Злой добрый гений Дональда Трампа

21 января, 13:16
577
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке

Парадоксально, но за два года противоречивой и не всегда выгодной для Украины политики американского президента можно поблагодарить

20 січня 2019 року свій екватор доволі непомітно пройшла адміністрація 45-го президента США. Що сталося за ці два роки в двосторонніх відносинах, яке їх майбутнє і яку роль в цьому процесі грає сам Дональд Трамп?

Його інавгурацію 20 січня дворічної давності Україна зустрічала невпевнено. У повітрі витало відчуття напруженості, яку викликав Трамп своїми суперечливими заяви щодо РФ. Експерти по всьому світу обговорювали можливість великої домовленості між Вашингтоном і Москвою, жертвою якої стали б українські інтереси. Окремі вітчизняні експерти, депутати і олігархи також піддалися спокусі й почали пропонувати власті рецепти врегулювання українського питання, які би задовольнили і США, і РФ.

Через рік такі страхи викликали в основному посмішку. Непередбачуваність Дональда Трампа значною мірою сприяла прийняттю в липні 2017 року «Акту протидії супротивникам США через санкції» (CAATSA), що позбавив президента права на свій розсуд і без згоди Конгресу знімати санкції, впроваджені Вашингтоном за російську агресію в Криму й на Донбасі. Конгрес провалив аналогічний законопроект у 2016 році, та і малоймовірно, що прийняв би його за адміністрації Хіларі Клінтон.

Нас чекає інерція у двосторонніх відносинах

Наприкінці 2017 року в американських ЗМІ почали говорити про можливість постачання Україні джавелін. Минулого року це стало реальністю. Хоча заслуги Дональда Трампа тут жодної: саме його відстороненість від українських справ і наполегливість радників допомогла реалізувати те, що при Бараку Обамі було лише мрією.

Зрештою, українським кейсом в адміністрації Трампа почали займатися «яструби» – Курт Волкер і Аарон Вес Мітчелл. Обидва в своїй риториці пішли набагато далі за їх попередницю Вікторію Нуланд. Не дивно, що Курта Волкера, м’яко кажучи, недолюблюють в Москві – його пропозиції врегулювати конфлікт на Донбасі фактично повністю відповідають українському баченню і не відображають жодних російських прагнень.

В Україні після першого року взаємодії з адміністрацією Дональда Трампа почали говорити про стратегічне партнерство. Переконливості цьому додавали дві зустрічі на найвищому рівні в 2017 році, контракти на постачання вугілля і локомотивів із Пенсильванії, та насамкінець – початок поставок у квітні 2018 року джавелін. В листопаді того ж року навіть вдалось відновити роботу Комісії стратегічного партнерства Україна-США після більш ніж семи років перерви. Інколи складалося враження, що в процесі приєднання до західних структур на фоні половинчастих успіхів із реалізацією Угоди про асоціацію в Києві вирішили робити ставку саме на відносини з Вашингтоном. Окремі представники української влади почали навіть тішити себе ілюзіями, що у випадку з Україною нинішня адміністрація зробить пріоритетним протидію РФ – і без внутрішніх реформ на додачу. Може тому ми і бачили спроби на початку грудня 2017-го обмежити незалежність НАБУ?

У 2018 році остаточно стало зрозуміло, що в зовнішній політиці США за 45-го президента буде панувати шизофренія – Дональд Трамп має намір проводити власний революційний зовнішньополітичний курс, в той час як працівники Держдепартаменту, Міноборони і Ради нацбезпеки воліють дотримуватися традиційних підходів. Минулого року лідер Білого Дому планомірно позбавлявся членів адміністрації, які намагалися стримувати і модифікувати його бачення. Тож не дивно, що в 2018 році він знову поставив під сумнів політику невизнання окупації Криму, погодився на зустріч із Володимиром Путіним і влаштував справжній переполох на Брюссельському саміті НАТО.

Ні, це ніяк не означає, що наступні два роки можна чекати повернення ідеї великої домовленості між США і РФ за рахунок України. На російському напрямку Дональд Трамп абсолютно позбавлений будь-якого простору для маневру. Над ним і далі нависає розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера щодо можливої змови з Москвою в ході виборів 2016 року. Зрештою, в РФ також розуміють, що цей лідер Білого Дому хоч і найбільш проросійський – щонайменше в риториці, проте абсолютно недоговороздатний через тотальну опозицію Конгресу і бюрократії США.

Звідки тоді причини для песимізму? Проблема в тому, що навіть перебуваючи в глухій обороні, американський президент послідовно намагається розхитати основи нинішнього світоустрою. І робить саме так, бо переконаний: у нинішньому вигляді він невигідний США, а його головними бенефеціарами є або супротивники типу Китаю, або формальні союзники на кшталт типу Німеччини. Трампа абсолютно не цікавить поширення демократії у світі, а тим паче необхідність її захисту. Не є президент США і фанатом побудови потенціалу союзних і партнерських держав. Зрештою, за своєю природою «стабільний геній» – прихильник сили, яка начебто повинна дати можливість США як наймогутнішій державі диктувати умови гри решті світу. Для України як держави зі слабким силовим потенціалом було би вигідне зворотне – максимальне збереження правил гри й інститутів, які Трамп послідовно намагається знищити.

Цікаво, що Трамп генерує ризики для України не лише у політичній, але й економічній сфері. Ініційовані його адміністрацією торгівельні війни створюють негативні очікування для світової економіки, що вже привели до її сповільнення. Більш радикальні кроки могли б привести навіть до рецесії, що не несе жодного позитиву для відносно слабкої і вразливої сировинної економіки України.

Тому попри окремі тактичні успіхи сам фактор Дональда Трампа стратегічно має негативний характер для України. Проте далеко не так, як це бачилося на початку його каденції.

Було би лукавством списувати всі проблеми виключно на фактор Дональда Трампа. Бо загалом нинішній американський президент підтримує думку свого попередника: українсько-російська війна і загалом усе, пов’язане з Україною – це щось таке, що радше має хвилювати ЄС, а не США.

Та як не парадоксально, Трампу з його суперечливою і не завжди вигідною Україні політикою можна подякувати. Бо таким чином він остаточно виводить Київ із зони комфорту і демонструє: старі мантри типу інтеграції в НАТО і ЄС не завжди відповідають реаліям нинішньої світової політики. І слід справді подумати про нарощення силового потенціалу в час, коли баланс сил займає все більш передове місце в світовій політиці.

Так чи інакше і наступні два роки, і після офіційному Києву прийдеться доводити лідеру Білого Дому, чому бути активно залученим в українські справи в інтересах США. І чому американці мають і далі зосереджувати свою увагу на Україні, а не концентруватися на Ірані, КНР чи КНДР.

А наразі нас чекає інерція у двосторонніх відносинах. Електоральні роки в Україні ніколи не сприяли розвитку взаємин із США. Вашингтонська еліта подивиться на поведінку того, хто опиниться на Банковій. А далі чекатиме виборів до парламенту. І лише тоді вирішить як їй бути. А там уже і президентські вибори у США розпочнуться.

Не виключено, що нового поступу в двосторонніх відносинах доведеться чекати щонайменше до 2021 року.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу:

nv-opinion@nv.ua

Выбор редакции

События

Вчера, 21:01

article_img
Первое место Украины. Почему мы возглавили рейтинг стран с самой высокой смертностью из-за неправильного питания
Политика

Сегодня, 11:00

article_img
#ВибориБезБрехні: проверяем достоверность заявлений Тимошенко, Ляшко, Вилкула, Мураева и Шевченко
Политика

Сегодня, 08:32

article_img
ГПУ наступает на прессу. Ведомство Юрия Луценко требует доступ к внутренним документам редакции НВ