У Путина больше нет Крыма

У п’ятиріччя анексії Криму російський президент Володимир Путін зі святковим візитом відвідав півострів. Усе це відбувалось з великою помпезністю, підхопленою патріотичною пропагандою. Та для багатьох людей у Росії, що спостерігали за цим, такі урочистості були чимось на кшталт сцени з фільму «Шалений Макс: Дорога гніву»: коли пишноти надмірні, а реалії – нікчемні.

Хоч анексія на початку й значно додала балів до рейтингу Путіна, зараз тривала риторика про «велику Росію» здебільшого вивітрилась. Серйозна політична та економічна криза швидко наближається. Національні ресурси вичерпуються, і путінська версія російського майбутнього «ми проти світу» доводить свою непопулярність. Через п’ять років після анексії Криму люди прагнуть нормального, а не «героїчного» життя.

Історія мала би навчити кожного авторитарного правителя, що націоналізм не вічний, тому що багата риторика рахунків не сплатить. Хоча санкції Заходу за анексію Криму й змусили російське підприємництво проявити себе, останні п’ять років потенційний російський дохід постійно йшов на спад. Зрештою, люди починають більше турбуватись тим, що у їхньому холодильнику, а не шоу парадів на Красній площі.

Для нагадування. У 2014 році в Києві спалахнули трагічні протести проти українського уряду президента Віктора Януковича, який відмовився від економічної угоди з ЄС на користь ближчих зв’язків з Москвою. Коли вже Янукович втік до Росії, Кремль влаштував безкровне, проте силове воєнізоване захоплення кримського півострову. Цей регіон був частиною російською імперії – через те, що саме в кримському Херсонесі прийняв хрещення князь Володимир, росіяни вважають це місцем народження християнства Київської Русі, протодержави Росії та України. Проте для полегшення управління Радянський Союз приєднав Крим до української республіки, і вони залишились разом, коли СРСР зазнав краху. Росіяни завжди непокоїлись через втрату Криму, і – через 60 років – коли Путін повернув його в російське лоно, тодішній занепалий рейтинг вистрелив з 60% до майже 90%.

Президенту необхідно було піти на сміливий крок. Після років прогулянок з голим торсом по Сибіру, плавання з дельфінами і позування з ракетами, його трюки рідко дивували. Економічно країна сповзала вниз, і росіяни прагнули яскравішого майбутнього. У 2012 році третій президентський термін Путіна зустріли масовими протестами. Кремль постановив сильну зовнішню політику, щоб компенсувати внутрішні недоліки.

Це спрацювало. Коли Захід ввів санкції проти Росії, обмеживши фінансові можливості для бізнесу та окремих чиновників, позиції Путіна покращились, а не погіршились. Опозиція жорсткій політиці Кремля – його контролю над телебаченням, прирученню опонентів легальними та фінансовими засобами, арештам політичних інакодумців –  була сильною на початку 2010-х, але послабились, позаяк санкції викликали спалах націоналізму.

Щоб нанести удар у відповідь, Кремль ввів контрсанкції. Спочатку втрата італійського прошутто, французького сиру та польської моркви здавалась катастрофою. Та це принесло незаплановані наслідки – пожвавило російське сільське господарство. Країна стала серйозним експортером зерна, перевернувши раніше забутий сектор.

Тим часом великі будівельні проекти – на кшталт мосту через Керченську протоку, що поєднує території Росії та Криму – так само як і великі продажі нафти та зброї, допомогли російському ВВП вирости на помірні 2% у 2018 році.

І хоча все це дало режиму можливість залишатись на плаву, персональним доходам росіян це принесло мало користі. Більше того, щоб підтримати державну казну, минулого літа Кремль прийняв непопулярну пенсійну реформу. А також підвищив податки для більшості громадян – в той же час змилостивившись над близькими до влади олігархами.

Росіяни ринули на вулицю протестувати. Та держава тільки посилила зазіхання на права людей – можливо через ставку на те, що кримська річниця знову розпалить патріотизм.

Тож Кремль встановив ще більше обмежень. Донедавна, наприклад, інтернет залишався порівняно вільним місцем для інакодумства та дебатів. Та ось на днях уряд схвалив новий закон проти «фейкових новин» та виступив за створення «суверенного інтернету», за прикладом Китаю. Відділивши російський інтернет від світової мережі, Москва має на меті обмежити туди доступ, і полегшити собі пошуки інформації, яка підриває авторитет влади. Як і в радянські часи, будь-яку критику уряду зараз можуть криміналізувати.

За допомогою цензури та репресій Путін наслідує модель Йосипа Сталіна, який стіною обносив Радянський Союз, будуючи соціалізм в окремо взятій країні. Намагаючись побудувати «суверенний» капіталізм, Путін підриває саму ідею вільного ринку – потік товарів і послуг, який не функціонує в ізоляції.

Все більші обмеження глобального доступу та державна мобільність і є тим, що нині розпалює невдоволення у Росії. Публіка втомилась від зусиль Кремля сприяти розколу та ворожнечі в усьому світі. Через п’ять років після Криму росіяни більше не хочуть залякувати – чи анексувати – світ. Вони хочуть з ним взаємодіяти. Це стало очевидним протягом Чемпіонату світу з футболу минулого літа, де росіяни для себе відкрили: дружба – це краща валюта ніж боротьба.

Насправді закон Путіна, націлений на опозиційні медіа та блогерів ради блокування «фейкових новин», ще більше підриває авторитет влади. Як же непевно вони мусять себе почувати, якщо бояться критичного Facebook-репосту.

Такі дії роблять людей менш слухняними, і не більше. Тисячі протестували проти пенсійної реформи восени. Останніми тижнями десятки тисяч вийшли на вулиці, щоб захистити свої віртуальні свободи. «Якщо моє онлайн-життя в небезпеці, – сказав мені мій 22-річний племінник, – я буду захищати його своїм справжнім життям».

Погана новина для Путіна полягає в тому, що через п’ять років після Криму немає нового Криму, щоб знову дати імпульс рейтингу.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Ніни Хрущової. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени