І ти, Канаріс? Як начальник військової розвідки Третього Рейху таємно воював проти Гітлера і що про нього думають в Ізраїлі

Підтримував ідеї Гітлера

Коли 1905 року 18-річний Канаріс вирішив вступити до військово-морської школи, йому спочатку відмовили через надто низький зріст і худорляву статуру, але все ж таки прийняли. У Першу світову він був офіцером на крейсері Дрезден і став героєм, коли німецькі моряки потопили британські крейсери Гуд Хоуп і Монмут. У цю ж війну, оговтуючись від поранення, служив офіцером розвідки в Іспанії, а пізніше був капітаном підводного човна.

У 1920-х роках Канаріса відправили до японської Осаки, де він контролював нелегальне виготовлення підводних човнів для Німеччини. Це суперечило Версальському договору, проте він зміг налагодити співробітництво через іспанських та аргентинських посередників.

Коли 1933 року до влади в Німеччині прийшли нацисти, Канаріс підтримав їхні ідеї, хоча сам до партії не приєднався. Морському офіцеру імпонувало, що Гітлер пообіцяв переозброїти Німеччину та відновити німецький флот. Він не сумнівався, що його країні, яка оговтується від наслідків поразки у Першій світовій, зараз потрібен сильний лідер. Канаріс був готовий віддано йому служити, щоб робити спільну справу на користь Німеччині — так він це розумів у перші роки правління нацистів.

1934 року 46-річний Канаріс був командувачем військово-морської бази у Швайнемюнде й готувався до виходу на пенсію. Але під новий 1935 рік Гітлер викликав його у Берлін і несподівано запропонував посаду керівника Абверу — секретної військової розвідки Німеччини та дав звання адмірала. Так почалася їхня співпраця.

Попередив про напад на Польщу

Американський військовий історик Девід Алан Джонсон у статті Начальник німецької розвідки Вільгельм Франц Канаріс пише, що насправді адмірал став антинацистом іще за пів року до призначення на цю посаду. Він не міг пробачити фюреру так звану Ніч довгих ножів 30 червня 1934 року, коли той наказав стратити сотні своїх політичних суперників. І, цілком можливо, учорашній моряк погодився стати «очима і вухами» Гітлера, виношуючи помсту.

«Серед убитих був Ернст Рем, його колишній друг і начальник штабу Гітлера, — пояснює Джонсон. — Після цього Канаріс став заклятим ворогом Гітлера. А у день початку Другої світової війни він передбачив, що перемога Гітлера означатиме катастрофу».

За словами військового історика, Канаріс разом з іншими змовниками ще 1938 року готував арешт Гітлера, але після Мюнхенської конференції план довелося відкласти. Коли 22 серпня 1939 року у Берхтесгадені Гітлер оголосив вузькому колу підлеглих про свої плани вторгнення до Польщі, Канаріс стояв у глибині кімнати й нишком усе записував у блокнот — хоча це було заборонено. Того ж дня він поїхав до Мюнхена і віддав свої записи полковнику Гансу Остеру, одному з антигітлерівських змовників, той передав їх нідерландському військовому аташе в Берліні. У результаті попередження Канаріса, Велика Британія та Франція привели свої війська в стан повної бойової готовності й пообіцяли Польщі допомогу у разі нападу Німеччини.

У червні 1940 року, відразу після капітуляції Франції, Канаріс зробив запис у своєму щоденнику, який наприкінці війни стане доказом для вироку:

«Якщо Гітлер переможе, це, безперечно, буде кінцем Німеччини. А якщо Гітлер програє, це також буде кінець Німеччини та нас самих, тому що ми не змогли його позбутися. Не можна пропускати нічого, що могло б скоротити цю війну».

Диригент Чорного оркестру

Найкращим способом для цього Канаріс вважав дезінформувати фюрера при кожній можливості, і він робив це постійно. Наприклад, через кілька тижнів після вторгнення в Польщу головний розвідник Німеччини збрехав командуванню Рейха, що французи нібито планують масовану атаку в районі Саарбрюккена — опорного пункту німецької лінії. А перед вторгненням Німеччини до Норвегії у квітні 1940 року Канаріс надав неправдиву інформацію про те, що британський флот начебто надіслав попередження знищити німецькі транспортні засоби при спробі висадити десант. Гітлер не скасував вторгнення, обстрілів із боку британського флоту не було — але він подумав, що супротивник просто злякався.

Канаріс об'єднав довкола себе близько тридцяти однодумців із-поміж високопосадових офіцерів, дипломатів, юристів — і через них надавав союзникам усю відповідну військову, технічну та наукову інформацію про Німеччину. Пізніше у гестапо цю таємну організацію назвуть Чорним оркестром.

Одного разу на порозі британського посольства в Осло клерк знайшов пакунок, що містив багато технічних креслень і документів. Коли їх розглянули в британському розвідувальному бюро у Лондоні, то були шоковані: папери містили плани найсекретнішої зброї Німеччини, включно з радарами, системами спостереження на основі рентгенівських променів, самонавідною торпедою та керованою ракетою Фау-2. Записка, яку Канаріс розпорядився покласти до пакунка, повідомляла, що цю інформацію надав «доброзичливий німецький учений».

Великою заслугою Канаріса був зрив планів Гітлера із захоплення Гібралтару у жовтні 1940 року під кодовою назвою Операція Фелікс. Якби він удався, Німеччина змогла б відрізати Британію від своїх військ у північній Африці. Це могло б дозволити німецькому фельдмаршалу Ервіну Роммелю та його Африканському корпусу перемогти 8-му британську армію та захопити Суецький канал і виграти кампанію у північній Африці.

Але Канаріс таємно, за допомогою своїх агентів, зміг переконати іспанського диктатора Франсіско Франко не пропускати німецьке військо до Гібралтару через свою країну. Канаріс пояснював, що Гітлер не наважиться вдертися, бо не має ресурсів, натомість союз із ним у цьому питанні матиме жахливі наслідки для Іспанії. І Франко дослухався до цих слушних аргументів.

А коли в листопаді 1942 року війська союзників висадилися у Касабланці, Алжирі й Орані, це стало величезним сюрпризом для Гітлера та його генералів. А для Канаріса — ні, бо він мав інформацію про підготовку до висадки ще за місяць до неї, проте знищив звіт. Так само 1944 року він запекло переконував військове керівництво і фюрера, що не варто боятися висадки союзників у Нормандії, бо це точно не те місце, де може з’явитися десант.

Останній провал коштував Канарісу посади. Звільнивши його у лютому 1944 року, Гітлер призначив очільником Абверу Вальтера Шелленберга, проте адмірал примудрявся й надалі передавати інформацію союзникам через своїх агентів.

Канаріса заарештували восени того ж року після того, як його ім'я спливло в розслідуванні замаху на Гітлера 20 липня. На допитах у штаб-квартирі Гестапо, а пізніше у берлінській в’язниці він усе заперечував і не назвав жодної людини, яка на нього працювала. Пізніше Канаріса перевезли до концтабору у Флоссенбюрзі, де побитого й замордованого повісили разом з іншими заколотниками. А через тиждень після його смерті цей концтабір визволили військові США. Тіла адмірала вони не знайшли — ймовірно, його спалили.

Воєнний злочинець чи герой?

У 2009 році професор Єврейського університету в Єрусалимі Дані Орбах видав книгу Німецький опір Гітлеру, в якій спливли ще кілька цікавих фактів із біографії начальника Абверу.

«Дізнавшись про заплановані каральні акції у Східній Європі, Канаріс урятував декілька сотень євреїв і поляків, забезпечивши їх новими документами й під виглядом депортованих шпигунів переправивши до Іспанії та Португалії, — пише Орбах. — Це надзвичайно захоплива історія, якою донині цікавилося лише вузьке коло інтелектуалів».

За інформацією професора, серед близько 500 урятованих був Іцхак Шнеерсон — уродженець українського міста Миколаїв. Його вивезли з Варшави до Берліна, а пізніше переправили з підробленими документами до США. Згодом Шнеерсон став однією з найвпливовіших фігур серед релігійних юдеїв.

Після публікації цієї книги до Єрусалимського інституту Голокосту Яд-Вашем почали надходити запити від релігійних організацій про визнання адмірала Праведником народів світу. Проте спецкомісія відмовилася реабілітувати Канаріса, пославшись на те, що все ж таки він мусить розділити відповідальність за злочини нацистів.

«Процес ідеологічних змін, які пройшли такі, люди як Канаріс — справжня дилема, — вважає Орбах. — Адже частина з них були членами нацистської партії й згодом перетворилися у найсерйозніших противників режиму».

Також є відомості про те, що Канаріс мав контакти з мельниківським крилом Організації українських націоналістів. Міхал Шміґель, доцент кафедри історії Університету Матея Бела в Банській Бистриці, з’ясував, що адмірал вів тісні переговори з провідником ОУН (м) Андрієм Мельником, зокрема про створення незалежної української держави під німецьким протекторатом. Чи були ці наміри щирими, чи маніпулятивними в обмін на підтримку — нині складно дати оцінку.

У Німеччині до Канаріса ставляться неоднозначно. Хтось із дослідників вважає його героєм, інші вважають, що він просто був амбітною людиною і вів власну гру. Але те, що глава розвідки був особистим ворогом Гітлера, не заперечує ніхто.