Между свободой и луком
Выражение о противнике в Кремле не нашло большой поддержки, поэтому его место занял враг внутри страны. Что же, и здесь стоит быть честными с собой
Оглядаючи останні місяці медійної активності, чітко вимальовуються дві тези. Перша — за прикладом США, Британії та Польщі, успіх популізму в Україні не є несподіванкою. Друга теза — українське суспільство невпинно поляризується і розділяє себе на політичні табори.
Обидві тези пов’язані між собою і прямо загрожують державності України. Втім, для вирішення цих проблем не потрібна ні політична воля, ні економічний добробут, ні мирне небо над головою. Агресивно налаштованим одне проти одного українцям найкращим антисептиком буде виключно персональна відповідальність.
Особливо смакуючи простий і зрозумілий поділ на біле та чорне, ми не стидаємося окликати одне одного «зе-» та «порохоботами». Таке мислення значно полегшує життя — стає одразу видно своїх та чужих. Критично мислити при цьому, до речі, зовсім не потрібно.
На Заході це називають культурними війнами, де консервативні та ліберальні акценти стають яблуком розбрату потужного демократичного суспільства. Що ж, Україна слідкує за політичними трендами.
Хамство у бік своїх громадян не можна виправдати жодними політичними поглядами. Конституція України прямо зобов’язує кожного з нас поважати одне одного. Інакше кажучи, «колгоспна» манера діалогу Зеленського нічим не відрізняється від агресивних висловів прихильників Порошенка.
Ще одна біда криється в уявній «свободі слова», де зважена і послідовна думка підміняється емоцією. Ледь не кожен з нас вважає за доцільне вилити свої емоції з будь-якого приводу. Авжеж, ми хіба не вільна країна?
Загроза полягає у тому, що Україна крок за кроком прямує до пастки поділеного народу. Розколотим, озлобленим і недовірливим суспільством дуже легко керувати. Виникнення конфлікту — питання часу і політтехнології. Як результат, ніхто нікого не хоче слухати.
Розколоте українське суспільство — вкрай легка здобич. Це чудово усвідомлює як нинішній президент, так і попередній. На щастя, риторика обидвох все рідше стосується персоналій, і все частіше — України, єдності. Професійність Зеленського вкрай завищена, проте громадянське суспільство реагує послідовно: мирними акціями з чіткими вимогами та діалогом. Українці намагаються почути одне одного, і слава Богу.
Зрештою, диявол криється у деталях. Розколоте та агресивне українське суспільство — наслідок дій самого суспільства. Реальність така, що нарід, в якому одне одного називають дебілами, рано чи пізно розділиться на «дебільську федерацію».
Вислів про ворога у Кремлі не знайшов великої підтримки, тож його місце зайняв ворог всередині країни. Що ж, і тут варто бути чесними з собою.
Ворог України — у кожному гнівному коментарі, у кожному розпачі та недовірі одне до одного. Ворог України — у дрібних хабарах та смартфоні за кермом. Ворог України — у публічному хамстві, музиці «без політики», та зневазі до журналістів. Ворог України — інфантилізм та лінь самих українців.
Це неприємні та категоричні слова, хоча правда зрідка буває солодкою. Допоки ми самі не готові слухати, поважати і мудро поступатися одне одному, про нормальне життя годі й говорити. Ніякі чуда нам не допоможуть, допоки ми самі не станемо для своєї країни інвесторами, совістю та миротворцями.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
