом Україна продовжує отримувати хороші новини з покровського фронту. Наступ Москви в напрямку Добропілля і північного логістичного маршруту до Покровська все ще зривається і відкочується назад. Становище росіян стало настільки відчайдушним, що на полі бою знову з’явилися масовані колони бронетехніки — з передбачуваними результатами.

Як з’ясувалося, просте посилення броні техніки не робить її невразливою для ударів дронів. БпЛА здатен доправити і міну, і протитанковий боєприпас. А щойно вийшла з ладу гусениця, броньований захист уже не рятує — руйнування техніки стає лише питанням часу.

Складається враження, що Москва цілеспрямовано намагається переконати закордонних спостерігачів у тому, що танки і бойові машини піхоти застаріли, щоб ті не оновлювали свої парки належним чином. Однак група Tatarigami нещодавно опублікувала черговий якісний звіт, у якому детально викладено плани Москви щодо відновлення якомога більшої частини танкового парку до 2030 року. Тож самі росіяни вочевидь вважають брак танків серйозною проблемою.

Напрямок Покровськ — Добропілля залишається вкрай гарячою ділянкою, де розгортаються запеклі бої між підкріпленнями, що намагаються утримати плацдарм через Казенний Торець, і українськими штурмовими підрозділами, які прагнуть їх звідти витіснити. У районі Никанорівки московським силам удалося трохи просунутися, але біля Дорожнього вони були зустрінуті українськими контратаками. Кілька спроб вирватися на схід з оточення, у яке потрапили частини 51-ї армії на захід від Казенного Торця, принесли лише незначний результат, тоді як масштабніші українські контратаки вдарили по іншому флангу.

Українські сили також завдали контрудару на північ від Полтавки, ударивши по флангу ворогів, які намагалися зі свого боку атакувати фланг українських підрозділів, що ведуть бої вздовж струмка в районі Шахового. Саме тут було помічено і розгромлено найбільшу за тиждень механізовану атаку противника — за оцінками, посилену роту або малий батальйон. Знищено кілька десятків одиниць техніки і не менше сотні піхотинців.

Тактика України на цьому етапі стала майже рутинною: дрони-розвідники фіксують рух за 10−20 кілометрів до лінії фронту, тож ворогів засікли ще коли вони проходили Очеретине. До моменту, коли ворожі сили перетнули річку Бичок і трасу Покровськ — Костянтинівка, українські дрони вже були в дорозі. Далі — просто ланцюжок знищення аж до Володимирівки, до якої дісталося, мабуть, 20% від початкової колони — і ті були добиті пізніше.

Мотоциклісти, що рухалися попереду бронетехніки, не зіграли жодної ролі: їх швидко заблокували і знищили. Хоча у мотоциклів і квадроциклів є своя ніша — особливо в електричних — як у логістиці, так і під час проникнення в тил, усе ж таки, якщо в тих, хто обороняється, є належна підтримка, такі мотогрупи просто перетворюються на «м'ясо».

Бої в районі Добропілля залишаться запеклими ще надовго. Москва вже направила туди всі наявні резерви й активно намагається змусити 8-му і 51-у армії координувати удар по 1-му корпусу в районі Шахового. Ще до початку наступу між Покровськом і Костянтинівкою я вказував на височини між Казенним Торцем і Бичком як на пріоритетну ціль для орків — і так воно і виявилося. Однак тепер, схоже, Москва настільки загрузла в цьому напрямку, що почала розпорошувати зусилля: одні атаки мають на меті закріпитися на плацдармі через Казенний Торець, а інші — не дати українцям відрізати цей самий плацдарм.

На мій погляд, початковий план України полягав у тому, щоб змусити противника ввести резерви в заздалегідь підготовлену пастку. Не думаю, що проникнення противника в такому масштабі було заздалегідь передбачено — це змусило Сирського і Драпатого діяти раніше запланованого. Однак, судячи з характеру оборони Покровська цього літа, метою явно було завдати удару, перебуваючи в невигідній позиції, але реалізувавши зрештою щось на кшталт маневру в стилі Манштейна. Просування Москви через Бичок на північ від ключового населеного пункту було занадто передбачуваним, щоб українські стратеги довірили цю ділянку другорядним силам. Замість того щоб ударити у вразливе місце між корпусами, росіяни потрапили просто в кліщі 1-го і 7-го корпусів.

Повідомлення України про втрати московитів продовжують бути підтверджуваними незалежними джерелами і витоками зсередини путінської системи, що вказує на достовірність нещодавньої заяви Зеленського про втрати росіянами 12 000 людей під час контрнаступу під Добропіллям із моменту його початку. Майже 60% із них — це безповоротні втрати, що є разючою статистикою. Це просто бійня, і тепер усерйоз постає питання: скільки ще 51-а армія зможе зберігати боєздатність? Якщо вона завалиться, 1-й і 7-й корпуси цілком можуть відновити лінію по Бичку, остаточно знявши загрозу оточення — не кажучи вже про захоплення Покровська або Костянтинівки в осяжному майбутньому.

Якщо Україні вдасться це, а потім вона зможе повторити подібне вздовж Оскола і Жеребця на півночі, ми станемо свідками зовсім іншої війни, ніж прогнозували експерти. І вже вкотре.

Проте оборона Покровська залишається на критичній стадії. Зіткнувшись із нездатністю перерізати місто, Москва почала спроби взяти його лобовою атакою. У бій вступає відновлена 2-а загальновійськова армія, яка тепер атакує позиції 7-го корпусу. Водночас 41-ша армія знову намагається захопити Котлине й Удачне, проте поки що без особливого успіху.

Схоже, Україна трохи перерозподілила сили в обороні Покровська — або, можливо, лише тепер прояснюються реальні зони відповідальності. Так чи інакше, немає ознак того, що 21-й або 12-й корпуси діють уздовж річки Солона до Новопавлівки. Натомість 9-й корпус було посилено бригадами, що формально належать до обох із них. 7-й корпус прикриває сам Покровськ і ділянку до вістря прориву під Добропіллям, тоді як 9-й утримує лінію вздовж річки Солона. Теоретично на цій ділянці могли б бути 12-й або 21-й корпуси, але накопичуються свідчення того, що корпуси не завжди командують бригадами, які вони організовують. Так, 33-ю механізовану бригаду, що формально входить до складу 20-го корпусу, було помічено в районі Добропілля під командуванням 1-го або 7-го корпусів — це вказує на те, що обмін бригадами між корпусами став нормальною практикою.

Судячи з усього, Драпатий — один із підлеглих Сирського, який має чудову репутацію, — завершив наведення ладу в складній і заплутаній системі управління українською обороною в цьому районі — такій, якою вона була протягом більшої частини 2025 року. Нині він, за наявними даними, працює на північному сході України — тобто в районі Оскола. Передвістя ще одного напрямку українського контрнаступу?

Так чи інакше, лінії вздовж Солоної та Казенного Торця мусово утримувати. Навіть якщо оркам удасться прорватися в центр Покровська, контроль над флангами перетворить цей штурм на їхній власний Сталінград.

Південна Вовча

Прогрес московитів у районі злиття річок Солона, Мокрі Яли і Вовча, а також у напрямку Гуляйполя помітно сповільнений за останній тиждень. Хоча Україна не робила нових масштабних контратак, наступальний імпульс орків, схоже, майже вичерпано. Очікувати нових просувань варто, переважно, на південній частині ділянки — саме тут карти найгірше передають реальний рівень контролю з боку росіян.

Усій їхній техніці та постачанню доводиться діставатися передової через більш ніж двадцятикілометрову зону на здебільшого відкритій рівнинній місцевості. Пересуватися вони можуть лише вузькими коридорами вздовж водойм, де зберігається рослинність, — і все це під постійним «прицілом» дронів.

Це пояснює, як 17-й корпус здатен одночасно прикривати лінію Гуляйполе — Покровське і фронт Оріхів — і до самого Дніпра. Тоді 20-й корпус, найімовірніше, тримає ділянку від Вовчої до Новопавлівки — якщо, звісно, між ним і 9-м корпусом дійсно немає ще одного.

Проте в напрямку Покровського у Москви все ще є потенціал для просування. Росіяни просунулися вздовж приток Вовчої до її основного русла, і річка Янчур може стати ще одним таким «коридором». Україна повинна буде втримати позиції біля Успенівки — це критична точка. Вишневе — ще один важливий вузол, який необхідно тримати.

Якщо Москву вдасться зупинити і не допустити подальшого просування на схід, то її тривалий наступ на захід від Вугледара, швидше за все, остаточно захлинеться. У такому разі контрнаступ на Велику Новосілку може стати вельми привабливою можливістю — особливо якщо виявиться, що загальновійськові армії Москви в цьому районі сильно виснажені.

Оріхів

Москва продовжує вести наступ у бік Запоріжжя, а не Оріхова, але без захоплення цієї української фортеці будь-яке просування вздовж Дніпра є абсолютно безглуздим. Україна наочно продемонструвала це минулого тижня, провівши невелику контратаку на фланзі рашистських позицій у цьому районі. Успіх операції ясно показав: Москва абсолютно не готова до штурму Оріхова.

Ця ділянка фронту, як і раніше, виконує здебільшого відволікальну роль — можливо, саме тому частина корпусу, якому доручено її утримання, працює на підтримку сусіднього 20-го корпусу. Вражає, як район, за звільнення якого українці пролили стільки крові, тепер став другорядним — адже ту саму залізницю, яку тоді прагнули перерізати, тепер можна легко вражати дронами.

Чорне море

Це, без сумніву, «найроботизованіший» фронт усього конфлікту: основну частину бойових дій тут ведуть дистанційно. Однак жертви від цього не стають віртуальними — російські оператори дронів продовжують цілеспрямовано бити по цивільних, навіть коли поблизу немає жодної військової активності.

Логічною відповіддю України стало повільне удушення Криму. На півострові практично не залишилося об'єктів, які українці в перспективі не можуть уразити, — а засоби ППО стали головною мішенню останніх операцій. Крім того, у Криму і на окупованій частині Херсонської області активно діють антимосковські партизани.

Як і в повітряних та морських боях, природні умови тут стримують темп бойових дій. Але Україна не дрімає — операції готують постійно. Часто першими свідченнями стають відео з вибухами в глибині імперії Путіна. В епоху мережевих технологій океани — радше канали доступу, ніж надійні бар'єри.

Переклад NV

Текст опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на substack.com

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV