Военная жизнь: театр абсурда

2 сентября 2016, 11:20
682
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке
Военная жизнь: театр абсурда - фото

(…) Звичайно, армія – це абсурд. Військове життя – театр абсурду, нонсенс, якщо дивитися на це тверезо. Але – якщо подивитися ще тверезіше – властиво, нічим не абсурдніше від футболу, великого спорту, олімпійського руху, середньої школи, оцінки вартості творів мистецтва, важких наркотиків та інших загальноприйнятих систем. Зрештою, недаремно абсурдні радянські пропаґандисти вигадали таку формулу: армія – це школа життя. Може, вона і школа, може, вона і життя, але в жодному разі не «школа життя», - розповідає письменник Тарас Прохасько у колонці для Zbruc.eu.

Головне – не щадити себе, вивільнитися і не уникати тиску

Хоча у мене після неї сформувалося таке переконання: я нікому не бажаю туди потрапити, але дуже радий, що сам це перейшов. Правдоподібно, існує якась дивна віра у людей – чи у частини людей – що там, де присутня вона сама, нічого поганого статися не може. Більше того, з часом усе найгірше починає видаватися найкращими спогадами і життєвими враженнями.

Особливо це стосується якраз тої можливості максимального навантаження, яке виявляється і у машин на повній швидкості, і у всіляких ненормальних спортах. У цьому сенсі військові пережиття перетворюються з непотрібного абсурду на колекцію справжніх окрас цілого стриманого життя, гнітючі проблеми якого не мають нічого спільного з тим диким і безсенсовним напруженням «безмежних людських можливостей», які дарують незбагненну радість незаперечної присутності у світі.

Військо – це стихія. Дурна і велична краса великої хвилі, яка дарує кожній краплі відчуття того, що саме вона є найнищівнішою. Головне – не щадити себе, вивільнитися і не уникати тиску, який іде ззовні і зсередини. Відчути натягнутість і критичну перенатягнутість шкіри, оболонки. І щільного контакту з такими самими напруженими тілами і механізмами. Радіти від такого – це єдине, чого треба досягти у цій ускладнено-спрощеній школі життя. А ще викинути з голови все те, чого тепер тут нема, очиститися від ностальгії за абстракціями. І навчитися робити всі ці абсурдні речі вправно. Від навченості і вправності насолоди множаться у кілька разів. І тоді вдається все. А коли вдається все, навіть те, що здавалося неможливим, то будь-який абсурд перетворюється на віднайдений сенс буття.

Коли вмієш не спати і спати так, як ніколи, довго не їсти нічого або нічого смачного, а потім смакувати якимось шматочком, коли болять руки, ноги і спина, а ти знаходиш положення, в якому біль кудись витікає, коли пахне землею, гілками, травою, порохом, болотом, ніччю, потом, залізом, світанком, і ти розумієш, що перед цим жив у світі без запахів, коли за кожним найменшим звуком можеш виразно і докладно вибудувати ціле кіно, яке цей звук означує. Холод, тепло і взагалі усі доторки також набувають особливої повноти. І робота в парі, і робота в групі, і автономний рейд, і андрогінність переслідувача і втікача, і очевидність скінченності. І багато всякого іншого. Включно з жахом.

В кожному разі повернення буває болісним. Бо втрачається тургор, наповненість. Оболонка мусить зморщуватися, а це завжди пов'язано із болем, про який неможливо адекватно розповісти. Тих, хто повертається, стає все більше, а буде ще більше. З абсурду повертаються в абсурд, додаючи свого абсурду. Школа життя виявляється невжитковою. Порозумітися ще важче, ніж розповісти.

Повну версію колонки Тараса Прохасько читайте на сайті Zbruc.eu

Главное

Политика

Вчера, 19:08

img
Сегодня суд рассмотрит возможное аннулирование регистрации Зеленского кандидатом в президенты - адвокат
Компании/Рынки

Вчера, 22:43

img
НБУ обеспокоен. Суд принял третье за три дня решение в пользу Коломойского
Футбол

Вчера, 15:47

img
Манчестер Юнайтед готов продать нападающего, купленного два года назад за 87 млн евро - СМИ