Американський фінал

У середині літа 1922 року капелу взяв під своє крило поважний американський продюсер Макс Рабінов. Будучи уродженцем Російської імперії, він спеціалізувався саме на просуванні колишніх земляків на підмостках обох Америк.

Вже 5 жовтня хор Кошиця, в який влилася свіжа кров заокеанської діаспори, співав на сцені престижного Carnegie Hall. Тоді ж у Штатах вперше прозвучав Щедрик — відтоді почалася американська історія цієї пісні.

А хористи відчули всі радощі та печалі заокеанського шоу-бізнесу.

За кілька наступних місяців вони дали концерти у понад 30 містах США.

Зате Рабінов показав Кошицеві, що таке справжня слава. "У Чикаго на станції потрапили прямо в руки фотографів, і вони мучили нас близько години, — згадував маестро. — Після ланчу в готелі Аудіторіум 20 авто у строгому порядку повезли нас на огляд міста. На моєму автомобілі красувалося здоровенне простирадло з написом Олександр Кошиць. Серед цієї красивої кавалькади полісмени на мотоциклах зупиняли шалену метушню міста. Ми не звикли до таких почестей".

Останній концерт першого турне Штатами відбувся 9 грудня, а наступного дня хор Кошиця вже співав у мексиканському Монтерреї.

У Мехіко вдалося продати квитки одразу на два концерти, які відбувалися в один день, 25 грудня, на стадіоні для кориди Plaza de Toros El Toreo. Перший із них зібрав 32,6 тис. слухачів.

Після великого туру Латинською Америкою хор повернувся до США. За порадою Рабінова до нової програми Кошиць ввів твори російських композиторів. Гімни співати перестали. У пресі в матеріалах про капелу раз у раз стало з'являтися словосполучення Little Russia (Малоросія) як синонім України. Імпресаріо стверджував, що це піде лише на користь справі.

Ні маестро, ні його хористи не змогли довго виступати в таких умовах — 7-го травня 1924 року в Нью-Йорку капела дала свій останній концерт.

У статті використані матеріали книги
Тіни Пересунько Світовий
тріумф Щедрика — 100 років культурної діпломатії України
(збірник архівних документів),

Київ, Видавництво АртЕк, 2018.