Почему все внезапно вспомнили о Крыме

Минуло більше двох років з часу появи в Криму «зелених чоловічків» і подальшої анексії півострова. На жаль, чим далі, тим рідше ця проблема висвітлювалася в ЗМІ. Але за останній місяць тема Криму з’являлася в інформаційному просторі як ніколи активно. Я проаналізував «кримську медіахвилю», яка здійнялася в листопаді, і спробував передбачити її подальші наслідки.

Інформаційна «прокачка» кримського питання почалася 7 листопада. У ЗМІ з’явилася новина про те, що Одеський суд заочно заарештував пароплав «Варяг». Судно постачало товари із Туреччини на анексований півострів, і з серпня 2015 здійснило 18 рейсів між портами Севастополь і Зонгулдак. Це лише другий подібний випадок. Перший раз Україна заарештувала суховантаж за порушення заборони на відвідування окупованого півострова ще в березні 2015 року.

Зважаючи на непересічність події, можна було одразу зробити висновок, що це початок серйозної медійної хвилі. Так і сталося. 9 листопада Україна представила в ООН проект резолюції про анексований півострів. Поміж іншого документ засуджує випадки дискримінації в Криму і закликає Росію переглянути рішення щодо заборони Меджлісу кримсько-татарського народу.

Погодьтеся, це теж серйозний інфопривід і не лише на локальному рівні. Тому поширення він отримав відповідне — 4253 згадки анексованого півострову 9-го листопада і 5254 — 10-го. Збільшенню резонансу навколо обох подій також сприяла вдала хронологія. Українська сторона заарештувала пароплав «Варяг» у понеділок, а резолюцію представила в середу. Ці дні — одні з найбільш вдалих для розповсюдження значимих інформаційних повідомлень.

Варто також зазначити, що російська пропаганда одразу ж відповіла на актуалізацію кримського питання. Вже наступного дня у ЗМІ з’явилася інформація про затримання представниками ФСБ нібито «членів диверсійно-терористичної групи головного управління розвідки Міністерства оборони України». Така швидка реакція країни-агресора ще раз підкреслює серйозність інформаційної хвилі, яку Україна почала здіймати стосовно Криму. На думку росіян, спроба дискримінувати Україну мала б зменшити інформаційний галас навколо півострову.

Далі українська і російська сторони обмінялися ще кількома інформаційними атаками. 11 листопада у Львові пройшов II Кримський форум, після якого ЗМІ активно розповсюджували заяву Рефата Чубарова про репресії на півострові. А вже 14 листопада росіяни опублікували відео, де начебто затримані диверсанти надавали свідчення слідству. Цікаво, що в період між цими двома інфоприводами Крим згадувався в інформаційному просторі вдвічі менше (2506 і 2298 згадок проти 4368 11-го листопада і 4314 14-го).

Вже наступного дня, 15 листопада, у щорічному звіті попереднього розслідування, підготовленому прокурором Міжнародного кримінального суду в Гаазі Фату Бенсуда ситуація в Криму була прирівняна до міжнародного збройного конфлікту. Росія знову реагує оперативно, але історія про «українських диверсантів» в другий раз виглядає ще менш переконливо, ніж в перший.

Найбільший пік згадуваності Криму в листопаді припав на 16 число — 5696 згадок. В цей день український проект резолюції про Крим підтримали 73 країни, 23 були проти. Таким чином в ООН визнали Росію окупантом, а півострів — окупованою територією. Така термінологія фігурує в документах ООН вперше. І це дуже важлива перемога. Їй передувала системна інформаційна робота і актуалізація теми, як на локальному, так і на міжнародному рівні.

Цікаво, що Росія і далі продовжувала гнути лінію з арештами «диверстантів». Ще двох арештували в Криму 21 листопада. І це говорить або про поступовий розлад в роботі пропагандистської машини і відсутність свіжих ідей, або про те, що після прийняття резолюції росіяни змирилися з програшем в цій інформаційній битві і вирішили приберегти сили на потім.

Крім того, в той же день Україна вдарила по РФ їй ж зброєю, заявивши про те, що СБУ затримала на кордоні двох дезертирів, які перейшли в російську армію після анексії.

Наступний етап інформаційної хвилі — навчання повітряних сил ЗСУ у південній частині України. Як на мене, українська сторона обрала дуже вдалий час для того, щоб пограти м’язами біля півострову. На гребені інформаційних перемог і визнання Росії окупантом, це ще раз показало, що наша країна всерйоз взялася за актуалізацію кримського питання. Ну і як же приємно було спостерігати за «батхертом» влади і мешканців РФ.

Пік згадуваності Криму в інформаційному полі припав як раз на проведення навчань — 5801 згадок 1 грудня. А наступний етап інформаційної кампанії почався 2 грудня, коли на Чонгарі почалося зведення телевежі, яка мовитиме на півострів. Зараз можна спостерігати невелике затишшя навколо Криму — 2259, 1819 і 2207 згадок 3, 4 і 5 грудня відповідно. Але чи надовго?

Незважаючи на те, що в України і досі немає чіткого плану дій по анексованому півострову (і це велике питання до влади), не може не тішити, що тема Криму нарешті почала активно «прокачуватися» в інформаційному просторі. І в цьому контексті листопад можна вважати місяцем перемог.

По-перше, Україна показала, що не змирилася з втратою півострову. По-друге, дуже вдало нівелювала закиди про «диверсантів» своїми медійними активностями. А, по-третє, зуміла актуалізувати кримське питання, як серед жителів країни, так і серед міжнародної спільноти.

Думаю, що Україна буде і далі активно підіймати тему Криму в медіа, і хвиля буде якщо не зростати, то хоча б залишатися на тому самому рівні. В іншому випадку всі напрацювання і перемоги листопада просто нівелюються, і за буденними проблемами окупація в свідомості більшості українців знову відійде на другий план.

Але, окрім медійної активності, варто пам’ятати і про побутові речі. Вже сьогодні потрібно думати про те, як інтегрувати людей, які весь час окупації залишалися на півострові, в українське суспільство, що робити з освітою, економікою і іншими сферами життя півострова, ну, і куди дівати «Няш-Мяш», гобліна та інших адептів «русскага мира».

Варто вже зараз працювати над стратегією «Крим-2020» і навіть «Крим-2030». І, проводячи паралель з футболом, бути в цьому випадку не якоюсь командою другого українського дивізіону з її «вдарю вперед, може хтось якось заб’є гол», а хоча б командою рівня політичної Ліги Чемпіонів, яка має чітку стратегію гри і покроково її реалізовує.