Від редакції: Колишній політв'язень, дисидент і екс-депутат ВР Левко Лук’яненко помер 7 липня на 89 році життя після тривалої хвороби

«В 1991-му всі пропонували прийняти якісь закони, але то були б закони УРСР, а я встав і кажу: „Давайте зробимо щось більше. Давайте приймемо незалежність України“. Це була надзвичайна можливість, а можливості не можна втрачати».

«Одне слово може вирішити все».

«Всі сказали: „Левко, пиши Акт про проголошення незалежності України“. Добре, що у мене з собою був зошит».

«У великих справах потрібна кмітливість. Я відразу зрозумів, що Акт проголошення незалежності має бути дуже коротким. Бо єдине, що в ньому важливе — слово „незалежність“. Якби ми написали довгий документ, Верховна Рада б його ніколи не прийняла одразу, а почала розглядати і ми б втратили свій шанс».

«Зараз війна робить з народу націю».

«Україну всі розуміють по-різному. Для когось це територія. Територія для своїх інтересів. А для когось — це душа. Час визначитися нам усім».

«Чоловіка, який продав мені хату в Хотові, почало переслідувати КДБ, бо я ж дисидент і не міг жити від Києва ближче ніж за 100 кілометрів. Але він не піддався і не злякався. Мене завжди дивувало, як люди можуть всього боятися, а потім вирішити — все, з нас досить і віднайти хоробрість».

«З усіх шляхів я обрав шлях боротьби».

«Працювати треба постійно. У мене вже немає сил, то я пишу книжки. Дитино, я тобі вже подарував свої книжки?»

«24 серпня 1991 року ми всі обнімалися, потім мене качали на руках, а я постійно подумав, якби моє життя закінчилось би прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно».

«Ні в якому разі не спиняйтеся! Не дозволяйте собі ніякого розчарування. Маєте розуміти, що наш шлях тільки розпочався».

«Своїм прикладом я хотів пробудити в людях сміливість».

«Йти вперед потрібно з гідністю».

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ