Что такое реванш?

Що таке реванш? Це не лише тригери, як з перейменуванням «назад» проспекту генерала Григоренка у Харкові на м’ясника Жукова, чи одномоментне повернення судом на мапу Києва проспектів Московського (Бандери) та Ватутіна (Шухевича).

Це те, що лежить в основі цих символічних актів. Постсовковий русский мір.
Він всіма силами втручається в наш простір.

Судом скасовує вимоги будувати наші міста комфортними. Щоб було щільно, тісно, без парків, скверів і спортивних майданчиків. Щоб ми й далі проводили кілька годин на добу в транспорті до садочка чи школи. І не мали часу озирнутися, а тим паче — часу на громадянську активність.

Судом визнає винними за висловлення своєї думки. Бо двоє людей, які виходять з плакатом на вулицю, одна з яких — 16 річна дівчина, мають бути визнані винними. Бо ж може вийти 2 мільйони! А поліцейські, які відвезли у відділок і морально тиснули на дитину, не повідомивши батьків, були «у праві». Вони будуть шановані, а матір, яка «погано виховала», засуджена. Це не сарказм, і ця справа також розглядається в суді.

П’ять років змін — це дуже мало. Багато ми, суспільство і влада, не встигли. Та вектор був зрозумілий.

Бо попри недореформований суд Мінрегіон ввів обмеження висотності забудови і зобов’язав будувати школи поруч, а об'єкти — доступними для інвалідів (так, «це нікому не треба», за рішенням суду, звісно). І ми вже звикли до повної свободи висловлення політичної чи громадянської позиції.

Тепер ми знову бачимо вектор. І цей вектор — не у майбутнє, а у минуле. А рух у минуле під пропагандою «нового» — один із найстрашніших кейсів у світовій історії. Кажу це як фахівець-історик.

Символи мають значення. Бо вони уособлюють зміст і притягують однодумців. Або Москва — або Україна. Або минуле — або майбутнє.

Вибір за нами. Не забуваймо — нас прикривають. Поки що.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени