Обід з Уляною Супрун

Голова міністерства охорони здоров’я їсть вівсянку і розповідає, які зміни чекають її вотчину найближчим часом, пояснює, чому залишила місце топ-менеджера нью-йоркської клініки і поїхала в Україну, а під кінець стверджує, що сучасні українці дуже схожі на американців

Ольга Духнич

Щоб пообідати з виконуючою обов’язки міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, НВ очікує її в маленькій та порожній приймальні міністерства. Супрун збирається обідати на робочому місці, але затримується на черговій зустрічі.

— Ми викликали пані Супрун таксі, але воно підібрало когось іншого, тож маємо чекати на наступне,— пояснює прес-секретар.

— Міністерство не має службового авто? — дивуюся я.

— Ми у міністерстві принципово відмовилися від власного автопарку, це зайві витрати, яких наша політика не підтримує,— наче відрізає моя співбесідниця.

Нарешті вона запрошує мене до Супрун. Прямуючи коридорами, я помічаю й інші зміни. Завжди неквапливе міністерство тепер нагадує військовий штаб під час бойових дій, а стіни закладу, замість звичних меморіальних портретів попередників, прикрашають фото волонтерів, військових, а також фото самої Супрун у компанії її чоловіка Марка.

З серпня 2016 року американка українського походження Супрун впроваджує свої правила управління охороною здоров’я. У минулому успішний американський лікар-радіолог, громадський активіст та один з лідерів Світового конгресу українців, зовні вона помітно відрізняється від типового українського чиновника високого рангу. У довгій низці очільників одного з найскандальніших українських міністерств вона — 21‑ша та перша, хто розпочав довгоочікувану медичну реформу. Причому, за словами самої Супрун, для реформи 2018 рік буде головний та показовий.

Віднині український бюджет буде фінансувати безпосередньо здоров’я українців, а не місця у лікарнях, українці самі обиратимуть лікаря первинної ланки, а держава гарантуватиме громадянам перелік послуг та ліків, отримати які можна буде безкоштовно, не вдаючись при цьому до хабарів та знайомств.

Так само безкомпромісно ставиться Супрун і до інтерв’ю з НВ: вимога україномовної в. о. міністра — текст має бути надрукований українською мовою

Голова відомства зустрічає нас у власному кабінеті з національним прапором на почесному місці. На столі аскетичний обід — на окремих білих серветках виставлені вівсяна каша, банан та склянка води. Вдягнута у спортивного крою куртку та светр, Супрун виглядає незвично для міністерського кабінету.

— Дівчата пропонували мені взяти якийсь салат або сендвіч, щоб було красиво. Але ми вирішили — хай буде чесно, я дійсно так обідаю щодня,— ніби виправдовується вона, запрошуючи нас до столу.

— Ви вегетаріанка? — цікавлюся я і, щоб підтримати обідню тему, прошу принести мені чашку чаю.

— Я не їм багато м’яса і, маючи іноді непередбачуваний графік, розумію, що каша, вода, банан — це здорове харчування, його легко забезпечити. Я отримую необхідну енергію і не голодна до вечора,— пояснює міністр і відсуває від їжі свій маленький макбук. Наліпка з пінгвіном на його поверхні заохочує: “Ріж гниль!”

Ми починаємо розмову не з реформи, яка, судячи з усього, буде “різати” старі порядки і створювати нові, а з ситуації, пов’язаної зi спалахом кору в країні.

— Міністерство сьогодні контролює ситуацію? — питаю я.

— Кором ми займаємося вже майже рік, але топ-новиною для масмедіа він став тільки два місяці тому, коли захворіла перша людина в Києві,— трохи стомлено реагує міністр.

Знаєте, вперше я побувала в Україні у 1974 році, тут не було нічого того, чим живе вільна людина, я побачила, як раб живе

За її словами, ще у січні минулого року міністерство отримало попередження ВООЗ, що через низький рівень вакцинації країна серйозно ризикує.

— Тому коли кір почався в серпні цього року, ми були готові, у нас вже був штаб з боротьби iз захворюванням. Ми закупили мільйон додаткових доз вакцин і посилили вакцинацію у трьох західних областях, де на сьогодні найбільша кількість хворих. За 2017 рік ми вперше за 10 років вакцинували 93% дітей віком одного року,— перераховує міністр, наче забувши про обід.

— То ж сьогодні спалах вже можна контролювати? — допитуюсь я.

— Спалах зникає за місяць-півтора, якщо в країні вакциновано 95% населення. На жаль, в Україні в останні роки ці цифри не перевищували 50%,— зітхає Супрун.

Тепер, за її словами, перед міністерством стоїть амбітне завдання — ревакцинувати та вакцинувати декілька мільйонів українських дітей, яких щеплення обійшло стороною.

— Ліків від кору немає, і це єдиний спосіб ефективно зупинити спалах хвороби. Ми також слідкуємо за статистикою нових випадків, їх останніми тижнями 600–700 на країну, без тенденції до зменшення.

Супрун визнає, що без системної вакцинації кожна з майже подоланих у цивілізованому світі хворіб може завдати Україні серйозних збитків.

— Але ж в Україні будь-які епідемії та спалахи хвороб одразу політизуються. Починають шукати винних, у вашій особі також, до речі,— я нагадую про нещодавні протести незадоволених роботою голови міністерства.

Супрун знову стомлено посміхається.

— Стан здоров’я народу будь-якої країни — це питання національної безпеки. На жаль, в Україні воно чомусь досі питання політичне. Я дуже сподіваюся, що ми як держава нарешті будемо обговорювати здоров’я стратегічно, тоді скандалів, звинувачень стане менше,— вона впевнено закінчує монолог і нарешті торкається ложкою вівсянки.

Міністр намагається поїсти, але постійні дзвінки переривають її ланч. Скориставшись моментом, я питаю Супрун, скільки триває її робочий день.

— Я приходжу сюди трошки раніше, о 8–8.30, залишаю роботу десь о 21–21.30, але вечорами також трапляються візити до посольств, установ та навіть офіційні зустрічі. Тож в ресторанах, як передбачає ваш формат інтерв’ю, я буваю зрідка та за офіційним запрошенням,— пояснює вона.

— Не буваєте навіть у вихідні?

— У вихідні мені подобається купувати продукти на базарі та готувати з них. Тут, в Україні, це чудова можливість отримати смачну та корисну їжу,— посміхається Супрун, знов намагаючись розпочати перерваний обід.

Але я підкидаю співбесідниці ще одну гостру тему.

— Пересічний українець, на відміну від пересічного мешканця США, не знає, які аналізи і коли він повинен здавати, які медичні дослідження у певному віці є обов’язковими. Іноді пацієнти звертаються до лікарів надто пізно. Як цьому запобігти?

— На це питання відповідає реформа,— радо відповідає Супрун. Вона пояснює, що низька обізнаність українців щодо профілактики захворювань пов’язана з відсутністю ефективної роботи сімейних лікарів.

— Це і є обов’язок сімейного лікаря — “вести” людину та пояснювати, коли і які дії важливі у різні вікові періоди. Держава зацікавлена у тому, щоб хвороби було можливо вилікувати саме у первинній ланці. У передбаченому пакеті безкоштовних послуг для українців закладені всі основні діагностичні процедури та аналізи. Наприклад, скрінінг ознак п’яти найчастіших видів раку,— пояснює Супрун, знову забуваючи про їжу.

— Реформа вже стартувала. З якими складнощами ви вже стикнулися? — цікавлюсь я, допиваючи чай.

— Насправді, вона ще не стартувала,— зупиняє мене міністр.

За її словами, міністерство вмовляло депутатів проголосувати за реформу ще влітку минулого року. Це дало б достатньо часу для підготовчого етапу реформи. Тепер відмінності у медобслуговуванні українці помітять лише весною.

— Починаючи з квітня, українці зможуть укладати договори-декларації з сімейними лікарями, терапевтами та педіатрами, при цьому обираючи їх безвідносно до місця реєстрації,— пояснює Супрун і одразу ж радить обирати лікаря вже зараз.— Чим швидше ви знайдете таку людину, тим швидше реформа почнеться особисто для вас. Кожен лікар набирає до 2 тис. пацієнтів і добре, якщо про ваше бажання користуватися його послугами він буде знати заздалегідь.

У вихідні мені подобається купувати продукти на базарі та готувати з них

— Як ви обирали би собі лікаря? — питаю я.

— Лікаря мають цікавити ваші проблеми, а ви маєте почуватися гідно і комфортно протягом візиту до нього, мотивація для цього у лікарів буде,— зауважує Супрун.— Зараз лікар первинної ланки отримує 210 грн за людину, з липня цього року сума зросте до 370 грн, а для дітей до 7 років та дорослих від 65 років діятиме подвійний тариф. То ж вигода залучати пацієнтів очевидна.

Супрун відсуває від себе кашу, яку майже не їла, та поглядає на годинник. Відчувши, що моя співрозмовниця може втекти до того, як відповість на всі питання, я йду в наступ і пропоную поговорити про реформу швидкої допомоги, що також розпочнеться у 2018 році.

— Люди налякані перспективою, що замість лікарів на швидкій будуть працювати незрозумілі українцю парамедики,— помічаю я.

— Перше за все ми хочемо розділити екстрену медичну допомогу та невідкладну,— пояснює Супрун.

Загинаючи пальці, вона перераховує випадки екстреної допомоги: ДТП, інфаркт, інсульт, кровотеча, важка черепно-мозкова травма.

— У всіх цих випадках важливо, щоб швидка приїхала максимум за 8 хвилин, а бригада спеціалістів могла підтримати життя людини дорогою до лікарні. Це і є завдання парамедиків,— відповідає вона.

За переконанням Супрун, саме цей тип медичних працівників найефективніше справляється з екстреними випадками. Вона вiдразу ж заспокоює, що невідкладна допомога нікуди не дінеться, а стане однією з функцій первинної ланки медичної допомоги. Приїхати за 8 хвилин через високу температуру — надто нераціональне використання ресурсу швидкої, впевнена чиновниця.

Відчуваючи, що медичні хащі можуть зовсім поглинути нашу розмову, я згадую, що у минулому Супрун — успішний керівник приватної лікарні у Нью-Йорку, і повертаюся до історії її власного життя.

— У вас було спокійне и налагоджене життя в Америці. Чому ви вирішили переїхати в Україну?

Супрун замислюється на декілька секунд.

— Знаєте, вперше я побувала в Україні у 1974 році, і то була не та Україна, про яку мені розповідала бабуся. Це був Радянський союз, країна катувань,— на моє питання Супрун реагує несподівано емоційно.— Тут не було нічого того, чим живе вільна людина, я побачила, як раб живе. Тоді це сформувало моє бачення і моє життя. Я сказала собі: те, що відбувається з Україною,— це неправильно!

Трохи заспокоївшись, вона пояснює, що саме з того часу ідея допомагати Україні і, зрештою, жити в ній, стала для неї та її чоловіка очевидною. Їхнє повернення на історичну батьківщину відбулося як раз напередодні Майдану.

— Розумієте, саме тоді стало зрозуміло, що в нас є черговий шанс збудувати нову українську державу. Не включитися і не допомогти цьому для мене особисто був би гріх,— просто знизує вона плечима.

Деякий час ми мовчимо.

— Американське українство помітно відрізняється від українців на батьківщині. Які відмінності ви би назвали? — Пропоную змінити тему я.

— Після Майдану українці мені все частіше нагадують американців,— несподівано відповідає Супрун.— Раніше люди тут були суворі, ніколи не посміхалися, не дивилися в очі і не віталися з незнайомою людиною. Зараз це змінюється. І це добрий знак, що наше суспільство стає відкритим.

Я бачу, що Супрун знову скидає черговий виклик мобільного, і розумію, що настав час для останнього питання.

— Через півтора року політична кон’юнктура в Україні може змінитися кардинально. Ви особисто вірите, що до початку виборів президента медична реформа в країні пройде пункт свого неповернення?

Супрун знову посміхається і твердо відповідає.

— Ми проголосували за закон, у нас є майже два роки для його втілення, і ми встигаємо. Але, окрім реформи, ми також працюємо над собою. До кінця 2018 року Україна матиме повністю нове міністерство. З новими людьми, ідеями і процесами. А все це разом повернути до минулого навряд чи можливо.

Піднімаючись з-за столу вона дає зрозуміти, що інтерв’ю закінчено, і ми прощаємося.