Згідно з російським президентом Володимиром Путіним, «русофоби», «агресивні націоналісти» та певні країни (натяк на Україну та Прибалтику) ведуть «війну» з російською мовою. Це дивне слово. Але через те, що російська вважається єдиною мовою, що перебуває під монопольним контролем однойменної держави, опір, із яким вона зіштовхується, і втрати, яких зазнає - більші за те, з чим зіштовхуються інші широко розповсюджені мови.

Російська мова, згідно з Ethnologue — ресурсом, присвяченим каталогізації понад 7000 живих мов у світі - восьма найбільша вживана, і налічує 258 мільйонів мовців. Це робить її однією з небагатьох мов, що має багато мовців поза титульною країною: населення Росії - 145 мільйонів.

Країни, звідки пішли ці мови, зазвичай не мають і не прагнуть жодного типу монополій на встановлення правил чи прав власності. США і Велика Британія рівноцінно важливі джерела англійської мови, але жодна з цих країн не намагається впровадити свої стандарти в Австралії чи Індії. Китай інвестує в глобальне поширення китайської мандаринської силами Інституту Конфуція, але тайванський різновид «мандарину», офіційна мова Тайваню, пишається своєю відмінністю від материкової. Німеччина не намагається диктувати правила та норми народу Австрії чи Швейцарії. Французи кепкують з бельгійців, але не можуть змусити їх послуговуватись тими ж ідіомами та вимовою, що парижани. І, можливо, є більше сенсу вивчати бразильську версію португальської, ніж ту, якою користуються в Португалії.

З російською не так. Томаш Камуселла, який вивчає мовну політику та історію в Університеті Сент-Ендрюса у Шотландії, налічує 22 території, де російську широко використовують «на письмі, в мовленні, медіа, адміністрації, друці та освіті». Це наближається до масштабів поширення арабської мови. Проте торік Камуселла написав, що російська — «єдина в світі мова, що трактується як однорідна та унітарна сутність, що офіційно не розрізняє державних чи етнічних різновидів.

Здається, наче Росія та інші пострадянські держави погоджуються з ідеологізованим на вищому рівні наполяганні Москви на тому, що коли російська є першою мовою, то це вірна ознака того, що і людина, яка нею розмовляє, належить до російської нації - попри той факт, що зараз він чи вона є громадянином однієї з інших численних країн, а не Росії. Це кероване Москвою прагнення до національної та лінгвістичної єдності та однорідності - дуже типове для етнолінгвістичних національних держав Центральної Європи — нечуване серед держав, що послуговуються іншими світовими мовами з офіційною чи освітньою метою".

Правила російської мови усталені, а її офіційні словники написані в Росії. Будь-які відхилення від норми, що виникають у будь-якому іншому місці, де розмовляють цією мовою, не схвалюються і трактуються як помилки, а часом навіть політизуються. Як приклад — словосполучення «в Україні». Норма, підтримувана Москвою, звучить як «на Україні», у той час як російськомовні люди цієї країни вживають «в Україні» — і хоча значення те ж саме, зазвичай можна визначити політичні погляди мовця щодо стосунків України з Росією лише за цим використанням.

Це багато в чому пояснює той курйозний обмін думками, що трапився під час зустрічі у вівторок на Раді російської мови в Кремлі. Зачепившись за згадку Путіним слова «війна», радник президента Володимир Толстой, праправнук автора «Війни і миру», лобіював спеціальну урядову програму, спрямовану на те, щоб зупинити «безперервне скорочення» «русского мира» за межами Російської Федерації: «У так званому цивілізованому світі йде війна проти російського світу, російської мови, і це дозволяє нам розглядати її як потужну, залякувальну зброю, яку треба тримати в повній бойовій готовності».

Путін висловився проти: «Давайте не використовувати такі слова. Я серйозно, має сенс відмовитись від їх використання. Чому я так кажу? Бо якщо це зброя, то вони почнуть боротись з нею як зі зброєю. Вони борються з нею в будь-якому разі, та з інших причин. Так, російська мова в певному розумінні є силою, та це щось типу м’якої сили. І цього достатньо, на мою думку».

Путінська пропагандистська машина розглядає російську мову як інструмент комунікації з так званим «русским миром», під яким розуміється діаспора — російськомовне населення пострадянських країн, відрізане від Росії крахом Радянського Союзу. Їх офіційне визначення — «співвітчизники, які живуть за кордоном».

Концепція росіян як нації розділеної вимагає централізованого підходу до мови як інструменту збереження зв’язку цих людей з Росією-матір'ю. Але з точки зору пострадянських націй, особливо прибалтів, існує тонка межа між інструментом і зброєю, діаспорою і п’ятою колоною. Зрештою, підтримувані Росією повстання сепаратистів у Молдові на початку 90-х і на сході України з 2014-го, так само як і анексія здебільшого російськомовного Криму Росією, відбулися після відмови Молдови і України визнавати російську за офіційну мову.

Хтось може сказати, що хоч десятки мільйонів російськомовних живуть у пострадянських країнах, у Європі та далі, не всі вони належать до діаспори, яка хоче зберегти зв’язок з Росією. Багато з них бачать себе членами етнічної меншини, чиї інтереси тісно пов’язані з політикою їх нинішньої країни (це характерно для Прибалтики), чи багатомовними членами суспільства (це поширено в Україні), чи мігрантами, спраглими інтегруватись в європейські культури (таке дуже часто є в Західній Європі).

Путінський підхід до управління Росією спірний і далеко не домінантний у тих громадах, що формують більшість російськомовних користувачів. У деяких емігрантських сім'ях, які я знаю в Німеччині та США, батьки приймають свідоме рішення не підтримувати у дітей знання російської мови, так як вони змішуються з тими суспільствами, що їх прийняли, і відмовляються від будь-якого зв’язку з Москвою та усім тим, що вона відстоює.

Для тих, хто хоче продовжувати послуговуватись мовою — ось як моя сім'я, наприклад — підхід Кремля до російської мови як зброї або навіть джерела м’якої сили не підходить. Натомість я схиляюсь до ідеї Камуселли про географічні різновиди російської мови. Так само як ми можемо обрати «англійську, американський варіант» чи «англійську, британський варіант» для перевірки нашими комп’ютерами правильності вимови, ми повинні мати змогу обирати і «російську, Росія», «російську, Україна» або «російську, Латвія».

Точно так само як для Москви є сенс вкладати гроші в російську мову як зброю чи інструмент м’якої сили, з боку країн з великою часткою російськомовного населення було б непогано інвестувати у складання словників і вивчення російської без допомоги чи втручання Москви. Якщо мову можна мілітаризувати, то її також можна повернути до використання у мирних цілях. Тоді обмеження щодо російськомовного контенту в тому вигляді, в якому вони нині існують в ряді пострадянських держав, стануть непотрібними і «війні», про яку говорить Путін, прийде кінець — просто не такий, як йому хотілось би.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право переклад і публікацію колонок Леоніда Бершидського. Републікація повної версії заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ