Национальный избирательный мазохизм

Після одного мого виступу на телебаченні друг з часів аспірантури запитав: «Чому у Франції скандал з фіктивним оформленням дружини на роботу є підставою для провалу кандидата на виборах, а у нас, як би політик не осоромився – все одно голосують і обирають».

На перший погляд питання дуже наївне, але насправді воно глибоке. Років 12 тому на одному з ток-шоу я запитала: « Який страшний гріх має скоїти політик в Україні, щоб за нього перестали голосувати?»

Вже усі переконалися, що коли можновладець краде за вказівкою перших осіб держави – це він добре виконує свою роботу. За рахунок розкрадання загально народного ресурсу він утримує свою політичну силу і таким чином «служить правому дєлу». Ми жебракуємо, вони – приходять до влади і жирують.

Як історик маю нагадати, що в традиції князівства було ховати князя з жінкою, конем, собакою, коштовностями. Коли він прокинеться у кращому світі, то все має бути під рукою.

Наші екс-депутати, яких підозрюють у корупції і отриманні неправомірної вигоди – будуть прокидатися у кращому світі з чинними міністрами. Бо це саме вони в робочій день стирчать під вікнами суду, щоб урятувати багаторічного спонсора політичної сили, яка посадила їх у міністерські крісла.

Мені навіть страшнувато – деякі з міністрів це однокурсники і ровесники. З жахом думаю про те, що якщо б продовжила політичну кар`єру, то теж по команді керівництва могла б бути «похована» разом з князем.

Але чомусь все це не відлякує українських виборців від голосування за тих, хто втратив свої політичне обличчя і вже не один раз.

Дуже цікавим феноменом останнього періоду стали е-декларації. Чиновники високих рангів показали скільки вони в цієї держави вкрали і як прекрасно при цьому почуваються. Чиновники першого рангу офіційного продемонстрували, що не довіряють місцевим банкам (фінансовим установам, які працюють в Україні), а тримають гроші в банках з кришками і під матрацами. У той самий момент, продовжуючи залякувати пересічних громадян, що відберуть у них майно і дах над головою, якщо ті не будуть розраховуватися за комуналку. Ну бо так звані «обслуговуючі компанії» належать олігархам і ті, використовуючи державні механізми виконавчих служб і судів, витрушують з людей останню копійку. Маючи у себе на приватних рахунках коштів більше ніж вся держава, наші керівники з протягнутою рукою жебракують по світу і просять позички міжнародних фінансових інституцій. Ну бо так вигідніше – позику будуть віддавати прості мешканці держави потім, а отримані зараз гроші можна швиденько розтягнути по кишенях, щоб у наступному році показати в деклараціях більш переконливі цифри.

Це вже в наших «нуворішів» просто новий вид спорту: хто більше вкраде, і йому за це нічого не буде.

Закордонні партнери страшенно переживають за те, щоб рівень корупції в Україні зменшився. Вони навіть виділяють кошти на створення інституцій, які покликані боротися з корупцією. Наші хлопці та дівчата швиденько кошти освоюють, а потім сідають писати звіти про те, як вони працюють над зниженням рівня корупції в Україні. Так минає деякий час, але спонсори вимагають конкретних результатів. І тут починаються дива: виснуть сервери – не можна заповнити декларації. Тече дах у приміщенні поважного антикорупційного органу – в таких умовах просто неможливо перевірити вже ті декларації, що були подані за минулий рік. Ну бо як ще пояснити закордонним партнерам, що це процес заради процесу. І що коли навіть високопосадовців за жахливі суми збитків, завданих державі притягають до суду, то суд їх просто відпускає. Навіть не під заставу, що наче б то мала компенсувати деякі збитки, а просто « на поруки» міністрів, що готові за цю особу поручитися аби тільки не втратити крісло.

Кожний з підозрюваних корупціонерів одразу починає «мантру» про політичні переслідування. І всі прекрасно розуміють, що навіть вже не будучи депутатом, людина залишається недоторканою, бо весь час була «спонсором» політичною сили, яка входить до «каоліції», а її розвалити не можна.

Коло замкнулося. Живемо далі. Довіряємо, обираємо, нарікаємо, стогнемо і плачемо, але нічого не змінюємо. Бо це мабуть суперечить нашому національному виборчому «мазохізму»!