Поиск засады и прицельная стрельба

(предыдущие дни читайте здесь)

День двадцять восьмий

4:30 - Підйом. Шукаю причину, щоб не піти. Але почуваюся добре. Причини нема. Боюсь, щоб не йшли пішки. Підходимо до вокзалу. Зараз все вирішиться. Повернемо наліво - йдемо пішки. Прямо - на потязі. Підходимо до цього повороту і... на потязі. Таке полегшення!

Коли приїхали, то на полігон йдемо лісом. Щось типу патруля. Спочатку шукали засідку. А потім самі влаштовували. Пили каву натуральну. Розвели вогонь. Заварили каву. Мені налили в моє горнятко. Я з'їв мураху і запив кавою. Смачно, до речі. Кисленька хрумка мураха і солодка міцна кава. Головне, щоб вона не вкусила за язик.

Інструктор. У нас той же інструктор, що і вчора. Шалений мужик. Що не слово - то перл. Ось пару:

1. Якщо вас вб'ють - шкода, але в принципі мені пофіг (про те, що ми маємо навчитись за секунду робити прицільний постріл, інакше - всьо).

2. На кожен пряник знайдеться свій вазелін.

Приїхала знімальна група. Знімали, як ми стріляємо. Приїхали з квадрокоптером.

Одна з сьогоднішніх вправ - стріляння по мішені і йти вперед. Відстань до мішені - 15 м. Я в курсі, що звучить не дуже вражаюче. "15 м? Тю, та я з такої відстані сходу і т. д." Але ви якось самі спробуйте йти і стріляти. Навіть з 10 м.

Перша спроба - мій розліт куль на мішені на площі десь 20 на 20 см. Пару годин роботи, крутих підказок від інструктора, ось це відчуття блаженства, і кулі вміщаються на площі 5 на 5 см. П'ять на п'ять! І це з моїм-то зором.

Як казав інструктор, "ви буде йти і крила не буть складатись". Десь так воно і було.

З полігону повертались вантажівкою. Мали йти пішки знову, але добрий товариш прапорщик дозволив просто відтиснутись від землі по 150 разів. Тепер я йому винен. Сьогодні має бути 50 разів. Втомлений страшно. На вечерю не ходив. Якось не хочеться. Надто втомлений.

Текст публикуется с разрешения автора.

Продолжение дневника Майкла Щура будет опубликовано в разделе «Мнения». Следите за обновлениями

Оригинал