Зачем нам богатые священники?

17 января, 19:04
919
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке

Почему нужно выходить из советского церковного сознания и становиться ответственными

Існує великий прошарок людей, які після автокефалії прийняли рішення повернутися до лона української церкви. При вході до храму їх зазвичай зустріне жінка біля свічної лавки, та відразу проконсультує кому, куди і за що поставити свічку. Настоятель храму на повноцінну розмову майже завжди не має часу, а пересічний диякон – майже не має компетенції. В українця, який зіштовхнувся з церквою, яка проводить таїнства хрещення, вінчання, освячує квартири і машини, виникає питання: навіщо мені така церква? І, зазвичай, він має рацію. Найчастіше церква нам відома як потужна інституція з чіткою ієрархією, велика частина нашої культури та чудовий архітектурний об’єкт. Але не як спільнота віруючих.

Перші християни не мали ніяких будівель взагалі. Вони таємно збиралися на кладовищах чи у катакомбах та служили літургію, текст якої затвердили лише за 400 років після Христа. Традиція свічок у храмах зберігається з часів, коли іншого освітлення просто не існувало. Сам сан священства передавався від перших апостолів усім іншим, але перші десятиліття розділення на священство та мирян не існувало. Це з’явилося після того, як проповідники у язичницьких країнах збирали перші громади неосвічених вірян. Стали потрібні люди з богословськими знаннями, якими й були священики. Біблія ж закликає усіх вірян бути священством, розділяючи лише сфери відповідальності.

Надання Томосу подібне до розпаду СРСР — ми звільнилися від монстра де-юре, залишившись із ним де-факто.

Варто зазначити, що ПЦУ не є черговою православною церквою на наших теренах. Це — визнана світовим християнством Українська Церква. МП не приєднується до неї з тих же причин, через які комуністи потрапляли у Верховну Раду до Майдану: радянська свідомість. Миряни, не відчуваючи на собі відповідальності, часто зазомбовані владолюбними священниками на кшталт тих, про кого йде мова у першому абзаці. У свою чергу священство, яке звикло до постійного освячення квартир, автомобілів та благословень, рідко бачить потребу вдосконалення церкви.

Надання Томосу подібне до розпаду СРСР — ми звільнилися від монстра де-юре, залишившись із ним де-факто

З іншого боку, існує хибне уявлення, що священики у великих містах повинні мати чернечу оболонку — бути відреченими від світу безсрібниками. Реальність настоятеля навіть маленького храму така, що потрібно сплачувати комунальні послуги, замовляти ладан, свічки, борошно, вино, єлей і купу інших потрібних речей. На це потрібно не тільки знайти гроші, але й правильно їх розподілити. Майже ніхто безкоштовно цим не займається. Зрештою, як і хоровим співом та прибиранням території. До речі, фіксовані ціни на таїнства існують, переважно, у московській церкві, тому говорити про заробіток з них не варто.

Дуже зручно мати уявлення про забезпечені храми, скарбнички яких от-от луснуть від грошового потоку. Та реальність зовсім інакша. Священику, як і усім, потрібно орендувати житло, мати гроші на їжу та сезонний одяг, іноді навіть лікуватися. До речі, одружені ієреї також мають приділяти час своїй родині, утримуючи їх так само. Навряд чи нам би хотілося відвідати стоматолога, який не віддається своїй роботі на повну. Тож і освічених священнослужителів має утримувати приход. Сьогодні цей приход формують, в більшості, пенсіонери та зрілі люди.

Віруюча молодь на початках легко потрапляє до протестантських церков з приємним та сучасним оточенням, яке хоче їх слухати, яким вони цікаві. Спільнота організовує зустрічі, фестивалі та концерти, знайомить усіх між собою та сміливо користується новими технологіями. Проповідують, найчастіше, молоді пастори, які спілкуються однією мовою з поколінням Instagram та Facebook. Приходи багатьох баптистських чи лютеранських церков складаються з молодих і відкритих людей, які не загрузли у набожності та церковності. Гілка протестантизму виникла у ті часи, коли західна церква була отруєна інквізицією, продажом індульгенцій та папських престолів. Ті часи минули, за них постійно вибачаються, але на Заході протестантизм досі має успіх.

Здобутки Реформації неможливо заперечувати, але українці мають великий потенціал та ресурси, аби відродити своє православ’я. Це має починатися з формування невеличких, але дружніх приходів, які позбавлять служителів хвилювань про комунальні платежі та їжу в сімейному холодильнику. У соцмережах є чудові блогери-священики, зокрема Дедюхін та Заплетнюк, які позбавлять молодь ілюзій про дрімучих попів. На YouTube також вдосталь світлих та відкритих думок сучасних панотців. У будь-якій книгарні України предостатньо сучасної християнської літератури зі свіжими поглядами на актуальні питання. І лише тоді, коли наші приходи складатимуться з молодих, відповідальних та освічених вірян, по-справжньому відродиться українське православ’я, для якого Томос — лише початок.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу:

nv-opinion@nv.ua

Выбор редакции

События

Вчера, 21:01

article_img
Первое место Украины. Почему мы возглавили рейтинг стран с самой высокой смертностью из-за неправильного питания
Политика

Сегодня, 11:00

article_img
#ВибориБезБрехні: проверяем достоверность заявлений Тимошенко, Ляшко, Вилкула, Мураева и Шевченко
Политика

Сегодня, 08:32

article_img
ГПУ наступает на прессу. Ведомство Юрия Луценко требует доступ к внутренним документам редакции НВ